Главред: Щоденник євроатлантиста. Кіноаргументами по міфах
Вчора в одному з київських кінотеатрів презентували документальний фільм про НАТО. Точніше, про міфи, які бродять про Альянс Україною. Відбувалось це у присутності першого заступника секретаря РНБО Володимира Огризка і спеціального гостя презентації – колишнього президента Польщі Алєксандра Кваснєвського. Обидва гості не були випадковими. Пан Огризко очолював МЗС, коли міністерство вирішило фінансово підтримати зйомки такого фільму. А пан Кваснєвські – той президент, який рівно десять років тому привів Польщу до НАТО, хоча під час своєї першої передвиборної кампанії активно розкручував антинатівську тему. Буквально за годину-півтори до презентації фільму колишній президент Польщі, виступаючи ще на одному поважному зібранні - черговому засіданні «Дипломатичного клубу» фонду “Open Ukraine”, у присутності Арсенія Яценюка, колишніх президентів Кучми та Кравчука і майже всіх українських екс-міністрів закордонних справ (включно з нинішнім т.в.о Володимиром Хандогієм) розповів, що у його країни на шляху до НАТО було дві ключові перешкоди: Росія і… «New York Times». Так, йдеться про впливову газету, котра усіма силами противилась розширенню НАТО на Схід. Вже на самій прем’єрі фільму польський президент розчулено зізнався, що якби він був громадянином України, то обов’язково проголосував би за її членство в Альянсі...
Символічно і те, що фільм, відзнятий фондом «Демократичні ініціативи», апелює до словацького досвіду членства в Альянсі. Словаччина, як і Україна, не відразу потрапила до НАТО саме через власну внутрішньополітичну неготовність (завдячуючи прем’єру Мечіяру). У Словаччині, як і в Україні, були проблеми з підтримкою населення, але вдало проведена інформаційна кампанія зробила свою справу. Напередодні приєднання до ПДЧ у цій сусідній країні навіть планувався референдум – більш ніж нетипове явище для Альянсу, але так і не відбувся через низьку явку виборців, проте коли Словаччина вже вступала до НАТО, потреба в плебісциті відпала автоматично: підтримка членства в Альянсі виросла до більш ніж 60%.
Що стосується самого фільму, повну версію якого можуть подивитись і читачі «Главреду», то він лише підтвердив: багато українців живуть в полоні як старих міфів про НАТО («агресивний військовий блок» ), так і нових («країні потрібен нейтралітет»). А виступаючи проти зближення з НАТО чимало з них навіть не знають таких, здавалось би, простих речей, як те, що НАТО і Північно-Атлантичний Альянс – це дві назви однієї організації. От і виходить, що деякі кримські противники НАТО на камеру говорять про своє несприйняття НАТО, а от Північно-Атлантичний Альянс видається їм варіантом перспективним і достойним для входження туди України.
Невідомі українцям і «переваги» широко рекламованого деякими поважними українськими екс-чиновниками нейтрального статусу України. Так, зокрема, віце-адмірал Володимир Без коровайний стверджує у фільмі, що для того, аби ми могли мати таку ж професійну армію, як, приміром у нейтральній Швеції, нам би довелось витрачати щороку 10-12% свого ВВП. Як ви думаєте, є різниця з прийнятим у НАТО стандартом – двома відсотками?
І нарешті – українці часом не знають і про таку банальну річ, як те, що в НАТО вже давно нема одіозних «натовских сапог», які прихильники Вітренко котрий рік підряд вперто грозяться не пустити на «украинский порог». Натомість є сучасні та зручні черевики на кожний сезон, приблизною вартістю 100 євро. Отож, залишається побажати гарного перегляду і плідної боротьби з міфами.
