Громадянське суспільство в Україні все ще розвивається. Сьогодні воно отримує середні оцінки як від представників самих громадських організацій, так і від звичайних людей. Цікаво, що одразу після Революції Гідності громадські організації отримали більше можливостей впливати на рішення, які ухвалює влада, але наразі цей показник зменшується, хоча й залишається на значно вищому рівні (3,2 бали з 5) ніж до 2014 року (2,1 бали). Отже, Євромайдан дав значний поштовх для розвитку громадянського суспільства в Україні, але воно досі стикається із серйозними проблемами.
Виклики, перед якими постало українське громадянське суспільство, а також перспективи, яке воно має, обговорювали 24 січня під час круглого столу в Одесі.
Громадянське суспільство України: цифри
Якщо брати словникове тлумачення поняття, то громадянське суспільство – це сукупність недержавних організацій, які представляють волю та інтереси громадян. Але директор міжнародного Фонду “Відродження” (1998-2017 роки) Євген Бистрицький наголошує, що громадянське суспільство – це такий стан громадян, коли вони у будь-який момент можуть організуватися на основі власного інтересу, який розділяють інші (приватно-колективний інтерес), щоб відстоювати свої права. Яскравий приклад – профспілки. Сьогодні ж в Україні членами профспілок є переважно люди середнього віку. Старше покоління задіяне у релігійних об’єднаннях. Але загалом понад 85% громадян не входять у жодне громадське об’єднання. Тільки 7% населення стверджують, що залучені до громадської діяльності, і активнішою себе вважає молодь. Найнижчий рівень залучення населення до громадської активності спостерігається на сході країни – усього 2%.
Статистичні дані під час зустрічі представила директор Фонду “Демократичній ініціативи” імені Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна.
Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський
“Якщо порівняти кількість людей, яка залучена в громадську діяльність, то з 2012 року вона аж ніяк не зросла, і це при тому, що активність громадянського суспільства збільшилася після Революції гідності. Громадські активісти просто стали вдвічі більше часу приділяти громадський роботі, а не тому, що залучають більше людей”, – пояснює Бекешкіна.
Проблеми громадянського сектору в Україні
Сьогодні громадянський сектор стикається з двома основними проблемами:
– створення при органах влади, партіях та олігархах “кишенькових” громадських організацій;
– залежність діяльності громадських організацій від донорів, а точніше від грантів, які вони надають.
Ці проблеми чітко вималювалися після опитування 192 представників різних громадських організацій, яке провели “Демократичні ініціативи” за сприянням міжнародного Фонду “Відродження” з 9 листопада по 19 грудня 2017 року.
Окрім того, опитування дозволило виокремити й інші суттєві проблеми громадянського суспільства. Так, між громадськими організаціями та населенням дуже слабкий зв’язок; самі громадські організації не солідарні, конфліктують між собою, а також не можуть знайти порозуміння; громадські активісти не бажають вчитися, а ще бувають занадто амбітними, не маючи достатнього рівня кваліфікації та знань.
“Громадським організаціям в нашій країні вдається піднімати шум, ґвалт, що все не так. Це впливає на зниження рейтингів влади, і може призвести до змін у владі, але чи впливає це на реальні зміни у суспільстві? Дуже проблематично”, – каже Ірина Бекешкіна.
Водночас представники громадських організацій вважають, що ефективно впливати на владу можна через активну взаємодію зі ЗМІ, об’єднання в асоціації та рухи, звернення до міжнародних організацій та світової спільноти, публічні обговорення нагальних проблем, а також делегування своїх представників на державні посади. Найменш ефективними громадські діячі вважають формальні механізми, тобто звернення до владних чи судових інстанцій.
“Співпраця з владою – це, власне, те, що має бути, але вона, очевидно не вдається”, – зауважує Бекешкіна.
З іншого боку, громадські організації стверджують, що влада почала на них наступ. Таку думку висловила майже половина опитаних “Демократичними ініціативами” громадських організацій. Друга половина каже, що це поодинокі випадки, які не мають системного характеру. Але майже чверть опитаних організацій стикалися з тим, що органи влади перешкоджали їхній роботі.
Фото: Євгеній Попов/Facebook
“Після тиску ззовні і зсередини, тобто громадського середовища, депутати ухвалили закон про електронне декларування статків та доходів представників влади. Парламент робить зворотній крок – ухвалює закон про електронні декларації для антикорупційних організацій. Звісно, громадські організації, як і всі громадяни, мусять декларувати свої статки, але вони не повинні декларувати ті гроші, які не є державними. Виділення окремої групи громадських організацій, а саме антикорупційних, які піддаються особливому моніторингу та контролю і, фактично, нагляду з боку владних інституцій – це дискримінація. Політики, озлобившись, що їм довелося розкрити свої статки, зробили зворотній удар по громадським організаціям, особливо антикорупційним”, – зауважує Євген Бистрицький.
Громадські організації та політика
Цей рік для громадянського суспільства буде складним через початок передвиборчої кампанії, наголошує Ірина Бекешкіна.
“Як сонечко трошки припече, буде не так холодно, одразу все почнеться. Дуже хотілося, щоб ця виборча кампанія відбувалася не як нищівна боротьба всіх проти всіх, а щоб це були такі собі чесні спортивні змагання на раціональній основі”, – каже соціолог.
Отже, чи потрібно громадським активістам долучатися до передвиборчої кампанії? Це питання також досліджувалося Фондом “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва.
“Абсолютна більшість активістів вважає, що потрібно. 51% впевнений, що так вони зможуть реально впливати на ситуацію в країні. 62% переконані, що у такий спосіб може відбутися якісне оновлення політики. Як бачимо, у нашому середовищі позитивно відносяться до ідеї, щоб громадські діячі йшли у політику, але зусилля розпорошені, нам потрібно вирішити, що робити під час виборчої кампанії”, – розповідає Ірина Бекешкіна.
Переважає точка зору, що займатися потрібно й тим, чим вже громадські організації займалися раніше – відправляти своїх спостерігачів на вибори. 72% опитаних переконані у такій необхідності. 66% вважають за необхідне відправляти своїх представників у виборчі комісії, а 58% – делегувати своїх представників на вибори як кандидатів.
“Це дуже важливо – майже 60% вважають, що своїх представників треба висувати на виборах. І тільки 10% кажуть, що треба від виборчих кампаній триматися якомога подалі”, – резюмує Бекешкіна.
Зі свого боку Євген Бистрицький переконаний, що громадські організації мають зосередитися на кількох напрямках під час виборчої кампанії. Перший найскладніший напрям – спробувати знайти способи, щоб лідери громадських організацій, а це не обов’язково їх керівники, могли брати участь у виборах. І тут потрібно влаштувати ліфти для нових політиків, наприклад, через школи лідерства. Другий напрям – робота з населенням.
Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський
“Це повсякденна, але дуже важлива робота – просвітницька. Водночас вона не має бути відірвана від змін, від реформ. Наприклад, територіальні громади. Зараз є проблема: зверху йде реформування, а знизу, ті, хто живуть у цих громадах, як правило, не вміють самоорганізовуватися, не вміють продумувати бюджет, формувати прозорість. У громадських організаціях, наскільки можу судити, за багато років, коли працювали громадські об’єднання – ви вмієте самоорганізовуватися і знаєте, що це значить. Ви можете передати досвід самоорганізації на місця”, – пояснює Бистрицький.
Критерії ефективності громадських організацій
Євген Бистрицький виділяє кілька критеріїв оцінки громадських організацій:
– звіт перед донорами (формальний критерій);
– коли громадська організація має план та стратегію;
– коли вона відкрита перед суспільством;
– оцінка в змінах – що змінилося від діяльності організації.
Проект “Громадянське суспільство як двигун реформ в Україні: нові виклики і небезпеки” здійснюється Фондом “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва за фінансової підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Інформаційний партнер – портал “Український інтерес”.
Підготував Владислав Недашківський, “Український інтерес”