ЄВРО-2012: більше, ніж футбол?
І. Огляд політичних подій за тиждень
Генеральна прокуратура може призначити судово-медичну експертизу тривалої хвороби Юлії Тимошенко. Про це в інтерв’ю виданню «Комерсант» заявив перший заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін. За його словами, ця експертиза потрібна, щоб з’ясувати, чи може екс-прем’єр брати участь у слідчих діях у справі про убивство депутата Євгена Щербаня. Як заявив Ренат Кузьмін, у прокуратури є достатньо доказів щодо причетності Тимошенко до цього злочину.
19 червня
Генпрокуратура не має права призначати судово-медичну експертизу Тимошенко у справі вбивства Щербаня. Про це заявив захисник екс-прем’єрки Сергій Власенко. Він пояснив, що екс-прем’єр фігурує у справі як свідок, в такому разі призначення медекспертизи не передбачено законодавством.
20 червня
Партія Анатолія Гриценка «Громадянська позиція» приєдналася до об'єднаної опозиції «За Батьківщину». Відтепер до неї входять п’ять партій: «Батьківщина» Юлії Тимошенко, «Фронт змін» Арсенія Яценюка, Народний рух Бориса Тарасюка, «Народна самооборона» Юрія Луценка та «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка. Лідери цих політ сил сформують на парламентських виборах список на базі «Батьківщини».
21 червня
Апеляційний суд Києва пом'якшив вирок Гергію Філіпчукові – колишньому міністру охорони навколишнього середовища з уряду Тимошенко, якого 5 квітня засудили на 3 роки позбавлення волі за перевищення службових повноважень. Суд змінив вирок на 2 роки позбавлення волі умовно і звільнив засудженого одразу в приміщенні суду. Напередодні з’явилась інформація, що екс-міністр відшкодував державі 1,5 млн грн матеріального збитку.
Об'єднана опозиція у складі п’яти партій підписала Декларацію про забезпечення чесних і прозорих виборів у 2012 році. Згідно з документом, вона зобов’язалася формувати список у відкритому режимі, опублікувати автобіографії кандидатів у народні депутати, їхні декларації про доходи, свідоцтво про освіту, відомості про громадянство України тощо.
22 червня
Президент Віктор Янукович підписав Закон про гарантії виконання судових рішень, проти якого виступали чорнобильці та афганці. І хоч в уряді запевняють, що урізання виплат не буде, проте на думку чорнобильців та афганців, закон порушує конституційне право громадян на захист у суді.
- Міжнародні відносини
ЄВРО-2012: БІЛЬШЕ, НІЖ ФУТБОЛ?
19 червня двома матчами в групі D завершився груповий етап чемпіонату Європи з футболу, що відбувається в Україні та Польщі. Попри те, що попереду ще стадія плей-офф, вже зараз можна робити попередні висновки про враження, яке Україна справила на приїжджих вболівальників. У багатьох аспектах воно пішло наперекір очікуванням багатьох із них, а, відповідно, може змінити й ставлення до України на міжнародному рівні.
Як насправді Україна зустріла іноземних гостей?
Чи може змінитися політика Європейського Союзу щодо України після Євро-2012?
Не такий страшний чорт…
Інформаційне тло, на якому проходила завершальна фаза підготовки до Євро-2012, навряд чи можна було назвати сприятливим для України. З одного боку, ціла низка чиновників Європейського Союзу (ЄС) та його країн-членів заявили про намір бойкотувати українську частину чемпіонату, протестуючи в такий спосіб проти ув’язнення Юлії Тимошенко. З іншого боку, в засобах масової інформації багатьох європейських країн розміщували матеріали з негативними оцінками готовності України приймати цей турнір і загальної ситуації всередині країни. Об’єкти критики були вкрай різноманітними: погано розвинена інфраструктура, завищені ціни на проживання, низький рівень безпеки, свавілля правоохоронних органів, розгул сфер сексуальних послуг і навіть побутовий расизм. Однак якщо перший удар по іміджу України так і не було відбито, то другий було значно послаблено після того, як європейські фанати на власні очі переконалися в тому, наскільки обґрунтованими були закиди їхніх ЗМІ.
Цілком очевидно, що в Україні справді існує цілий комплекс проблем, який заважає їй приймати турнір з таким статусом на рівні країн Західної і навіть Центральної Європи. Утім, «страшилки», якими лякали європейських фанатів їхні видання, у багатьох випадках виявилися суттєво перебільшеними, а іноді й надуманими. Підтвердженням цього став особистий досвід багатьох європейських фанатів, які в своїх розповідях неодноразово зазначали, що Україна виявилася набагато приємнішим місцем для гостювання, ніж вони очікували: випадків побиття і пограбувань було дуже мало, міліціонери практично не вимагали хабарів за вигадані правопорушення, а пересічні українці були привітними і в разі потреби допомагали. Найбільш яскравим міфом, який було розвінчано у перші ж тижні Євро-2012, стали позірні проблеми з расизмом в Україні. Досвід відвідин англійськими фанатами Києва й Донецька продемонстрував, що ця проблема було штучно роздута окремими британськими ЗМІ. У результаті вболівальники цієї країни навіть здійснили демонстративну ходу до стадіону «Донбас-Арена», висловлюючи свій протест проти звинувачень у расизмі, які раніше прозвучали з вуст колишнього капітана англійської збірної.
Звісно, важко заперечити, що рівень готовності українських міст до чемпіонату з футболу був далеким від ідеалу. Основні проблеми стосувалися погано підготовлених кемпінгів для вболівальників, труднощів з орієнтацією іноземних фанатів унаслідок малої кількості необхідних вказівників і поганого володіння правоохоронцями англійською мовою, відносно низьким рівнем сервісу та сильно завищеними цінами на різноманітні послуги. Водночас слід розуміти, що ці проблеми були пов’язані передусім з недостатньо професійним і надто корумпованим процесом підготовки до європейського турніру, відповідальність за який лежить на українських посадовцях. Звичайні українці, в свою чергу, зуміли продемонструвати високий рівень готовності приймати спортивний форум такого масштабу.
Кожному за заслугами
Відповідно, перша половина європейського футбольного чемпіонату дала міжнародній спільноті, в тому числі ЄС, достатньо підстав ще раз переглянути своє ставлення до України. Найбільш очевидний висновок полягає в тому, що необхідно розрізняти владу країни та її населення. Перша доклала неабияких зусиль, аби зіпсувати репутацію власної держави і поставити сам факт проведення Євро-2012 під загрозу, у результаті чого відновлювати довіру європейців до України довелося саме її громадянам, які в цілому впоралися з цим завданням. Враховуючи це, можна говорити, що існують об’єктивні причини, аби ЄС дещо змінив свою політику стосовно України.
З одного боку, діяльність влади в сфері державного управління, верховенства закону і прав та свобод людини слід і надалі критикувати, а також підкріплювати цю критику загрозами санкцій. Свідченням того, що тиск на українську верхівку варто посилювати, стала, зокрема, нещодавня заява Президента Віктора Януковича, який, грубо знехтувавши презумпцією невинності, назвав екс-прем’єр-міністра Юлію Тимошенко винною в причетності до вбивства бізнесмена Євгена Щербаня ще до початку судового процесу. Особливу увагу, вочевидь, варто зосередити на фінансових махінаціях нинішньої правлячої команди, адже багато з них проходять через країни Європи. Крім того, розслідування фактів корупції та відмивання коштів під час підготовки до Євро-2012 може стати однією зі зручних нагод не лише ознайомитися з масштабами розкрадання бюджетних коштів в Україні, а й застосувати до організаторів і виконавців санкції внаслідок неналежного використання коштів УЄФА. Подібні заходи можуть стати значно дієвішим засобом вплинути на українську владу, аби та переглянула свій внутрішньополітичний вектор.
З іншого боку, ЄС має всерйоз розглянути можливість створення максимально сприятливих умов для відвідування його країн українськими громадянами. Ця стратегія може включати кілька аспектів. По-перше, полегшення візового режиму з Україною шляхом спрощення процедури видачі віз особам з позитивною візовою історією, зменшення переліку необхідних для отримання віз документів, ліквідації плати за візи чи консульських зборів тощо. По-друге, розширення існуючих і створення нових програм навчання, стажування й обміну, в яких могли б взяти участь якомога більше українців, а особливо – представників молодого покоління. По-третє, налагодження співпраці на рівні неурядових організацій з їх активним залученням до різноманітних форм діяльності ЄС, у результаті чого представники українського «третього» сектору змогли б чинити потужніший вплив на владну верхівку своєї держави. Ці заходи у комплексі могли б суттєво популяризувати ідею європейської інтеграції в українському суспільстві та змусити українську владу рахуватися з устремліннями власних громадян.
Висновки
Таким чином, перші тижні Євро-2012 в Україні засвідчили, що попри недостатній рівень готовності її міст прийняти футбольний турнір на високому рівні, значна частина проблем, яких побоювалися іноземні вболівальники, виявилися штучно роздутими чи просто надуманими. Не в останню чергу цьому сприяла гостинність українських громадян, які були змушені латати іміджеві «дірки», створені власним політичним керівництвом. Відповідно, в умовах замороження європейської інтеграції України спортивний турнір в Україні та Польщі може стати для ЄС нагодою переосмислити власну політику щодо свого східного сусіда. Видається, що в її основу має лягти розрізнення між владою та населенням України та відповідна розробка двох відмінних стратегій щодо кожної цільової групи.
