Чому українці не цінують свій голос?
За останні десять років українці довели, що здатні на багато що заради захисту своїх демократичних свобод.
Впродовж цього часу двічі у центрі Києва відбувалися тривалі та чисельні акції протесту проти порушення громадянських прав українців – участь у них брали сотні тисяч людей.
Обидва Майдани, принаймні формально, закінчилися перемогами мітингувальників.
Парадоксально, але досвід протестів для захисту своїх прав і навіть надзвичайно висока ціна, заплачена суспільством за повалення президента Віктора Януковича у лютому минулого року, здається, не мали наслідком критичних змін у ставленні українців до інституту виборів.
На парламентських та президентських виборах, котрі відбулися минулого року, не було зафіксовано захмарної явки виборців: на дільниці прийшли менше 60% українців.
На додачу, за повідомленнями експертів, у ході цих кампаній продовжували фіксуватися грубі порушення виборчого законодавства – зокрема, й факти банального продажу українцями свого права голосу.
ВВС Україна спробувала відповісти на питання, чому українські виборці досі надають так мало ваги своєму голосу і так легко відмовляються від найочевиднішого способу вплинути на владу своєї країни.
Прощання з СРСР
На дострокових парламентських виборах, що відбулися у жовтні минулого року, було зафіксовано найнижчий показник явки виборців на дільниці за останні десять років. Участь у голосуванні взяли лише 52,4% громадян України, котрі мали на це право.
Так, на цифри явки вплинули бойові дії на сході України: найменше виборців прогнозовано взяли участь у голосуванні саме на Донеччині та Луганщині.
Однак певним індикатором проблеми тут можна вважати Київ: у мирній столиці на вибори прийшли лише 56% виборців – найменше за довгі роки.
"Постійне падіння явки виборців в цілому відповідає загальноєвропейській тенденції", – каже Олексій Кошель, керівник Комітету виборців України.
Він нагадує, що в сусідній Польщі востаннє більше половини виборців брали участь у голосуванні понад двадцять років тому.
"Небажання брати участь у виборах є нормальною тенденцією. Це таке прощання зі спадком Радянського Союзу, коли на дільниці вимушено приходило 99% виборців", - каже експерт.
Інша річ, що причини, з яких люди не беруть участь у виборах, у західних країнах та в Україні відрізняються.
"Не бачу, за кого"
"Тамтешні виборці бачать, що від зміни, припустімо, республіканців на демократів нічого принципово не змінюється, ситуація в країні залишається стабільною, не змінюється міжнародна політика. Тож вони розуміють, що їхній прихід чи неприхід на виборчі дільниці і голосування за демократів чи республіканців принципово не позначається на майбутньому країни", – стверджує пан Кошель.
Перед парламентськими виборами 2012 року фонд "Демократичні ініціативи" та КМІС досліджували мотивацію людей, які мали намір проігнорувати волевиявлення.
Виявилося, що майже третина з них пояснювали небажання йти на дільниці тим, що не бачать жодного кандидата чи партію, за яких можна було проголосувати.
Друга найпопулярніша причина не йти на вибори – її називали понад чверть опитаних: "Не вірю в те, що вибори будуть проведені чесно".
Таке саме питання ці самі соціологічні фірми поставили респондентам за два роки, перед парламентськими виборами-2014.
Виявилося, що розчарування в політиках і надалі залишається найпопулярнішою причиною не брати участь у голосуванні. Однак підозри у тому, що вибори можуть виявитися нечесними, цього разу поділяли удвічі менше українців, ця причина виявилася лише п’ятою за популярністю.
Необхідність перезавантаження влади, приходу до політики нових облич, які б заохотили виборців приходити на дільниці, обговорюється в Україні часто. Минулорічне оновлення складу Ради на понад половину, як видається, частково відповіло на цей запит суспільства.
Нові віяння
Менше говориться про те, що аж 15% українців минулого року заявили про те, що не візьмуть участь у виборах через те, що "не матимуть такої можливості". Йдеться тут про недосконалі та часозатратні процедури зміни виборчої адреси, черги на дільницях та інші чинники, які значно утруднюють акт голосування.
Як порадити собі з цією проблемою?
Олексій Кошель з Комітету виборців України радить звернутися до передового зарубіжного досвіду: адже "механізми голосування з часів прощання з СРСР у нас фактично не змінилися".
Він каже, що у деяких країнах західної Європи виборцям дозволяють голосувати за допомогою електронної пошти чи навіть SMS.
На його думку, запровадження такого нововведення в Україні дозволило б підвищити активність передусім молодих виборців.
Не потрібно забувати і про закордонних українців: адже кількість виборців, що проживають за межами України, нині обчислюється сотнями тисяч. Пан Кошель каже, що замість змушувати їх долати сотні кілометрів та вистоювати у багатогодинних чергах перед консульствами, аби проголосувати, Україна могла б за прикладом сусідньої Молдови дозволити їм голосувати поштою.
Утім, резюмує експерт, показники явки на вибори в Україні є і так порівняно високими, а більшу стурбованість у нього викликає розповсюдженість такого явища як купівлі-продажу голосів виборців.
Голос на продаж
Результати соцдосліджень свідчать: понад дві третини українців однозначно засуджують продаж виборцями своїх голосів. При цьому ще два роки тому таку позицію висловлювали лише 53% респондентів.
Чому українці погоджуються проголосувати за гроші? Думки експертів та дані опитувань з цього приводу збігаються: найпершою причиною такої поведінки виборців є скрутна матеріальна ситуація в державі.
"Якщо йдеться про родину з кількох виборців, кожен з яких може "заробити" на продажі голосу по кількасот гривень, то виходить досить суттєва сума", – каже Олексій Кошель.
Друга причина, говорить експерт, полягає у тому, що впродовж останнього часу "суспільству нав’язувалися викривлені правила співіснування у державі, згідно з якими купівля голосів була нормою".
"Вони всі однакові, а цей хоч грошима допоміг (продпайок подарував, дитячий майданчик побудував, на концерт запросив)", – типова мотивація виборця, котрий готовий обміняти на матеріальні блага свій голос.
Чимало – майже 28% – українців ставляться до такої аргументації позитивно або з розумінням.
Зрештою, навряд чи це може вважатися несподіваним. Навіть за рік після Майдану Україна відноситься до найкорумпованіших країн світу.
Згідно з результатами Індексу сприйняття корупції, опублікованими Transparency International, у 2014 році Україна опинилася на 142-му місці серед 175 держав, котрі фігурують у дослідженні.
Стимулюють купівлю-продаж голосів в Україні і абсолютно прагматичні причини.
"Візьміть калькулятор і порахуйте, у яку суму обходиться політичній силі один здобутий голос виборця, і ви зрозумієте, що деяким партіям чи кандидатам значно простіше купити собі необхідну кількість голосів, аніж проводити повноцінну виборчу кампанію", – каже Олексій Кошель.
"Тому я не говорив би, що винні у цьому виключно виборці", - резюмує він.
Показові справи
Оцінити масштаб виборчої торгівлі голосами досить важко.
Оприлюднені цього тижня дані МВС говорять про те, що протягом парламентської кампанії 2014 року було відкрито 131 кримінальне провадження, котре стосується підкупу виборців.
У менше ніж десяти з них досудове розслідування закінчено, ці справи передано до суду.
"Кількість реальних випадків підкупу виборців як мінімум у десятки більша (ніж та, про яку повідомляє МВС)", - констатує голова Комітету виборців України.
Відносно мала кількість справ, котрі надійшли до суду, теж досить легко пояснюється, продовжує він: перш за все, тим, що вітчизняні правоохоронці не мають специфічного досвіду роботи з виборчими скаргами і виявленням порушень під час виборчих процесів.
Зрештою, лише минулого року парламент з ініціативи уряду посилив покарання за виборчі порушення – зокрема, перетворив на кримінальний злочин не лише купівлю, а й продаж голосу.
"Мені здається, що головне тут – не кількість проваджень, а кількість показових покарань. Якщо ми отримаємо кілька десятків показових кримінальних справ і за участю ЗМІ донесемо до виборця, що за проданий за сто гривень голос можна отримати кілька років тюремного ув’язнення, - це стане певним щепленням від подібних порушень", – каже Олексій Кошель.
І, з іншого боку, продовжує він: показове притягнення до відповідальності за підкуп виборців когось з обраних депутатів парламенту здатне надовго відбити бажання створювати "піраміди підкупу" у кандидатів на наступних виборах.
Не тільки "батогом"
Чи є "метод батога" єдиним методом змінити політичні звички українців?
Перед практично кожними виборами на вулицях міст з’являються білборди, а на телеканалах – рекламні ролики, які закликають українців взяти участь у волевиявленні, підійти до голосування відповідально, зрештою, не продавати свій голос.
Це допомагає? – питає ВВС Україна у експерта з рекламних комунікацій Артема Біденка.
"Загалом соціальна реклама – як зовнішня, так і телевізійна – не здатна переламати соціальну звичку. Тому як разова акція – це викидання грошей на вітер. Такі акції необхідно планувати системно, на три-чотири роки, з різними послідовними меседжами, постійними медійними партнерами. Тоді вони справді змінять ставлення людей до проблеми абсентеїзму чи власної політичної відповідальності", – каже він.
Подібної думки дотримується і Олексій Кошель з Комітету виборців України: він каже, що держава мала б запровадити спеціальні програми, які б підвищували рівень знань населення – хоч би й починаючи з першого класу школи – про політичну систему України, про вплив громадянське суспільство та виборців на владу.
Кінцевою метою таких програм мало б бути не штучне підняття показників явки – адже виборці, котрі приходять на дільницю і там псують бюлетені, теж враховуються у виборчій статистиці, – а свідомого виборця, котрий дорожитиме і відповідально розпоряджатиметься своїм голосом.
"Зрештою, думаю, що зараз активного громадянина виховує саме життя – війна з Росією і те, що ще протягом багатьох років люди бачитимуть загрозу, очікуватимуть продовження військових дій. На цьому тлі у них природньо посилиться бажання інтеграції до європейської спільноти, інтерес до життя ЄС, до європейських інституцій", – каже пан Кошель.
