Фокін та мир за будь-яку ціну. Якої шкоди завдано Україні?

Я не впевнений, наскільки сильно вплине скандал з Вітольдом Фокіним на рейтинги президента та правлячої партії, тому що більшість не слідкує в таких деталях за політикою, щоб відреагувати, але в цілому це позначиться негативно.

За опитуванням Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва спільно із Центром Разумкова на замовлення Детектор Медіа, зараз 61% населення вважає, що йде війна між Росією та Україною, де Росія використовує бойовиків, але 22% вважає, що це громадянська війна. Ми маємо людям пояснювати, а не затьмарювати їм мізки, як це робив Фокін, призначений президентом Зеленським.

Більшість українців проти миру за будь-яку ціну

Проте поява Фокіна, його скандальні заяви та швидка відставка — це лише симптоми глибших проблем. Адже ці фігури потрібні не для того, щоб проводити якийсь курс — основні параметри визначаються не в ТКГ, вони визначаються в переговорах лідерів нормандської четвірки. Так само і призначення Кравчука було інформаційним прикриттям, тому що перший президент України виконує роль «говоруна», він створює враження, ніби щось робиться.

Але це все розмови, а є конкретні дії - наприклад, так звана «інспекція», яка мала відбутися у населеному пункті під назвою Шуми, у якій мали брати участь представники бойовиків. Пояснення, що інспекція не відбулася, бо українська сторона просила дзеркальної інспекції, а нам її не дали — невиправдане, проблема не в дзеркальних інспекціях, а в тому, що ми взагалі не мали дозволяти участі «представників» так званої «ДНР». Адже Україна виходить з позиції, що це конфлікт з Росією. Тим паче є структура під назвою СЦКК — спільний центр з контролю та координації, до нього входили російські та українські офіцери, які мали слідкувати за перемир’ям. Про неї було написано в тексті перемир’я, але ж Росія вийшла зі складу СЦКК більш ніж два роки тому. Цікаво, хто тепер входить до СЦКК? Чи туди входять представники бойовиків, чи повернулась Росія? Відповіді немає.

Ми так і не побачили й самого тексту про перемир’я, хто його підписав і в якій якості. Дуже важливо знати, які там посади зазначені. Наприклад, 11 березня, коли була попередньо парафована угода про так звану Консультативну раду з бойовиками, підписи Кучми та Єрмака стояли поруч з підписами «полномочных представителей ОРДЛО». Але українська дипломатія ніколи не визнавала їх «полномочными представителями». Все це говорить про те, що ми здаємо свої позиції в переговорному процесі.

Певною мірою за подібними рішеннями стоїть бажання показати, що ми хочемо миру, але ми ж не можемо йти на це ціною відходу від принципових позицій, за які українська дипломатія боролась з 2014 року. Якщо ми почнемо відступати, то Росія отримає всі шанси виставити війну на Донбасі як внутрішній конфлікт. Скажуть: «Знімайте санкції, ми будемо виступати в ролі посередника». Маневрування та розмови про мир можуть бути, перемир’я — це добре, якщо дійсно не стріляють, але варто розуміти, що деякі речі неприпустимі.

До речі, більшість українців проти миру за будь-яку ціну. За те, щоб піти на будь-які умови Путіна десь приблизно до 20%, більше 50% каже, що вони готові йти на компроміси заради миру, але далеко не на всі, і ще 20% кажуть, що ніяких компромісів бути не може. Сумарно виходить, що ми маємо 70% людей, які кажуть, що ми не маємо йти на умови Путіна. Це не «войовнича меншість», це більшість.

Повну версію інтерв'ю Олексія Гараня слухайте в ефірі програми «Новий вечір» Радіо НВ: