Громадянська пасивність

За останні чотири роки мало хто з політиків скупився на компліменти активним українцям, які беруть участь у соціальних ініціативах. Свого часу президенту Петру Порошенку навіть довелося вибачатися за необережні слова про роль волонтерів на першому етапі війни проти Росії. Тоді він зазначив, що без внеску волонтерів Україні все одно вдалося б перемогти. Після обурення в ЗМІ та соцмережах глава держави заявив, що без волонтерів і всього українського народу перемога була б неможливою. Він вибачився, хоч і зазначив, що слова вирвали з контексту. Іншого випадку, коли президент вибачався за свої дії та висловлювання, знайти не вдалося.

Дякувати волонтерам і віддавати «низькі уклони» небайдужим громадянам стало для політиків завданням мінімум до таких дат, як Дні захисника Вітчизни та української армії, а також річниць початку протестів і розстрілів на Майдані. Тепер це частина офіційного церемоніалу, так само як у травні покладання квітів до монументів загиблим у Другій світовій війні. Інший тренд — наголошувати на неабиякій самоорганізації громадян під час Майдану, яка назавжди змінила свідомість українців.

Дані соціологічних опитувань демонструють, що суспільство справді дуже високо оцінює роль волонтерів і громадських організацій. Зокрема, волонтерські організації досі зберігають найкращий баланс між довірою та недовірою громадян (+37%). Також баланс позитивний у громадських організації (+4%). Єдині дві інституції, які можуть похвалитися такими самими результатами, — церква та Збройні Сили. Решта включно зі ЗМІ пішли в мінус.

Водночас враження про злам у поведінці більшості представників суспільства, які дедалі активніше долучаються до змін, переважно хибне. До волонтерської, громадської або благодійної діяльності насправді залучена зовсім незначна частина громадян. За даними Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», про свою залученість до активної громадської діяльності заявили менше ніж 7% опитаних респондентів, 87% заперечили свою участь у такій діяльності.
Дані отримано під час опитування в грудні 2017 року. Дещо активнішою вважає себе молодь. Проте різниця із середнім по країні показником майже непомітна: лише 10% громадян 18–29 років назвали себе причетними до активної громадської діяльності.

Якщо вести мову не про довіру, а про рівень розвитку громадянського суспільства в Україні, то респонденти налаштовані доволі критично. Високим або дуже високим цей рівень назвали тільки 10% опитаних. Близько третини вважають, що він середній, а понад 45% зауважили, що він низький чи дуже низький.

Враження про злам у поведінці більшості представників суспільства, які дедалі активніше долучаються до змін, переважно хибне. До волонтерської, громадської або благодійної діяльності насправді залучена незначна частина громадян

Якщо в політичних і ціннісних орієнтирах мешканці різних регіонів часто демонструють відмінності, то в питаннях погляду на громадянське суспільство та його розвиток результати майже збігаються в усіх куточках України. Певні розбіжності є, якщо поглянути на регіональний розподіл у питанні особистої участі респондентів у громадській діяльності. Найвищий рівень на Заході країни (8,3%), а найнижчий на Півдні (2,1%).

«Якщо порівняти кількість людей, які залучені в громадську діяльність, то з 2012-го вона аж ніяк не зросла, і це при тому, що активність громадянського суспільства збільшилася після Революції гідності. Громадські активісти просто стали вдвічі більше часу приділяти громадський роботі, а не тому, що залучають більше людей», — заявила директорка Фонду «Демократичні Ініціативи» Ірина Бекешкіна в січні під час круглого столу в Одесі.

 

Чи можна стверджувати, що уявлення про масштабні зміни в суспільстві мало позначилися на змінах у поведінці самих громадян? Часткову відповідь на це питання дають результати іншого опитування «Демократичних ініціатив», яке провели понад рік тому. Тоді соціологи запропонували респондентам дати дві відповіді на питання: про суспільство загалом і про себе. Виявилося, що вони спостерігають зміни в суспільстві, однак набагато меншою мірою бачать їх у собі.
Наприклад, на запитання «Чи зросла за останні два роки готовність громадян до об’єднання в громадські організації та ініціативи (станом на кінець 2015-го. — Ред.)?» соціологи дістали такі відповіді: понад 50% побачили зростання готовності в суспільстві, однак лише 17,7% зізналися в аналогічних змінах у собі.

Так само понад 40% помітили зростання зосередженості громадян на громадській діяльності в суспільстві й тільки 13% у собі. Таку саму різницю в уявленнях про суспільство та про себе соціологи зафіксували майже в усіх питаннях із блоку про громадянську активність. Фактично єдиним винятком стало запитання про зростання готовності до пожертвувань особистих коштів на корисні справи. Тут значна кількість людей побачила зміни і в суспільстві (59,8%), і в собі (41,1%).

На питанні благодійності соціологи також окремо зупинилися під час опитування наприкінці 2017-го. Виявилося, що це єдиний вид соціальної активності громадян, який зазнав значних змін після Революції гідності. Наприклад, у 2012 році тих, хто надавав грошову або іншу матеріальну допомогу, було менше ніж 30%. У 2015-му їхня кількість зросла до 47%. І хоча протягом останніх двох років число таких людей усе ж зменшилося, але ненабагато: їх досі близько 41%.

Проте змінилася й структура пожертвувань. У 2012-му більшість становили ті, хто жертвує 300–500 грн на рік. Таких було 22,5%. У 2017-му переважали люди, які жертвували від 1 до 50 грн на рік (32,3%). Тих, хто жертвує по 300–500 грн, стало 9,5%. Це означає, що кількість осіб, які віддають на благодійність принаймні кілька сотень гривень на рік, майже не змінилася.

Для кращого розуміння цих цифр можна звернутися до ще одного дослідження, проведеного Corestone Group та GfK Ukraine вже на початку 2018-го. Хоча в ньому виявили значно більшу кількість благодійників серед громадян (близько 70%), однак загальні тенденції збігаються. Найбільші пожертви респонденти в середньому за рік роблять на допомогу армії (466 грн), найменші — на милостиню й допомогу безпритульним людям (понад 70 грн). Щодо останнього, то такому видові пожертв віддає перевагу приблизно половина населення країни. Також досі непопулярні електронні перекази з метою благодійності: «Щодо найзручніших способів робити пожертви 50% населення зазначили, що їм зручно віддавати готівку, 34% — жертвувати речі, 19% — кидати готівку в скриньку, тільки 9% назвали зручним переказ через банк і 6% переказ онлайн».

Іншими словами, зростання готовності осіб брати участь у благодійності протягом останніх років виявилося передусім у вуличних пожертвах. Поки що головна зміна після Майдану в тому, що люди готові витрачати на соціальні ініціативи та громадську активність гроші, але не свій час. У громадян є уявлення про суспільство, «яке змінилося», але ці зміни поки що не торкнулися звичок конкретних його представників.
Окрім загальнонаціонального опитування наприкінці 2017-го соціологи опитали також самих активістів. У дослідженні взяли участь представники 192-х громадських організацій. Рівень розвитку громадянського суспільства вони оцінюють дещо вище, ніж більшість громадян. Понад половина (52,6%) вважає його середнім, майже 29% низьким, і менше ніж 19% високим.

Думки активістів розділилися в оцінці впливу їхніх організацій на вирішення нагальних проблем. 49% вважають цей вплив переважно або цілком ефективним і 41% — переважно або цілком неефективним. Щоправда, оцінка впливовості громадянського суспільства, на їхнє переконання, значно змінилася на краще протягом останніх років. У 2013-му громадянське суспільство вважали достатньо або цілком впливовим лише 8% активістів, зараз їх понад 35%.

Якщо казати про активні методи впливу на владу, то такими активісти вважають передусім взаємодію зі ЗМІ (71%), утворення об’єднань громадських організацій (63%), звернення до світової спільноти та міжнародних організацій (60%), публічне обговорення нагальних суспільних проблем (58%), а також делегування представників громадських організацій на державні посади (54%).

Окрім того, активісти загалом позитивно ставляться до бажання своїх колег стати політиками. Вони вважають, що таким чином політика оновлюється якісно, а також зростає можливість реального впливу на ситуацію в країні. Значна кількість їх (майже 59%) висловила готовність делегувати своїх представників на майбутні вибори президента й парламенту як кандидатів. Також соціологи вирішили запитати активістів про основні проблеми в їхньому середовищі. Найбільшою виявилося створення кишенькових організацій при органах влади, партіях та олігархах (48,1%). Серед інших проблем можна виділити залежність організацій від донорів (грантодавців) (39,9%), слабкий зв’язок із населенням (38,6%), брак солідарності й конфліктність (28,5%), а також амбіційність за неналежного рівня кваліфікації та знань поряд із небажанням учитися (27,2%).