1,8 млн жінок в Україні страждають від фізичного домашнього насильства

Від домашнього насильства 2017-го року загинуло 600 жінок. Це втричі більше, ніж загиблих в АТО за рік.

Докладніше про реформи, спрямовані на захист прав жінок, Громадське радіо поспілкувалося  з народною депутаткою, членкинею міжфракційного об’єднання «Рівні можливості» Іриною СУСЛОВОЮ.

Ірина Соломко: 7 січня набув чинності закон про протидію домашнього насильства. Урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко в нашому ефірі сказала, що він є недосконалим. Чи погоджуєтеся ви з цим? І коли вже буде ратифікована Стамбульська конвенція?

Ірина Суслова: На жаль, сьогодні неможливо поставити дедлайни по ратифікації Стамбульської конвенції, оскільки окремими представниками українського парламенту було зроблено все для того, щоб вона не була ратифікована. Було проведено пропагандистську кампанію, що Рада церков проти і не підтримує, забувши про те, що Конституція декларує, що церква і влада розмежовуються та не мають відношення один до одного.

На сьогодні є повне нерозуміння того, чому необхідно ратифікувати Стамбульську конвенцію. Багато колег підтримують ідею ухвалення окремого національного законодавства, і говорять про те, що національне законодавство вирішить це питання. Але проблема полягає в тому, що якщо є національне законодавство без ратифікованої конвенції, то ми надаємо можливість будь-кому сьогодні запропонувати будь-які зміни, декриміналізувати статті за домашнє насильство, тобто будь-який народний депутат може змінити законодавство, отримавши більшість голосів у парламенті.

А коли б ми ратифікували Стамбульську конвенцію, то ми б мали абсолютно іншу історію, адже був би рамковий документ, що передбачає певні зобов’язання для України. Наприклад, криміналізувати злочини, які носять характер домашнього насильства, створити мережу притулків для допомоги жертвам домашнього насильства. А жертвами домашнього насильства можуть бути не тільки жінки, а й діти, люди похилого віку, і навіть чоловіки. Тому що домашнє насильство - це не тільки фізичне насильство, це і економічне, психологічне насильство. Ось приклад економічного насильства, коли чоловік або жінка встановлює чітку суму і видає обмежену кількість грошей іншому члену сім’ї.

Мережа притулків, яка передбачається ратифікацією Стамбульської конвенції, передбачає наступну допомогу: юридичні консультації, психологічну допомогу, навіть прихисток і притулок у разі необхідності. Тобто місце, де людина може заночувати, отримати додаткові якісь знання перекваліфікацію для того, щоб почати життя наново, тому що ситуації бувають різні і не завжди вони досить позитивні. Часто ми стикаємося з випадками, коли жінок виганяють з дому. Спочатку їх психологічно знищують, потім застосовують методи фізичного впливу – фізичне насильство, а потім їх виганяють з дому без документів та без грошей, і людям просто не має куди йти.

Дмитро Тузов: І тут не працюють статті Кримінального кодексу?

Ірина Суслова: Не працювали, поки не було ухвалено змін до Кримінального кодексу.

Дмитро Тузов: Як часто застосовується формула, коли правоохоронці кажуть, що це ваші сімейні справи, розбирайтеся самі?

 Ірина Суслова: В одному із законів, які проголосували щодо протидії домашнього насильства, передбачається криміналізація статей за злочини, які скоєні за домашнє насильство. Але, на жаль, ці два закони є недосконалими і мають низку прогалин. Ми як раз працюємо з юристами і колегами по парламенту для того, щоб внести відповідні зміни до закону про протидію домашньому насильству і до тих змін до Кримінального кодексу, які були внесені окремим законом.

А саме, зокрема, йдеться про Єдиний державний реєстр постраждалих від домашнього насильства. Це ненормально, коли є персоніфікований реєстр, коли він містить велику кількість персональних даних жертв, свідків, людей, які проінформували про злочин, який відбувся. І до нього мають доступ люди, починаючи від сільського голови, закінчуючи міністром. Тому ми не можемо говорити про жодні гарантії збереження персональних даних.

Також ми маємо другий момент – людина не може звернутися до суду або не може бути визнана жертвою у разі, якщо вона не дає згоду для того, щоб бути внесеною в реєстр. А люди, телефонуючи на гарячу лінію, бажають отримати допомогу, вони очікують, що їм скажуть, куди поїхати, у який притулок, де можна отримати допомогу, що за це гроші платити непотрібно тощо. Тобто жертва розраховує на підтримку. Натомість що пропонує держава? Держава їй каже – або ти даєш всі свої персональні дані, або ми тебе прийняти не можемо.

Дмитро Тузов: А якщо людина просто викликає поліцію?

Ірина Суслова: Поліція приїжджає, проводить певні слідчі дії, допит однієї, другої сторони. І у відповідності до внесених змін, вона має право забрати кривдника з квартири до відділку, навіть якщо це є власність кривдника, і вже у залежності від того, які були наслідки, справа відправляється до суду.

Дмитро Тузов: Тобто мають право затримати і відвезти у райвідділ?

Ірина Суслова: Так.

Ірина Соломко: Закон діє, але поки що у поліції немає внутрішніх документів, згідно з якими вони мають діяти таким чином.

Ірина Суслова: Так, і тут питання нормативно-правової бази, яку мають розробляти міністерства, в тому числі, і Міністерство соцполітики, адже воно є відповідальним безпосередньо. Вони мали б зібрати всі профільні органи, які мають те чи інше відношення до протидії домашньому насильству і сказати, що Міністерство внутрішніх справ має розробити такі-то і такі документи, а ми розробляємо реєстр тощо.

Тобто ці закони потрібно доопрацьовувати. Добре, що вони є – це перший крок, але над ними потрібно працювати і вносити зміни.

Дмитро Тузов: Мене шокували цифри, що у 2017-му році від домашнього насильства загинуло 600 жінок. А в зоні бойових дій, де йде війна, за офіційними даними, загинула 191 особа. Вам відома така статистика?

Ірина Суслова: А тепер уявіть собі ще одну річ: за даними ПРООН в Україні страждає орієнтовно 1,8 мільйона жінок від фізичного домашнього насильства, загинуло за минулий рік – 600. І це те, що нам відомо, що вони загинули точно від домашнього насильства. Тобто відбулася сварка, бійка і чоловік застосував силу до жінки і вона вмерла. А уявіть, про скільки жертв ми не знаємо! Тому що вони кваліфікуються не за ознакою домашнього насильства, а за іншою ознакою. Наприклад, раніше домашнє насильство можна було кваліфікувати у разі, якщо насильство відбувається між чоловіком і дружиною. А що робити, якщо колишній чоловік приходить до колишньої дружини і так само чинить таку саму історію? Згідно з тим законом, який ми ухвалили це буде кваліфікуватися як домашнє насильство, а раніше – не кваліфікувалася.

Дмитро Тузов: Тобто ця цифра навіть може бути заниженою?

Ірина Суслова: Вона занижена на 100%. Крім того, в нас є велика кількість самогубств, але ніхто не піднімає питання, що дуже часто причиною самогубства є психологічне насильство по відношенню до іншого члена сім’ї.

Ми пам’ятаємо нещодавній випадок у Києві – жінка вчинила злочин по відношенню до себе і своєї дитини, тобто спочатку викинула дитину з вікна, а потім сама викинулася, і це було на ґрунті насильства, в тому числі, і економічного.

Є ще одна проблема: переважна більшість жінок, які страждають від домашнього насильства, не усвідомлюють, до яких наслідків це призводить. Ваша гостя пані Катерина Левченко була в комісії з питань помилування і вона розповідала випадок, коли спілкувалася з жінкою, яка має великий термін ув’язнення. І вона говорить, що коли стало питання про те, щоб помилувати цю жінку за хорошу поведінку, їй поставили питання: «Чи вчинили б ви той самий злочин, якщо б повернути час назад?». На що вона відповіла, що я 15 років не мала життя, що мене 15 років знищували, принижували і біли. А зараз я мушу відсидіти 20 років і потім я буду вільною. Вона навіть не розкаюється, тому що мала 15  років пекла.

В нас виховували такі речі, що потрібно терпіти заради збереження родини, і люди не намагаються почуватися гідними, не намагаються користатися тим спільним комфортом, який мають відчувати від стосунків.  Вони змушені терпіти один одного, потім в когось уривається терпець і це все призводить до таких наслідків. Про це потрібно говорити.

Якщо ми будемо піднімати питання того, що бити, застосовувати психологічне, фізичне чи економічне насильство як до жінки, так і до чоловіка – це неправильно, що від цього руйнуються сім’ї та життя, тим менше в нас буде ставатися таких випадків.

Ірина Соломко: Одним або двома законами це не можна виправити, тут має надаватися психологічна допомога, і коли людина знаходиться у такому замкненому колі, їй дуже важко вирватися. І в цьому контексті, наскільки мені відомо, робота ведеться більше неурядовими організаціями.

Ірина Суслова: Як раз закон про протидію домашньому насильству і передбачає створення мережі притулків по всій країні, які будуть надавати психологічну, юридичну допомогу, а також тимчасовий прихисток, де можна переночувати. Насправді, сьогодні в Києві вже працюють п’ять центрів, які надають таку допомогу. Більше того, вони надають допомогу не тільки після того, як вже стався цей випадок, а є родини, які розуміють, що в них складний період в житті і їм потрібна допомога. І наше завдання – не просто ліквідовувати наслідки, а протидіяти цьому. І саме на етапі протидії ці сім’ї можуть звертатися до таких центрів, де можуть отримувати абсолютно безкоштовно юридичну і психологічну допомогу.

Ірина Соломко: А скільки держава відкрила таких центрів?

Ірина Суслова: Поки жодного. Ця норма має реалізовуватися з наступного року. Такі центри відкрили поки неурядові організації.

Ірина Соломко: Де можна знайти інформацію про ці центри?

Ірина Суслова: На сайті КМДА є інформація про ці центри, які працюють у Києві. Також всі жертви можуть звертатися до мене у Фейсбук, ми  будемо допомагати. 

 

________________________________________________

Ця публікація була підготовлена в межах проекту «Просування реформ в регіони», який реалізується Інститутом економічних досліджень та політичних консультацій і "Європейською правдою" за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є відповідальністю видання і жодним чином не віддзеркалює точку зору Європейського Союзу.