Фінансувати, щоб перемогти політичну корупцію

Закон, який передбачає державне фінансування політичних партій, розроблений і підтриманий експертним середовищем і ухвалений у Верховній Раді 8 жовтня 2015 року, має запрацювати вже наступного року. Згідно з його остаточною редакцією, право отримати державне фінансування на власну статутну діяльність матимуть усі політичні партії, які набрали 5% голосів виборців на парламентських виборах 2014 р., а  починаючи з наступних виборів, цей бар’єр буде знижено до 2%. Однак чи запрацює він,  які  плюси і можливі ризики цього закону, спробували спрогнозувати фахівці під час дебатів  «Фінансування політичних партій: як позбутися впливу олігархів».

 «2016 рік має стати революційним в тому сенсі, що саме цього року  вже з літа має відбутися спроба ввести  державне фіксування статутної діяльності  політичних  партій», – розпочала дебати модератор заходу, тележурналістка Тетяна Даниленко. Вона нагадала, що перша спроба вже була  здійснена 10 років тому, проте Конституційний Суд  України скасував цю норму. В процесі ухвалення державного бюджету на 2016 рік стане відомо, чи закладено на це кошти цього разу, – зауважила модератор і закликала учасників дебатів проаналізувати, чи спонукатиме цей закон партії ставати  незалежними від олігархів, а громадян, у свою чергу, усвідомлювати значущість розбудови  багатопартійної системи.

Громадяни ще не усвідомлюють значущості державного фінансування партій

Наразі ж лише 3,5% українців є членами політичних партій, тим часом як майже 80%  не довіряють їм. Такі цифри оприлюднила директор Фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна. Представляючи  результати громадської думки, вона  зазначила, що цей показник лишається останніми роками  стабільним. Недовіру до партій соціолог пояснила тим, що партії, які програють на вборах, замість подальшої боротьби за голоси просто зникають і на їхньому місці виникають нові політичні проекти з «новими старими» обличчями.

«Доки у нас так буде, то серйозної демократії у нас не буде. Хто відповідатиме перед виборцями, якщо партія зникає?», – сказала Ірина Бекешкіна, завваживши, що  63% українців вважають, що діяльність партій в країні не відповідає демократичним стандартам. «Цей показник навіть дещо зріс порівняно з минулими роками, – пояснила вона. – Головний прояв такої недемократичності громадяни вбачають у тому, що партії обстоюють інтереси не своїх виборців, а власних лідерів і фінансових спонсорів. Серед інших дефектів респонденти згадували також нездатність партій дотримуватися заявлених цілей і програм, а також відсутність реального зв'язку партій із громадянами».

Тож не дивно, каже соціолог, що  громадяни не усвідомлюють значущості державного фінансування партій. Лише 15% населення підтримує фінансування партій із державного бюджету. Тим часом, як 40% українців вважають, що фінансувати партії мають їхні лідери  та рядові члени, а ще 14%  – що це мають робити бізнесмени.

Унікальним чеським винаходом є застосування прозорих рахунків для партій

Порівняльний аналіз партійного фінансування в Україні та Чехії зробив політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Сидорчук. Він  зосередив свою увагу саме на досвіді  Чехії, оскільки чеська модель регулювання партійних фінансів лишалася майже незмінною з 1991 р.  і  вже встигла показати свої плюси та мінуси, які можуть слугувати уроками для України.

Державне фінансування партій у Чехії  захистило їх від грошей олігархів й вирівняло конкуренцію.  Для України, вважає аналітик, це також  стане революційним моментом. «Однак ще досі невідомо, чи буде державне фінансування партій справді закладено в бюджет і чи буде цих коштів достатньо на розвиток партій», – сумнівається політолог.

Унікальним чеським винаходом є і застосування прозорих для партій рахунків. «Кожен виборець може стежити за витратами партій в режимі онлайн. Така практика була б унікальна і в умовах України, що значно підвищило би  рівень прозорості партійного фінансування. Цей крок треба обов’язково робити в подальшому», – наголосив Олексій Сидорчук

Є й кілька негативних уроків. Так само, як і в  Україні,  в Чехії ще  не вдалося створити  незалежну інституцію, яка би перевіряла партійні  фінанси. «У них цим займається парламентський комітет, тому очевидно, що представники  партій не зацікавлені у перевірках своїх же партій», – розповідає експерт. В  Україні звітна ситуація може бути кращою, вважає він, оскільки право на перевірку фінансової звітності перейде Національному агентству  із запобігання корупції (НАЗК). Однак ще залишаються відкритими питання – хто увійде до цього агентства, чи будуть члени НАЗК політично незалежними і  чи  вистачить в них часу та  ресурсів займатись цим.

У Чехії ще досі не встановлено лімітів на внески  та витрати політичних партій, каже політолог.  Це  – мінус. В Україні внески на витрати вже законодавчо врегульовано, що запобігатиме надмірному фінансуванню з  одного джерела, а от з видатками залишається проблема. «Встановлені ліміти на  витрати партій під час виборів, недостатні,  оскільки партії шукатимуть шляхи, як їх обійти, – пояснює Олексій Сидорчук. – Немає нормального регулювання політичної реклами під час виборів і є великі стимули витрачати  дуже багато грошей на це». Тож наступним кроком має бути саме регулювання  політичної реклами, переконаний експерт.

Неефективною залишається в Чехії й система санкцій за порушення законодавства з партійних фінансів. В Україні  санкції сильніші і  штрафи вищі,  але  постає  питання, наскільки  правоохоронні  здатні будуть ці санкції втілювати в життя

Є проблеми в Чехії й з доступом до  партійних звітів. Зберігаються вони в Національній парламентській бібліотеці, на руки можна отримати тільки паперову копію без права виносу. В українському законодавстві передбачено електронну звітність. Але більш важливо, щоб вона  була переведена у формат відкритих даних. «Це – ключовий момент, щоб усі зацікавлені особи могли аналізувати,  порівнювати ці звіти і робити висновки», – наголосив Олексій Сидорчук.

Прозорість у політиці це модно,  це те, чого вимагає українське суспільство!

Народний депутат з фракції «Блок Петра Порошенка» і один із розробників та провідників закону про державне фінансування партій Сергій Лещенко одразу розвіяв сумніви й повідомив, що на фінансування політичних партій у витратах Центральної виборчої комісії (ЦВК) на 2016 році кошти закладено. «Міністр фінансів Наталія Яресько у четвер на позачерговій сесії сказала, що в статті витрат ЦВК передбачено 400 млн грн на політичні партії на наступний рік. При тому, що нам треба 220 млн, оскільки ми лише починаємо фінансування», – зазначив народний депутат.

Він також пояснив,  що в законі для партій, які підпадають під фінансування, закладено низький виборчий бар’єр – 2%. «Це великий стимул для молодих партій, як вижити в умовах засилля олігархічних коштів  в політиці», – впевнений  Сергій Лещенко. Законом передбачено і звітність за витратами партій, яку  має проводити поки що не сформоване Агентство з протидії корупції. Народний обранець додав, що дуже важливо, щоб звітність була в електронній формі і  доступною в онлайн-режимі, аби будь-який  громадянин мав змогу  перевірити  ім’я спонсора партії, розмір внеску тощо.

«Прозорість у політиці це модно,  це те, чого вимагає українське суспільство», – акцентував Сергій Лещенко. А те, що громадяни ще не усвідомлюють значущості державного фінансування партій, депутат вважає скороминучим етапом. «Політики мають іти в авангарді громадської думки  і ухвалювати непопулярні рішення.  Одне з непопулярних рішень – фінансування партій з бюджету», – констатував народний депутат.

Головне – буде змінено акцент у суспільних відносинах, вважає Сергій Лещенко. Тепер громадяни розглядатимуть партії як своїх виразників. Якщо вони  контролюватимуть фінанси партій – вони контролюватимуть і самі партії. Це змусить громадян цікавитися партіями, читати між рядками, а не слухати популістичні промови з трибуни. «Кожне слово, сказане політиками, це, справді, гроші, заплачені громадянином на розрахунковий рахунок партії з державного бюджету», – наголосив Сергій Лещенко.

Народжені після Революції гідності партії одержать можливість ефективно працювати

«Політична культура в Україні далека від ідеалу, тому-то й маємо на сьогодні понад 300 зареєстрованих Мінюстом партій, –  долучається до розмови народний депутат з фракції «Об’єднання  «Самопоміч»  Руслан Сидорович. – І така кількість  політичних партій  аж ніяк  не може бути виразником потреб суспільства».  

Народний депутат підтвердив – зникнення  політичних проектів після чергового фіаско зовсім не означає їхній фізичний кінець. Через деякий час цю партію купують, міняють назву і запускають як новий політичний проект. Ухвалення  закону, який визначає порядок державного фінансування політичних партій, має додати  у цей  процес конче потрібний елемент прозорості. «Чим більше прозорості, тим легше буде громадянам робити ті чи інші висновки про ту чи іншу політичну силу, і тим свідоміший буде їхній вибір», – наголосив Руслан Сидорович.

Коментуючи результати громадської думки, політик підмітив, що  в своїх орієнтаціях при виборі партії, більшість респондентів віддали перевагу логічній відповіді –  розуміння проблем своїх виборців. Однак під час самого вибору люди здебільшого  орієнтуються на лідера політичної сили, на якусь конкретну особистість. «Це відбувається  через непрозорість діяльності більшості політичних партій, їхньої нетривалості, а відтак неможливості пересвідчитися, чи є та чи інша політична сила насправді виразником потреб і мислення відповідної частини виборців», – переконаний Руслан Сидорович.

Проблема з фінансування політичних партій перегукується й  з проблемою політичної реклами, вважає політик. «Очевидно, що потрібно вводити певні обмеження на політичну рекламу. На жаль, цей закон до місцевих виборів прийнятий не був, тому вже зараз потрібно дискутувати і шукати ті форми обмеження політичної реклами, які будуть адекватними і  запобігатимуть «джинсі».

Із введенням нового закону про державне фінансування на першому етапі виграють парламентські політичні сили,  пояснив депутат. «Однак основне спрямування цього закону націлене на те, щоб нові політичні партії, народжені після Революції гідності, одержали можливість ефективно працювати, а не ставати на обслуговуванні олігархічних інтересів», – констатував Руслан Сидорович.

Партії-прогульників  місцевих виборів слід позбавити державної підтримки

Схвалюючи закон загалом, політичною корупцією назвав депутат Київради, керівник юридичного управління ВО «Свобода» Олег Бондарчук позбавлення державного фінансування тих партій, які подолали  2%-й бар на парламентських виборах 2014 року.

«Коли ми заклали принцип у законі, що партія, яка отримала 2% на виборах, має фінансуватися з держави, а у перехідних положеннях, що – ні, то це є політичною корупцією, – відверто обурюється Олег Бондарчук. – У 2016 році  фінансуватимуться партії, які отримали 5% голосів на виборах. Знаєте, чому? Тому, що партії, які отримали більше 2%, це «Свобода» і комуністи. Комуністів уже не існує,  а політичну партію «Всеукраїнське об’єднання «Свобода» треба було «обрубати».

Це було політичне рішення, впевнений  депутат Київради і пояснює: «Партія прем’єр-міністра Яценюка, яка взагалі не пішла на місцеві вибори і є по суті політичним банкрутом з рівнем підтримки в 1% голосів, отримає близько сотні мільйонів гривень в 2016 році на свій розвиток в невиборчий період».

Олег Бондарчук вважає, що саме стосовно партій,  які не йдуть на місцеві вибори,  необхідно  було б прописати норму про позбавлення державного фінансування.

Голосую і, відповідно, утримую мою політичну партію!

Тим часом голова партії «Демократичний альянс» Василь Гацько завважив, що  для його партії  тема фінансування  це не теорія, а  абсолютна практика. «Ми  як ніхто інший знаємо, як складно збирати кошти публічно і бути незалежною партією від олігархів і  великого бізнесу», – каже Василь Гацько.

Тому у партії всіляко підтримують цей законопроект. «Адже  виборець  разом із виборчим бюлетенем у скриньку  делегує право державі виділити частину фінансування політичній партії, яка представлятиме його інтереси, – провадить лідер «Демальянсу».  – Голосую і, відповідно, утримую мою політичну партію!».

Електронній демократії  – електронну звітність партій!

Так само революційним вважають ухвалення змін до закону про політичні партії й у Народному Русі України. По це сказала  заступник голови Народного Руху України Лілія Гонюкова. «Наша партія постійно виступала за державне фінансування політичних партій, і нарешті, дякуючи сьогоднішнім парламентарям, це зроблено».

Основним необхідним принципом, який  реалізований у законі, Лілія Гонюкова вважає встановлення  балансу між державним і приватним фінансуванням партій. «Причому, якщо йдеться про приватне фінансування, то це  встановлення чітких вимог до нього і жорстке дотримання цих вимог, – пояснює фахівець. – Якщо йдеться про державне фінансування, то це справедливий розподіл державних коштів,  обмеження витрат на виборчу діяльність політичних партій, прозора фінансова звітність, заснування незалежного органу, який би контролював фінансову звітність політичних партій».

Але є й певні недоречності в новому законі, каже Лілія Гонюкова. «В статті 17-ій йдеться про те, що звітність лідер партії має подавати в паперовому вигляді з печаткою і підписом, а на сайті партії публікувати тільки в тому разі, якщо є цей сайт. Якщо ми говоримо про електронну демократію та електронний уряд, то які паперові звіти можуть існувати на сьогодні?», – запитує експерт в учасників дебатів.  Вона вважає такий  пункт недолугим у  законі, який варто вилучити.

Партійне поле треба вичищати і не вирощувати троянди на полі будяків

Докладніше на прогалинах закону зупинилася й експерт громадської мережі «ОПОРА» Олена Рибій. Ухвалення закону вона назвала важливим кроком на шляху до зменшення політичної залежності партій від конкретних спонсорів, однак лише  «напівкроком». «Насправді зусилля мають бути більш комплексні,– вважає Олена Рибій. – Зокрема,  законопроект, не містить  норму про відповідальність  за неподання фінансового звіту, а  лише відповідальність за подання недостовірної інформації. До того ж фінансова звітність передбачається лише для партій, які беруть участь у виборах і отримують державне фінансування». Таким чином, новий законопроект регулює діяльність лише тих парій, які беруть участь у виборах, каже Олена Рибій. Водночас залишаються поза увагою решта з 297 зареєстрованих в Україні політичних партій. 

Образно висловилась Олена Рибій і щодо  великої кількості фантомних партій, які існують тільки на папері. «Це поле треба вичищати і не вирощувати троянди на полі будяків, – твердить експертка. Певними інструментами вичищення партійної системи вона вважає більшу прозорість і публічність, зокрема, державних органів. «Наприклад, Міністерство юстиції зараз не подає достатньо інформації про політичні партії,  як часто міняються їхні назви і керівники, – розповідає Олена Рибій. – Два роки тому воно навіть прибрало на своєму сайті перелік осередків політичних партій, і ми не можемо простежити, чи є вони насправді». Олена Рибій наголосила, що в партійній системі залишається ще багато проблем, і висловила сподівання, що  впровадження державного фінансування партій буде поштовхом до ще більших зусиль.

Бюджетне фінансування це добре, однак не панацея

Прокоментував результати опитування і керівник юридичного відділу Комітету виборців України Святослав Пікуль. Більшість людей не довіряє сьогодні політичним партіям,  зауважив експерт, а коли довіра низька,  то й не дивують низькі цифри підтримки державного фінансування партій. Позитивним, на його думку, є те, що  15% громадян все ж схвалюють державне фінансування політичних партій. «А а відтак ми можемо бачити, що є такі люди,   які асоціюють державний бюджет зі своїми коштами», – наголосив Святослав Пікуль.

На думку експерт, запровадивши державне фінансування, треба змусити партії розповідати громадянам, на що вони планують виділяти ці гроші. А експертний моніторинг давав би  оцінку, яким чином політсили витрачали кошти, чи реальні їхні звіти і чи співвідносні вони з витратами.

А ще залишається побоювання в тому, що партії, отримавши фінансування від держави, паразитуватимуть на цих грошах.  «Бюджетне фінансування це добре, однак не панацея, – пояснює свою думку Святослав Пікуль. – Ми можемо пересадити партії з голки грошей політичних олігархів на ін’єкції державного бюджету. Наприклад, в законі прописано повернення коштів за передвиборну агітацію партіям, які пройшли у парламент. Повертається 100% коштів. Скільки потратили, стільки й повернули. Чому не зробити  – 90% повернення, а 10% партія повинна сама вкласти?», – дивується експерт, пояснюючи, що в такий спосіб у партій відбирається стимул шукати гроші самотужки.

Закладення механізму збалансованого фінансування партій було б вельми доречним, вважає експерт. «Нам потрібно, щоб наші партії були сильними, щоб вони позбулися не тільки олігархів, а й впливу бюджету. Щоб випадання партії  з державного фінансування не призводило до припинення її діяльності.  А це можливо тільки в тому разі, якщо їхнє фінансування буде збалансоване – із державного бюджету, від  прихильників  цієї партії і просто пересічних громадян», – твердить Святослав Пікуль.

Погодився з експертом і Руслан Сидорович: «Жодна політична сила не повинна сідати на голку бюджетного фінансування, тому що це розслабить її. Підтримка партії  – це є мінімум, фундамент, поверх якого  партії повинні робити свою надбудову. Давати занадто – це не тільки обтяжливо для бюджету, а й неправильно, тому що це  розхолоджувало би  політсили».

Тим часом  аналітик Transparency International Ukraine Євген Черняк  висловив думку, що  запровадження державного фінансування партій  без контролю, може бути малоефективним механізмом. «Державне фінансування політичних партій, це безперечно, революційний крок, який дасть змогу в довгостроковій перспективі вивести партії з під впливу фінансово-промислових груп та взагалі великих грошей. Але сам факт фінансування ще нічого не дає, має бути конкретний дієвий контроль. Цим має займатись Національне агентство з протидії корупції, створення якого поки що зіштовхнулося з величезним проблемами».

Є питання до створення НАЗК і в Олега Бондарчука. «Зважаючи на досвід політичної кон’юнктури, де є гарантія, що на наступних парламентських виборах ми знову не  отримаємо суб’єктивний підхід?», – запитав він в учасників дебатів. Органом, який визначено для перевірки фінансової звітності партій, є НАЗК. Саме зараз із формуванням його є проблеми, позаяк конкурсанти, які туди приходять – здебільшого вихідці з політики. Олег Бондарчук переконаний –  у таких органах політики взагалі не повинні брати участь.

Василь Гацько вважає, що слід ще  ухвалити й норми щодо фінансування партіями засобів масової інформації: «Якщо ми сьогодні не ухвалимо правила, які зменшують або ліквідовують потребу фінансувати або платити медіа, то це означає – що будь-які наші ініціативи є на півзаходами».

А Ірина Бекешкіна порахувала, якщо громадяни справді почнуть давати гроші на партії, то ця цифра буде більшою, ніж державне фінансування. 15%, які готові сьогодні сплачувати в середньому по 113 грн на місяць, можуть «збагатити» усі разом узяті партії на 448 млн гривень. «Цифри доводять те, що партіям  має сенс претендувати на ці гроші, і це  більше, ніж видасть держава!», – наголосила соціолог.

Але й тих коштів, які виділяє держава, – більш ніж достатньо, вважає  Святослав Пікуль. «Треба пам’ятати, що ці 400 мільйонів гривень ідуть на статутну діяльність партій, а не на їхню виборчу кампанію.  І якщо в 2014 році, за завітами партій, на статутну діяльність БПП пішло 1 млн грн, «Народного фронту» – 1, 5 млн грн, «Самопоміч» – 5 млн грн, а «Батьківщину» – близько 60 млн грн, то  400 млн грн. на кінець 2016 року – це   дуже багато».

Окрім цього закону, Україні ще потрібно ухвали закон про лобізм і лобістську діяльність, – дещо змінив тему Руслан Сидорович. «Сьогодні олігархи лобіюють свої інтереси в парламенті і Кабміні за рахунок того, що вони  купують політичні проекти для себе.  Якщо забезпечити прозорий стандарт ведення лобістської діяльності  і поєднати  це  з  прозорим державним фінансуванням політичних партій,  ми зможемо вбити політичну корупцію і позбавитися впливу олігархів».

Підтримала цю тезу й Лілія Гонюкова. «Залізний закон олігархії ніхто не відміняв, – каже вона, – й тому партії й надалі  будуть олігархізуватися.  Але як відділити лобізм від діяльності партії, що є лобізмом і хто такі лобісти – це  потрібно прописати в самому законі».

Євген Черняк,  тим часом, зауважив – вже у  законі про державне  фінансування партій  є певні обмеження тих, хто не може робити внески. «Насамперед  – це  фізичні  або юридичні особи,  які беруть участь у державних закупівлях. Це сильний момент, бо ті, хто  пасуться на таких  речах,  не зможуть фінансово впливати на політичні  партії, які є захисниками їхніх інтересів».

Спрогнозувати, чи запрацює закон з 2016 року, і якщо так, то протягом якого часу партії зможуть позбутися олігархічних впливів, попросила диспутантів модератор заходу Тетяна Даниленко.

Більшість учасників дискусії дали ствердну відповідь.  «Закон  – запрацює, але найперша умова це   прийняття бюджету, – наголосив Руслан Сидорович.  – А якщо закон почне  працювати, то відмотати його назад  вже буде неможливо».  Василь Гацько  також упевнений – закон запрацює,  але впливу від олігархів партії позбудуться  лише через кілька циклів парламентських виборів. «Мають трішечки підкачати м’язи нові політичні сили, нового типу і тоді будуть зовсім інші взаємостосунки з олігархами», – запевнив лідер «Демальянсу». Вірить у те, що закон запрацює і Євген Черняк, але каже,  має все ж таки бути воля від влади. «В першу чергу – це створення НАЗК, щоб громаді було куди звертатися у разі порушення законодавств», – наголосив він.

І в «Опорі», і в КВУ теж висловили тверду віру,  що закон запрацює і  відкриє широкі можливості для контролю і нових способів моніторингу політичних партій.

Аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Сидорчук  звернув увагу на те, що реформа регулювання партійних фінансів в Україні залежатиме від запровадження  реформ у  інших сферах, зокрема політичної реклами, правоохоронних і судових органів, від активності громадянського суспільства і експертного товариства, яке має залучатись і допомагати НАЗК контролювати партійні фінанси, і зрештою, від самих громадян – наскільки вони цікавитимуться  грошами партій і робитимуть зважений вибір на цій основі.

А  Тетяна Даниленко висловилась і від  журналістської спільноти: «Безперечно, те, як запрацює цей закон і чи будуть у нас партії незалежними й позбавлені олігархічних впливів, залежить значною мірою від громадськості, але також, і від журналістів. Тому що  медіа теж належать олігархам. І від того, чи поважатимуть себе журналісти, чи працюватимуть у своїх медіа так, як їм велить сумління і журналістські стандарти, власне, теж залежить доля  держави».