10 років після смерті Георгія Гонгадзе: чи виборола Україна свободу слова?

Круглий стіл

Учасники :

• Ірина Бекешкіна — директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва,
• Андрій Куликов – ведучий програми «Свобода слова» на ICTV
• Леся Ганжа – головний редактор сайту «Телекритика»
• Юрій Луканов – голова комітету Київської незалежної медіа-профспілки
•  Олександр Чекмишев – голова комітету «Рівність можливостей»
• Модератор – Віталій Довгич, головний редактор часопису «ЄвроАтлантика», доцент Укртелерадіопресінституту
   

Стан свободи слова в Україні: думка журналістів

Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва в період з 8 по 15 вересня 2010 року провів експертне опитування журналістів, присвячене стану свободи слова в Україні. Всього було опитано 29 журналістів.

• Майже усі опитані журналісти вважають, що події, пов’язані із загибеллю журналіста Георгія Гонгадзе, вплинули на подальшу ситуацію зі станом свободи слова в Україні.
• Найбільш істотним наслідком подій, пов’язаних із вбивством Георгія Гонгадзе, стала консолідація частини журналістської спільноти, яка об’єдналася проти цензури та тиску влади на ЗМІ. Вбивство Гонгадзе сколихнуло українське суспільство, стало каталізатором рухів протесту, привернуло увагу світової громадськості до ситуації із свободою слова в Україні.
• Опитані журналісти солідарні в тому, що, хоч формально цензури немає, але реально вона існує.
• Головну відповідальність за здійснення цензури журналісти покладають насамперед на власників ЗМІ (23 журналісти). Далі, за рівнем «вини», йдуть: менеджмент ЗМІ (15 журналістів), самоцензура журналістів (15 журналістів), Президент Янукович та його адміністрація (14 журналістів), місцеві органи влади (12 журналістів), політичні сили, що входять у правлячу коаліцію (11 журналістів), уряд та підпорядковані йому структури (податкова інспекція, МВД тощо) (9 журналістів), СБУ (8 журналістів).
• Сучасний стан свободи слова в Україні за 10-бальною шкалою журналісти оцінили у 4.3 бала.
• Це – значно гірша оцінка, ніж була в опитуванні журналістів у березні 2005 року (7.0 бала), але все ж краща, ніж у березні 2004 року (2.4 бала).
• В оцінках різних складових свободи слова за 5-бальною шкалою задовільне «3» отримали лише «законодавче забезпечення свободи слова і незалежності медіа» та «запит у суспільстві на вільні незалежні ЗМІ». Решту складових свободи ЗМІ журналісти оцінили незадовільно: дотримання журналістами професійних стандартів (2.6), відсутність репресій та фізичного насильства стосовно медіа та журналістів (2.5), відсутність використання кримінальних методів (вбивства, зникнення журналістів тощо) для контролю над ЗМІ (2.5), відсутність перешкод у здійсненні журналістської діяльності (2.4), відсутність цензури (2.3), ефективність громадських організацій журналістів (2.3), економічна самодостатність медіа (2.3), незалежність медіа від тиску державних органів влади та інституцій (2.2), доступ журналістів до джерел інформації у органах влади та державних інституціях (2.2), незалежність медіа від політичного тиску (2.1), розуміння органами влади та політичними силами важливості місії медіа у суспільстві (2.1), можливість медіа та журналістів захистити свої права у суді (2.0), прозорість власності на медіа (2.0). Найгірше (нижче за 2 бали) були оцінені незалежність діяльності журналіста від тиску власників (1.8) та незалежність медіа від важелів економічного тиску (1.4).
• Основні загрози свободі слова походять:
- як від влади та власників ЗМІ – прагнення команди президента консолідувати владу і вплив на громадян та встановити повний контроль над ЗМІ, нерозуміння багатьма представниками влади необхідності існування незалежних ЗМІ, тиск власників на журналістів;
- так і від того стану, у якому зараз перебувають журналістика та суспільство загалом – відсутність у журналістському середовище загальноприйнятих професійних та етичних стандартів, ставлення до журналістики лише як до заробляння грошей, неготовність до об’єднаних дій на захист свободи слова та прав журналістів, відсутність у суспільстві вираженої потреби у вільних медіа.
• Основні пропозиції щодо заходів, які сприяли б свободі слова в Україні, стосувалися як влади (у першу чергу законодавче упорядкування відносин власників ЗМІ та редакційних колективів та окремих журналістів, а також вимога дотримуватися вже існуючих законів у галузі медіа), так і журналістської спільноти – об’єднуватися заради обстоювання своїх професійних прав та збереження свободи слова, дотримуватися у своїй роботі професійних стандартів, налагодити якісну освіту журналістів, добиватися створення громадського телебачення із залученням міжнародних експертів.

Результати опитування журналістів

1. 16 вересня минає 10 років з дня вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Як Ви вважаєте, чи вплинули події, пов’язані з його загибеллю, на ситуацію зі станом свободи слова в Україні?
1 – так ………………………………………………………………………………..….25 журналістів
2 – ні ……………………………………………………………………………………..…1 журналіст
3 – важко сказати ………………………………………………………………………3 журналісти

2. Якщо Ви вважаєте, що загибель Георгія Гонгадзе вплинула на ситуацію зі станом свободи слова в Україні, то у чому саме виявився цей вплив?

Більшість журналістів зазначили, що загибель журналістів істотно вплинула насамперед на журналістську спільноту, яка стала об’єднуватися і відкрито боротися за свободу слова:

– «Загибель Гонгадзе стала певним символом нищення владою журналістів і журналістики, це спонукало і самих журналістів, і частину суспільства до обстоювання свободи слова»; «Після загибелі Георгія відбулися перші спроби самоорганізації журналістської спільноти, визначення її ролі і місця у суспільному житті, а відтак – і перші кроки в напрямку досягнення реальної свободи слова»; «Сформувався прошарок журналістів, які розпочали боротьбу за свободу слова, за цивілізовані правила у своїй професії»; «З’явилася незалежна спілка журналістів».

Значна частина журналістів наголосила, що вбивство Георгія Гонгадзе сколихнуло українське суспільство, зробило його більш активним і певним чином стало каталізатором рухів протестів у 2001-2004 роках:

– «Сучасне українське суспільство чи не вперше замислилося над вартістю і над тим, що є люди, які готові ризикнути за цю доволі абстрактну цінність своїм життям»; «Смерть Гонгадзе вплинула на загальну атмосферу у суспільстві»; «Ця трагедія сколихнула суспільство, наблизила помаранчеву революцію, яка принесла свободу слова».

Відзначили журналісти й те, що вбивство Георгія Гонгадзе привернуло увагу міжнародної спільноти до ситуації зі станом свободи в Україні та із дотриманням свобод загалом, спонукало до активної підтримки Заходом руху правозахисників в Україні.
Журналісти також зазначили, що вбивство Георгія Гонгадзе спричинило вплив і на владу, яка була змушена більше рахуватися із журналістською спільнотою і відмовитися від прямих кримінальних методів впливу на ЗМІ і вдаватися до більш витончених методів:

– «Почала замислюватися і влада, мовляв, «а, може, журналістів не варто вбивати»; «Окремі представники влади відчули, що є межа, яку переходити не можна»; «Влада і медіа власники зрозуміли, що для контролю над ЗМІ потрібна чітка система батога і пряника (себто, цензури і підкупу)".

Водночас деякі журналісти зазначають, що реальної свободи слова досягти не вдалося:

– «з умови несвободи ми пересовувалися в умови плюралізму, заангажованості»; «З одного боку, з журналістами стали більше рахуватися, з іншого боку – журналісти потрапили у повну залежність від роботодавця».

Журналісти б’ють на сполох, що ті здобутки свободи слова, які були відвойовані за десять років, що минули від загибелі Гонгадзе, зараз знов перебувають під загрозою:

– «Нинішнього року шалена цензура відновилася з новою силою, знову зникають журналісти, які критикують владу, власники чи керівники ЗМІ бояться розміщувати критичні матеріали проти діючої влади».

3. Як би Ви оцінили стан свободи слова в Україні за наведеною 10-бальною шкалою, де «1» - «дуже погано, а «10» - дуже добре?

0 ___1___2___3___4_х__5___6___7___8___9___10

Середня оцінка………………………………………………….……………………….4.3 бала
Для порівняння:
Березень-2004 р. – 2.4 бала
Березень-2005 – 7.0 бала

4. Оцініть, будь ласка, сучасний стан таких складових свободи слова в Україні (за 5-бальною шкалою, де «1» означає вкрай поганий стан, «5» - дуже добрий).

5. Чи існує, на Вашу думку, в українських ЗМІ цензура?

1 – так, існує цензура у прямому розумінні ……..…………….……….3 журналісти
2 – формально цензури немає, але реально вона існує ….…….25 журналістів
3 – ніякої цензури в українських ЗМІ немає …………………….……… 0
4 – важко сказати ………………………………………………………..…………2 журналісти

6. Якщо Ви вважаєте, що цензура існує, то хто насамперед винний у її появі? (можна зазначити кілька варіантів відповіді)

1 – Президент Янукович та його адміністрація ……………….……14 журналістів
2 – уряд та підпорядковані йому структури (податкова інспекція, МВС тощо) …..9 журналістів
3 – СБУ……………………………………………………………………….………… 8 журналістів
4 – політичні сили, що входять у правлячу коаліцію …….………11 журналістів
5 – місцеві органи влади ………………………………………………….…..12 журналістів
6 – власники ЗМІ…………………………………………………………….…... 23 журналісти
7 – менеджмент ЗМІ …………………………………………………..……….15 журналістів
8 – самоцензура журналістів ………………………………………..……...15 журналістів
9 – інші ………………………………………………………………………………….3 журналісти

7. Які, на Вашу думку, зараз існують основні загрози для свободи слова і медіа в Україні?

Серед вказаних журналістами основних загроз для свободи слова і медіа в Україні майже рівною мірою виявилися представлені загрози, які йдуть від влади і від власників ЗМІ, та загрози, зумовлені самим станом нинішньої журналістики в Україні.

Загрози, що йдуть від влади, полягають, на думку журналістів, у дальшому прагненні команди президента консолідувати владу і вплив на громадян та встановити повний контроль над ЗМІ, у нерозумінні багатьма представниками влади необхідності існування незалежних ЗМІ:

– «Головною загрозою є режим Януковича – все інше похідне від нього»; «Безвідповідальні українські політики, які хочуть продати країну для свого зиску, які отримали владу і силові структури під свій контроль»; «Повний контроль над медіа-сферою з боку однієї політичної сили і групи впливу в ній (Фірташ-Хорошковський-Льовочкін), діяльність СБУ»; «Відбувається концентрація власності на ЗМІ в руках «донецьких». Приватизація ЗМІ діючою владою перетворює журналістику на ПіаР – додаток до Партії Регіонів».

Як на особливу небезпеку журналісти вказували на загрозу встановлення повного контролю над телебаченням як найбільш впливовим засобом впливу на суспільну свідомість «з відповідним процесом його перезаточування у розважальний «гівно-ящик». З паралельним переведенням інформаційно-аналітичних програм у режим ручного керування за схемою: «чиновник дзвонить власникові, власник телефонує своєму смотрящему, а той вже вирішує питання з редактором. Якщо ні – шукають іншого редактора».

Безпосередньо загроза контролю влади над ЗМІ реалізується через власників ЗМІ, які чинять тиск на журналістів різними методами:

– «Подальше скорочення свободи слова відповідно до позиції власників ЗМІ, що пов'язане з їхніми економічними й політичним інтересами»; «Журналіст став кріпаком (якщо не рабом) у власника медіа»; «належність наймасовіших медіа олігархічним кланам і не усвідомлення цього суспільством»; «Відпрацьовується російська модель стосунків між владою та власниками медіа».

Проте не меншу загрозу для свободи ЗМІ журналісти вбачають у тому стані, в якому зараз перебуває журналістика, та у рівні професійності самих журналістів, їх готовності сприймати будь-який тиск, неготовності до об’єднання для захисту своїх прав:

– «Відсутність у широкому журналістському середовищі нормальних професійних та етичних стандартів; ставлення до професії лише як до заробляння грошей, а не як до суспільно важливої діяльності; відсутність саморегулюючих органів у журналістській спільноті»; «Дедалі менше журналістів пишуть об’єктивні матеріали, займаються журналістськими розслідуваннями. Джинса – гірше темників. Багатьом байдуже, чи відповідає матеріал дійсності, якщо він добре оплачений»; «Остаточна втрата медіа-спільнотою відчуття необхідності дотримуватися журналістських стандартів, притаманних відкритому демократичному суспільству, перетворення ЗМІ на агітаційно-пропагандистські знаряддя та інструменти контролю над суспільством; «Різке зниження якості продукції мас-медіа (новин, коментарів, аналітичних і публіцистичних продуктів)».

Як небезпеку для свободи ЗМІ журналісти позначили й той стан, у якому зараз перебуває суспільство, у якому не сформована потреба у вільних медіа:

– «Втрата суспільної значущості засобів масової інформації як посередників між суспільством, політикумом, бізнесом, владними органами»; «Суспільство, у якого не сформована цінність свободи слова – «пофігістське і деморалізоване суспільство».

Було також вказано на те, що законодавчому забезпеченню свободи слова заважає неприйняття законів «Про професійний захист журналістів» і «Про доступ до інформації».

8. Що, на Вашу думку, слід зробити для забезпечення свободи слова в Україні?

Пропозиції журналістів щодо заходів, які можуть убезпечити свободу слова в Україні, відрізнялися різноманіттям та широтою масштабу.

Пропозиції щодо влади мали як загально-радикальний характер («Кардинально змінити владу, усунути нинішній режим та трансформувати олігархічний капіталізм у підприємницький»), так і цілком конкретні. Насамперед журналісти вважають, що «владі слід змінити своє ставлення до ЗМІ і перестати розглядати незалежні ЗМІ як засіб для досягнення своїх політичних цілей». Серед конкретних вимог до влади – «створення дієвого парламентського комітету із свободи слова», вимога «до Генпрокуратури виконувати норму закону і відкривати справи за фактом оприлюднених злочинів у ЗМІ»; «Посилити відповідальність держслужбовців за створення перешкод у діяльності журналістів».

У сфері законодавчого забезпечення ЗМІ були висловлені такі пропозиції:

– «Зробити закони, пов’язані зі ЗМІ, більш дієвими. Розробити механізм взаємодії ЗМІ з владою, бо його немає».
– «Ухвалити законодавство, де була б відповідальність за цензуру».
– «Прийняти Закони та підзаконні нормативні документи, які посилили б відповідальність посадових осіб за втручання у діяльність медійних організацій».

Потребують законодавчого забезпечення і відносини між редакційними колективами і власниками:

– «Законодавчо визначити гарантію формування редакційної політики творчими колективами (обов’язковий пункт контракту між власником/засновником/видавцем і топ-менеджментом ЗМІ)».
– «Зобов’язати, щоб була у кожної редакції угода між власником медіа та колективом журналістів про принципи роботи журналістів, а в редакційних радах хоча б половина представників були від журналістів. Ця рада могла б обговорювати чому та чи інша тема не може бути висвітлена».

Для досягнення свободи слова не останню роль відіграють незалежні суди:

– «Суд повинен чітко захищати журналіста від будь-яких замахів, обмежень у професійній діяльності».
– «Потрібний хоча б один показовий судовий процес за статтями КК «перешкоджання журналістській діяльності».
– «Скасувати судову реформу Ківалова-Портнова і зробити суди незалежними від ВРЮ та АПУ».

Зміни економічних засад існування медіа теж, на думку журналістів, сприятиме поліпшенню ситуації із свободою слова:

– «В ЗМІ повинен потрапити профільний медійний капітал і зі ЗМІ повинен піти політичний капітал».
– «Співвласниками мас-медіа повинні бути самі журналісти. Недопущення розорення ЗМІ шляхом стягування «компенсації за наклеп або поширення неправдивих відомостей».
– «Якщо власник буде зацікавлений у просуванні медіа-продукту, як бізнесу, тоді не буде тиску на журналіста. А якщо як піар-засобу, свободи слова не буде».
– «Провести незалежний аудит засобів масової інформації на виявлення послідовно неприбуткових (за законними джерелами) і знайти механізм їх закриття».
– «Іноземним західним інвесторам – засновувати нові незалежні ЗМІ».

Найбільша кількість пропозицій була адресована журналістській спільноті, необхідності журналістам об’єднуватися і обстоювати свободу слова та своє право на професію:

– «Журналісти мають дбати про самозбереження професії через об`єднання в межах акції «Стоп – цензура!». Інакше нас знищать поодинці – морально й фізично».
– «Солідаризація журналістів, проведення ними у разі потреби організованих страйків на підтримку проявів цензури у колег».
– «Має бути реальна журналістська солідарність і згуртованість – створено реально діючі, впливові журналістські об’єднання (профспілки), здатні до ефективних дій, наприклад масових страйків. Лише самі журналісти зможуть захистити себе і, відповідно, свободу слова».
– «Розвиток руху «Стоп – цензура!» у напрямку створення Асоціації медіа організацій, посилення медіа профспілок».
– «Журналістам – замислитися про суспільне значення своєї професії і на ділі дотримуватися її стандартів; громадянам – проявляти свою потребу та зацікавленість у незалежних ЗМІ».
– «Журналістська спільнота (у тому числі – менеджмент) повинна: самостійно, власною роботою відродити довіру до себе з боку суспільства, а відтак – суспільний запит на якісну, сучасну, високопрофесійну, незаангажовану журналістику. Тільки тоді суспільство зможе виступити на захист свободи преси і свободи слова в сучасному розумінні і домогтися від владних органів, політичних, ділових, інших кіл поваги до журналіста, який працює в інтересах розвитку суспільства. Водночас тільки тоді власники ЗМІ будуть змушені реагувати на суспільні настрої, розвивати медіа відповідно до вимог часу і перетворювати медіа-проекти на бізнес, а не власну трибуну».
– «Почати поважати себе і свою професію. Стаючи до роботи, розуміти, чи збігаються твої погляди з вимогами власників. Не працювати на тих, кого вважаєш ворогом свободи слова. Підключити до питань свободи слова медіа-профспілки».

Вказували журналісти й на необхідність підвищення освітнього рівня журналістів, налагодження якісної освіти, якої зараз немає.

Важливим чинником для утвердження свободи слова журналісти вважають створення громадського телебачення - «Створити якісне громадське телебачення, з паритетним контролем різних(!) сил. Бажано з залученням медіа-експертів та спостерігачів від Європейського Парламенту, як найліпшого майданчику озвучування проблем в Європі».

Як одну з дієвих форм боротьби за свободу слова журналісти розглядають звернення до міжнародної спільноти, налагодження дієвої співпраці з західними інституціями:

– «Громадська самоорганізація малої частини журналістів заслуговує підтримки демократичних урядів і міжнародних фондів, але малоефективна через брак корпоративізму журналістської спільноти та надвисокий рівень хамства і цинізму у влади».
– «Оголосити перелік цензорів і закликати посольства та чужоземні структури не видавати причетним до цього віз».

Втім, серед журналістів виявилися й песимісти, які вважають, що:

– «Існуючий стан покращити неможливо».
– «У нинішній ситуації не існує жодних інституційних можливостей забезпечити свободу слова. Влада може, але їй це не потрібно. Суспільство деморалізовано».

Список експертів
1. Андрушко Сергій
2. Зам’ятін Віктор
3. Борковський Антін
4. Винничук Оксана
5. Глібовицький Євген
6. Горбанський Павло
7. Грабовський Сергій
8. Даниленко Сергій
9. Денисенко Лідія
10. Довгич Віталій
11. Жолобович Інна
12. Золотарьов Володимир
13. Кіпіані Вахтанг
14. Квурт Констянтин
15. Коркодим Володимир
16. Куликов Андрій
17. Лі Світлана
18. Лігачова Наталя
19. Лиховій Дмитро
20. Луканов Юрій
21. Мартиненко Олександр
22. Марциновський Анатолій
23. Мостова Юлія
24. Мостовий Володимир
25. Несенюк Микола
26. Скрипін Роман
27. Соколовська Яніна
28. Чайка Роман
29. Телерадіопресінститут