Чат із Іриною Бекешкіною

Мені важко щось казати за опозицію. Очевидно, що повинні, інакше програють. Опозиція в Україні завжди вигравала, коли діяла разом (вибори 2004 року, частково - 2012) і завжди програвала, коли починала боротися між собою (двічі - перемога Черновецького на виборах у Києві, перемога провладних кандидатів на кількох округах в 2012). Я схиляюся до думки, що єдиного кандидата на президентських виборах не буде, і це не страшно. Страшно, якщо Кличко і Яценюк почнуть битися усіма способами за спільний електорат. А, і ще ж Тягнибок покусуватиме обох.

"Дорого" це відносно. Стандартне загальнонаціональне опитування на 2000 респондентів коштує десь 12-17 тис. доларів (у різних фірм різні ціни, і ще залежить від кількості запитань). Думаю, для партій це цілком підйомна ціна. Для порівняння: поява потрібної "новини" чи лідера на одному з центральних телеканалів під час виборчої кампанії коштує десь 50 тис. доларів. І будь-яка партія, яка робить для себе дослідження, зацікавлена у тому, щоб воно відображало реальність. Інша річ - оприлюднення результатів. Як правило, замовник оприлюднює їх тоді, коли це вигідно. Але це не означає, що це нереальні, підроблені результати! На підробки соціологічні фірми, які давно працюють на ринку, не йдуть, бо втрата репутації, як і на будь-якому ринку, означає втрату грошей у перспективі. Тому для оприлюднення "потрібних" результатів беруться якісь фірмочки, що не мають відношення до соціології (на цих виборах цим активно користувалася Королевська) або взагалі вигадують якість неіснуючі фірмочки.

Інша річ - що при вибірковому оприлюднення соціологічних даних ми не знаємо, в якому порядку були запитання в анкеті, що може дещо вплинути на результат. Наприклад, щоб "збити" результат партії при владі поставити наперед про всякі суспільні негаразди, щоб дещо зменшити підтримку європейської інтеграції - поставити питання щодо кризи в Європі тощо. Це може знінити результат на кілька відсотків. "Дем. ініціативи" поряд з прес-релізом дають таблиці у тому порядку, у якому вони були в анкеті.

Лякати "Свободою", звичайно, будуть. Цей метод себе виправдав на виборах 2012. Певно, що поява Фаріон у дитячому садочку з вимогою, які імена дітям можна давати, а які ні, погнала кілька відсотків розчарованих колишніх виборців Партії регіонів на виборчі дільниці. А у "Свободи" є ще чимало цікавинок, які покажуть східному виборцю. Невипадково Кличко зараз намагається триматися від "Свободи" подалі. 

На жаль, "хата скраю" - це справді значною мірою наша поширена "ідеологія". Не буду заглиблюватися в історію для пояснень глибоких коренів такого світогляду. Сучасність теж дає поживу для формування такої "ідеології" - якщо людина відчуває, що вона ні на що не може вплинути, то вона й обмежується своєю "хатою". Що в хаті - то важливо, а що у дворі - вже не так, вулиця - то вже взагалі не в сфері моєї компетенції, не кажучи вже про місто та країну.  Люди не розуміють, що "те, що в хаті"  значною мірою залежть від того, "що в країні".

Коли люди відчувають, що ті чи інші події чи державні рішення зачіпають їхні інтереси, вони стають активними. Насправді в Україні відбувається досить багато протестних акцій - за даними Інституту дослідження суспільства, у 2012 році  таких акцій було 3636, у порівнянні з 2011 роком їх кількість зросла на 60%. Абсолютна більшість цих акцій мала економічний зміт і носила локальний характер. Проте події у Врадіївці показали, що "не хлібом єдиним". Проблема у тому, що люди виступають, лише коли їх вже дуже "дістануть", колі вже несила терпіти. Вирубають дерева і знищують дитячий майданчик - люди починають боронитися, і часто буває пізно. Чи не краще було б активним людяи міста вимагати доступу до генеральних планів міста, вимагати ухвалення таких планів лише після громадських обговорень, і після того ніхто, ніде і ніяк, ні за які хабарі не мав би право ці плани порушувати. Але ми діємо вибухово, коли вже дуже допече.

Може ви не пам'ятаєте, але така партія свого часу вже була - перед виборами 2002 року "Жінки за майбутнє". І був час, коли вони у передвиборчих опитуваннях навіть набирали до 7%, але зрештою до Верховної ради не потрапили (і правильно). І чому права жінок повинна захищати якась окрема пратія? Жінки складають більше половини населення, їх права повинна захищати будь-яка партія і змагатися між собою, яка з них це робить краще.

От тільки після таких питань і, у свою чергу, запитує - а які  права жінок у нас порушують? Це якісь особливі, "жіночі" права? Чи у нас однаковою мірою порушують права і чоловіків, і жінок? Знаю, ви мені будете наводити статистику - і про те, що жінки мають в середньому меншу зарплату, і що вони майже не представлені на керівних посадах, навіть у тих сферах, де вони становлять більшість (зайдіть до Міністерства освіти). А в мене питання - чи можна це виправити законами? Чи взагалі є у нас закони, які б дискримінували жінок? Нема таких законів!  Проблема значно глибша, і ніякі закони радикально це не виправлять. Допоки жінка буде хвалитися, що вона закатала по 100 банок помідорів і огірків - доти вона не стане рівноправною на ринку праці  і в політиці. Бо просування по щаблях кар'єри означає ненормований робочий день, а в українському суспільстві вся відповідальність за сім'ю покладена на жінку, бо вона, бач "Берегиня". Що означає - саме вона повинна прибирати, готувати, прати, ходити в магазин, перевіряти уроки у дітей, займатися дачею та закатувати у банки продукти з городу або з базару.  І поки така ситуація у громадській думці буде сприйматися як нормальна, ніякі закони і ніякі партії нічого не змінять.

Партій в Україні у повному розумінні цього поняття (з чіткою ідеологією та програмою дій, з певним членством та підтримки партії її членами) немає. На зорі існування незалежної України – так, були. Це – РУХ, та ж Комуністична партія, Соціалістична партія, але потім вони поступово перетворилися у лідерсько-фінансові холдинги. Подивіться – навіть на виборах вони виступали як блоки імені когось (Ющенка, Тимошенко, Мороза тощо). Зараз єдина політична сила, яка більш-менш відповідає поняттю «партія» - це «Свобода» (кажу об'єктивно, бо симпатії до цієї партії не маю). Яка перспектива? Вона буде залежати від того, наскільки громадськість буде вимагати від політичних сил визначеності, ідеології та програм. Серед новинок з сумом прогнозую появу партії відверто про-російського спрямування (щось на кшталт new-Вітренко, але із значно більшими фінансовими можливостями).

Загалом розвитку нормальної партійної системи, з партійною демократією, з відповідальністю партії не перед спонсорами, а перед виборцями, заважає одна істотна річ: наші громадяни не бажають утримувати партії своїми внесками. Ми ставили питання в опитуванні: «Чи згодні Ви давати власні кошти партії, яка виражає Ваші інтереси?». Згодилося лише 10%. Поки ситуація не зміниться і основні кошти будуть давати олігархи, нічого й не зміниться. А гроші потрібні. От «Демократичний альянс» зміг під вибори зібрати з людей 800 тис. гривен. Це немало, але не вистачило навіть на реєстрацію.

Потрібна, бо інакше не зрозуміло - якої ідеології ця людина, хто його команда, хто його люди в регіонах та інше.

Загалом рейтинг політика може підвищити лише той "окрас", який йому личить. Ну, наприклад, Партія регіонів зараз має 20% і Янукович - теж, а Тягнибок - має  десь 4-5%.  І що - у разі, якщо він би перейшов до більш рейтингової Партії регіонів - то це б підвищило його рейтинг? Послідовність - це те, що люди цінують у політиках.  

Загалом професійні соціологічні служби з'являються там, де є університети з факультетами соціології. Знаю численні соціологічні служби у Львові (до речі, "Рейтинг" свого часу працював як регіональна фірма, що обслуговує західний регіон), Харкові, Донецьку (фірма Копатька теж свого часу працювала на сході) та інші. Проте досить часто у регіонах за цю справу беруться люди, які поняття не мають про соціологію. Як їм здається, достатньо вийти на вулиці з анкетою і опитати якомога більше людей. Такі "опитування", звичайно, жодного сенсу не мають. Всім повинні займатися професіонали. Проте я й розумію громадські організації, у яких на це немає грошей. Тому можна звернутися до фахівця-соціолога, який домопоже провести опитування власними силами. Але цей процес повинні спрямовувати професіонали. 

Россия, конечно, не смирится, поскольку отход Украины в Европу - это крах провозглашенной Россией миссии быть одним из влиятельных мировых центров, возрождая в новой форме аналогию Советского Союза, как  "Евразийский  союз". 

Но, думаю, Россия убедилась, что силовые методы  действуют в обратную сторону, отвораяивая украинцев от России. Поэтому методы будут тоньше. С одной стороны, Россия будет делать все для ухудшения экономической ситуации в Украине (особые требования к товарам, высылка рабочих из России и пр.). Но, с другой стороны, будут больше использоваться методы "пряника" - уже сейчас Россия готова существенно снизить цену на газ в обмен на отказ от подписания соглашения с ЕС. Также будут активно и очень денежно поддерживаться различные про-российские общественные движения и организации (Украинский выбор Медчедчука станет центром этого хорошо организованного и хорошо оплачиваемого движения). Возникнет откровенно про-российская партия. А главное - население Украины будут убеждать, что во всех их бедах виновата "неправильная" ориентация на Европу, а не на Россию.