Більшість митців не бачить систематичних обмежень свободи творчості в Україні, проте понад третина їх стикалася з порушенням авторського права, – Андрій Сухарина

У межах 28-го Міжнародного книжкового форуму у Львові,   за підтримки Українського культурного фонду та у партнерстві з «Діалог хабом»,  відбулася дискусія про  свободу художнього самовираження, творчості та свободу слова в  Україні, і як на ці цінності суспільства  впливає російська збройна агресія. Під час дискусії аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Андрій Сухарина представив результати кількісного і фокус-групових досліджень, проведених у партнерстві із Центром прав людини ZMINA та Freedom House Ukraine. Фокус-групові опитування з митцями проводилися у трьох містах України –  Києві, Львові та  Харкові.

Свобода творчості та самовираження

Андрій Сухарина насамперед наголосив, що загальна оцінка, яку висловлювали митці стосовно свободи творчості, їхнього самовираження і того, чи існує в Україні цензура, загалом непогана. Але «підводні камені» все ж існують.

«Якщо коротко,  то систематичної цензури в Україні немає. Зі свободою самовираження також все непогано. Але якщо вдатися у деталі, то «підводні камені» існують, і виявляється, що є речі, які доволі сильно обмежують свободу творчості», – прокоментував аналітик.  

Серед найбільш відчутних чинників, які обмежують свободу самовираження, митці найчастіше відзначають фінансовий вплив. Але є ще два вагомі фактори, які позначаються  на їхній свободі творчості – це тиск з боку  громадськості у разі,  якщо митці беруться за якусь чутливу тему, і  самоцензура.  Остання найбільше підсилилася  в умовах збройної агресії Росії.

Більшість  митців відзначили, що жодним чином не обмежують їхню свободу творчості закони про мову та декомунізацію. Лише меншість зауважила, що мовний закон деякою мірою їх обмежує, аргументуючи, що «мова  є засобом самовираження і митець мав би сам  визначати мову своїх творів».  Декомунізацію більшість митців сприймають як потрібний і важливий процес у переорієнтації цінностей в українському суспільстві. 

Авторське право

Щодо застосування авторського права в Україні, більшість митців вважає, що із цим в країні все погано. В межах  кількісного дослідження  більше третини митців заявили, що стикалися з ситуаціями порушення їхнього авторського права. 

«Це різні прояви цього порушення ­ – від звичайного піратства, коли з’являлася книжка в інтернеті або твори на піратських ресурсах, до  екстравагантних ситуації, коли відбувалася крадіжка ідей чи несанкціоноване використання певних творів», – пояснив Андрій Сухарина.

Митці також зауважували, що самі вони часто не можуть діяти адекватно в рамках закону про авторське право, тому що інституції, які за це мали би  відповідати, працюють погано. Незрозуміло, кому платити за використання певних творів, створені різні бюрократичні перешкоди, і тому значна  частина опитах митців зізнавалася в тому, що  в процесі приватного використання  чи виробництва своїх творів їм доводилося порушувати авторські права інших митців.

Саме в контексті порушення авторського права постає суміжна вищезгадана фінансова проблема, яка вельми позначається на свободі творчості митців, зауважив Андрій Сухарина. 

 «Коли в країні не працює авторське право, митці не можуть отримати повноцінного фінансування за свою працю. Тому без вирішення проблеми  авторського права дуже важко говорити про  зменшення якихось інших загроз  для творчості і свободи  самовираження», – наголосив він. 

Робота митців у Росії

У ставленні до українських артистів, які працюють в Росії в часи, коли триває російсько-українська війна,  митці робили розрізнення. Вони виокремлювали  групу артистів, які виступають м’якою силою  України – насамперед етнічних українців, які живуть в Росії і намагаються просунути українську культуру в державі-агресорі.  В цьому сенсі навіть висловлювався певний жаль, що такі артисти не отримують підтримки з боку української держави. 

Діаметрально ситуація з так званими заробітчанами – українськими митцями, які виступають в Росії і отримують за це кошти.

Респонденти ставляться до них негативно і зазначають, що такі особи мають нести відповідальність за це, яка має бути не так адміністративна чи кримінальна,  як імеджева та репутаційна.

«Власне, митці говорять про те, що такі артисти не повинні бути нормально сприйняті в українському середовищі», – каже Андрій Сухарина. 

Ще більш жорсткіша думка митців, щодо тих, хто працює на компанії, які займаються російською пропагандою. На їхню думку, такого роду діяльність  має бути криміналізована, тому що її не можна розглядати  як чисто мистецьку сферу, а радше  як роботу на країну-агресора.  Більшість респондентів підтримують санкційні списки для російських акторівв,  які виступали в Криму  чи публічно підтримали  анексію Криму та конфлікт на Донбасі, і вважають що це адекватна відповідь.

Інформаційна війни

Самі митці усвідомлюють,  що інформаційна війна стосується їх напряму і   що вони є добровільними чи не добровільними учасниками  її.  Проте у ставленні  до того, як чинити опір цій інформаційній агресії, в мистецькому середовищі сформувалося три позиції.

Частина митців  вважає, що варто просто говорити правду,  частина – що треба шукати приховані і не відразу зрозумілі сенси, доносячи інформацію мистецькою  мовою,  а ще частина вважає, що на російську пропаганду потрібно відповідати симетрично  власною пропагандою.   

Цензура

Кили в митців запитали, чи існує в  Україні цензура, то лише 10% сказали, що є як система,  але  загалом, а  не в мистецтві. В мистецтві ж відзначають  окремі випадки, коли зачіпаються якісь важливі чи чутливі теми. 

«Ключовими способом встановлення якогось контролю над  висловлюваннями є не держава  як загальний актор,  а різні групи людей, так звані небайдужі групи громадськості, які намагаються створити суспільну думку,  що певні аспекти є  неправильними, – каже Андрій Сухарина.  – Це можуть бути дуже різні групи: як праворадикальні,  так і церковні,  активісти з того чи іншого питання. Митці, які займалися питаннями язичницької спадщини, говорять, що на них намагалися тиснути православні активісти.  Якщо митці займаються питаннями сексуальної освіти,  то на них намагалися також тиснути інші групи громадськості,  різні батьківські середовища тощо», – прокоментував аналітик.

Самоцензура

Але говорячи про цензуру і різні обмеження,  чи не найголовнішим фактором виступає самцензура, зауважив Андрій Сухарина.  Доволі відчутно на свободу самовираження митців вплинула російсько-українська війна. На пряме запитання, чи збільшила випадки самоцензури війна,  більшість респондентів відповіла схвально, зауваживши, що цей вплив зумовлює все та ж суспільна думка.

 «Якщо митці  намагаються створити якісь продукти, які стосуються війни, армії, загалом конфлікту,  то їм часто потрібно думати про те, як вони будуть це виражати.  Тому що це можуть не сприйняти окремі групи», – пояснив думку представників мистецьких кіл аналітик.

Підсумовуючи, він також відмітив, що деякі митці говорили й про занадто велику свободу самовираження в Україні, якої мало би бути менше в умовах війни. Таку свою позицію вони пояснюють тим, що іноді важко трактувати, чи це саме мистецтво самовираження автора, чи просто несмак, чи просто пропаганда.

«Такі думки є, і про них треба пам’ятати. Велика частина митців вважає, що держава робить мало для протистояння інформаційній війні і пропонують бути «передовими» на цій війні, створюючи свою контрпропаганду у мистецькій сфері», – акцентував Андрій Сухарина.

Повний відеозапис дискусії здійснено Центром прав людини ZMINA: