Громадянське суспільство набуває все більшої довіри. Говорили про це, згадуючи Ілька

В Укрінформі відбулася  дружня зустріч колег, присвячена пам’яті засновника Фонду «Демократичні ініціативи» Ілька Кучеріва (1055–2010). 1 серпня  йому виповнилося б 60 років. Друзі Ілька - громадські діячі, журналісти й політики –  згадували найбільш пам’ятні їм події, пов’язані з життям  фундатора  «Демініцатив». Свіжі соціологічні дані   про довіру громадян до державних і соціальних інституцій оприлюднювали соціологи.  І таке поєднання форматів – вечора пам’яті та круглого столу – не було випадковим. Тому що і активна громадська діяльність, й аналітична та  дослідницька робота, а надто введення громадської думки в політичний дискурс країни – все це було сенсом життя Ілька.

Подаємо повний запис і стислу стенограму цієї зустрічі – круглого столу, присвяченого 60-річчю від дня народження Ілька Кучеріва «Кому більше довіряють українці: владі, громадськості, ЗМІ..?

Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва:

– Наш круглий стіл присвячено сумній події для Фонду. 1 серпня виповнилося б 60 років нашому засновнику, Ільку Кучеріву. І ми вирішили сумістити дві речі (тому що й Ілько був людиною практичною і реалістичною) – з одного боку, згадати Ілька як особистість і як справу,  яку він робив,  а з другого – представити  свіжі дані нашого соціологічного опитування, здійсненого разом із Центром Разумкова.

…Взагалі-то все буває вперше, все хтось  придумав. Хтось свого часу придумав колесо,  хтось – годинника… Але завжди хтось був перший. І от Ілько був тією людиною,  яка вирішила, що соціологія повинна бут публічною. Це цілком в дусі західної демократичної традиції, але першими в нашій країні про це подумали навіть не соціологи чи соціологічні фірми, які на початку 90-х уже зароджувались,  а першим про це подумав Ілько. 

І як завжди буває у  практичних людей, не просто про це подумав, а й знайшов на  це фінанси, можливості,   скооперувався з соціологами і почав цю роботу, яка сьогодні стала абсолютно звичною, повсякденною і, вже здається, що ніхто цього не придумував.  Але це був  Ілько Кучерів… І цілком природно, що ми  цю подію, яка присвячена  засновнику «Демократичних ініціатив», якраз поєднуємо з тією роботою, якою він займався усе в своє життя.

Сьогодні ми підготували динаміку громадської думки за  останні 5 років,  якраз ті   5 років,  коли з нами вже не було Ілька. Тож які зміни відбулися в суспільстві, чого нам вдалося досягти із того, що він хотів і прагнув,  а чого не вдалося….

Якщо  говорити про загальну тенденцію громадської думки, що стосується ставлення до різних  державних і соціальних інституцій, то вона  цілком очевидна (причому зміни сталися  за останні півроку) – суспільство все більше і більше,   на жаль, розчаровується в державних інституціях, натомість зростає довіра до недержавних. Деякою мірою, це  серйозна проблема, оскільки  громадські організації та волонтери не можуть підмінити собою державні структури.

Вперше за весь час у лідери громадської думки вийшли волонтери. Їм довіряють зараз більше, ніж церкві. І хоч церква теж залишається в лідерах громадської довіри, але результат  у неї вже не такий, який був раніше.  Церквам також треба  задуматись, чому люди  почали їм менше довіряти. Думаю, вона просто  не знайшла свого місця в ситуації, якій перебуває зараз Україна.

Якщо півроку тому ми говорили про те, що Україна ділиться не так у своїх зовнішньополітичних орієнтаціях, як у ставленні до влади,  то зараз це ставлення вирівнюється. Причому вирівнюється у плані зменшення  позитивного погляду. І кількісні відмінності  у ставленні до уряду, Верховної Ради, Президента  є, але це кількісні, а не якісні зміни. Тобто, якщо раніше, частина України довіряла новій на тоді владі, частина не довіряла, то  зараз переважає недовіра, причому в усіх регіонах України.  Донбас нині  теж стає менше відрізнятися від решти України. Адже якщо раніше ми говорили, що єдиний регіон, який віддає перевагу  Митному союзу над європейською інтеграцію, це Донбас, зараз  такого немає. Зараз на Донбасі значна частина переходить у «важко сказати», але й там сьогодні в Митний союз не хочуть.

Якщо  говорити про ще одну мрію Ілька, яка була для нього надзвичайно важливою,  про вступ України до НАТО, то ще 5 років тому усі  соціологічні  опитування аж ніяк не показували,  що громадська думка щодо цього так істотно зміниться. Зараз ми бачимо  дуже суттєві зміни. І якби референдум щодо вступу України в НАТО відбувався б сьогодні, то він, звичайно, був би виграний. Хоча поки  що це питання все-таки ділить  Україну. Щоправда,  якщо ще   5  років тому  95%  на Донбасі виступали проти вступу до НАТО, то зараз ця цифра знизилась до 60%, і вже  є 17–20% на Донбасі, які хочуть  вступати в Альянс.

Істотні зміни відбулися і стосовно громадських організацій. Довіра до них  постійно зростає. І цей ресурс владі треба максимально використати, особливо, якщо зважати на  наступні місцеві вибори, процес  децентралізації і передачу влади на місцях.

Борис ТАРАСЮК, віце-президент Парламентської асамблеї Східного партнерства, заступник голови Комітету Верховної Ради України у закордонних справах, двічі Міністр закордонних справ України (1998-2000; 2005-2007):

– Я маю дуже добрі спогади про Ілька Кучеріва,  про нашу співпрацю. І хочу сказати, що  мене вражало його переконання в тому, що  Україна буде  в НАТО, більше того,  його  певний жарт, коли він оголосив себе індивідуальним членом НАТО.  Якщо серйозно, то ми багато співпрацювали з Ільком  по лінії і громадських організацій, і аналітичного співтовариства, й мене завжди цікавила думка Ілька та Фонду  «Демократичні ініціативи»  стосовно настроїв суспільства. Інколи  результати  досліджень не збігалися з моїм баченням соціальних процесів всередині країни, але  я змушений був вірити їм, оскільки вони базувалися на соціології. Інших критеріїв перевірки настроїв громадського суспільства немає.

Незважаючи на те,  що Ілько Кучерів був одним з організаторів створення Народного Руху України і навіть працював в секретаріаті Народного Руху, він,  і загалом Фонд, ніколи не переносили свої політичні уподобання та пріоритети на результати досліджень.  Він завжди  дуже оберігав результати  роботи, особливо соціологічних досліджень, від  якихось політичних впливів.  І в цьому була велика заслуга Ілька Кучеріва  і  очолюваного ним Фонду «Демократичні  ініціативи».

Що стосується останніх результатів соціологічних опитувань, які провів Фонд, я хочу зазначити, що вони дуже близькі до моїх професійних очікувань і уподобань. Найбільшу цифру, що я коли-небудь чув і читав про настрої суспільства стосовно вступу до НАТО, подало ваше останнє опитування, яке  показало  63% прихильників членства України в НАТО. Це відповідає і моїм очікуванням. Українське суспільство в результаті російської агресії кардинальним чином змінило своє ставлення  до питань національної безпеки, і в цьому сенсі єдине добре, що зробив Путін для України, він змінив результати соціологічних опитувань на користь членства України в НАТО. Нарешті українське суспільство зрозуміло, що без опри  на найбільш ефективну систему колективної безпеки, якою є НАТ О, не обійтися.

Зміна лідерів громадської думки,  зокрема висока довіра до волонтерів,  це також є результатом змін у суспільстві, які викликані російською агресією проти України. Так само це позначилося і  на ставленні до інститутів влади та правоохоронних органів. Суспільство зробило однозначний вирок усій  системі правоохоронних органів. Опитування свідчить про різку зміну ставлення  суспільства до  інститутів влади,  тож це  має бути дзвіночком до всіх її гілок.

Євромайдан, Революція Гідності… Все це – ті  зміни, які відбулися в суспільстві вже після того, як Ілька не стало. Але те, до чого він прагнув   – долучення України до європейських цінностей, ЄС і НАТО,  –    суспільство сьогодні до цього  готове. Тому я хотів би ще раз відзначити великий внесок Ілька Кучеріва у зміцнення громадянського суспільства і в науку соціологію.

Олександр Чорноволенко, голова правління Фонду «Демократичні ініціативи»  імені Ілька Кучеріва:

– Ми з Ільком  справді дуже давно знайомі. Ідея зробити мене головою фонду належала скоріше йому, ніж В’ячеславу Максимовичу Чорноволу. Відтоді  я й причетний  до цієї гарної організації.

Ілько був людиною дуже унікальною, і як один з тих людей, які створювали Народний Рух, були в його оргкомітеті, зробив дуже багато для нього. Потім він активно працював в Народному Русі України, але ніколи не прагнув іти на найвищі посади. Скільки я його не рекомендував – у  центральну ревізійну  комісію, міський провід…,  він серйозно це обмежував.

Він зупинив свій вибір на громадській діяльності, на дослідженнях, пов’язаних з неприбутковими організаціями, в незалежності не тільки від держави, не тільки від приватного сектору, а й від політичних впливів.

У нас було дуже багато з ним і спільного, в тому числі і певне ставлення до соціології. Але цікаво, що багато речей я вперше почув саме від нього, хоча знав на той момент всіх провідних соціологів України. Наприклад, про екзит-пол я вперше почув від Ілька.  Я не знаю, звідки в нього виникла така ідея, десь на Заході, мабуть,  підгледів, але в Україні я до нього ніколи цього не чув. Це був 1998 рік, перший екзит-пол.

Дуже цікава його віра в те, що Україна має піти в НАТО. Справді,  тут ми з ним завжди сходилися, але в нього була абсолютна впевненість, що все ж таки ми там будемо. Це була як мрія, можна сказати,  його заповіт. І він був абсолютно правий, бо це єдина гарантія існування країни як держави.

А ще  він був чудовою людиною, з якою було надзвичайно приємно спілкуватися, працювати, і я хотів би всім нам побажати завжди його пам’ятати.

Євген Бистрицький, виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження»:

– Спочатку згадка про Ілька. Вийшло так, що ми достатньо сильно з ним зблизилися. Вперше я його зустрів, коли працював в редакції «Політична думка», і ми тоді ходили на зустріч між «Демократичними ініціативами» і «Політичною думкою»,  дуже плідні були розмови.

 А в 1998 році Ілько прийшов до мене і запропонував підтримати екзит-пол. Ідея була чудова. Очевидно було, що це перспективна ідея, і  відтоді й до останніх екзит-полів Фонд «Відродження» або повністю, або частково підтримує ці проекти. Очевидно, що екзит-поли слугували, і я сподіваюся, й надалі слугуватимуть, реперами оцінки поточної ситуації та рейтингів наших політичних сил і того, як вони ідуть на вибори. Ці екзит-поли відбувалися разом із КМІС і Центром Разумкова, які  потім приєдналися, і це розгорнулося у справжній Національний екзит-пол.

Що я хотів би виділити у світогляді Ілька? У нього було те, що я назвав би чуттям України з самого початку. Це було свідоме чуття, відчуття, що Україна – це нація, що вона відбулася і буде відбуватися. Це було присутнє у всіх його роздумах і всій його діяльності. Я би сказав, що він ніколи не був радикальним націоналістом, він був національно свідомим громадським лідером. Це надзвичайно допомагало йому і нам зорієнтуватися в тих складних змінах, які відбувалися в суспільстві. І до останнього року, коли він був живий, я з ним звіряв своє бачення того, як ми розвиваємося, як розвивається Україна. Він справді виступав таким орієнтиром, який як компас показував на європейську та євроатлантичну інтеграцію України як єдиний шлях для української цивілізації.

Дуже важливо, що Ілько залишився в громадянському суспільстві, і мені радісно, що громадські організації мають  на сьогодні, за даними опитування суспільства,    +13%  балансу довіри/недовіри.

Що відбувається нині? І я хотів би, щоб це прозвучало сьогодні, коли ми згадуємо Ілька і його громадську діяльність. Так вийшло, що в поїздках по Україні ми разом з менеджерами фонду «Відродження» відчули, що у громадських лідерів, особливо волонтерів, є бажання займатися державним управлінням. Ми організували школу лідерів громад  і провели заняття приблизно з трьомастами учасниками цієї школи із тих активістів громадських і волонтерських організацій, які хотіли би зрозуміти, що значить державна служба, що значить public administration, що значить курувати. Тому що логіка дій, коли ти стоїш при владі,  відрізняється від логіки дій, коли ти перебуваєш поза нею і критикуєш її,  моніториш, намагаєшся вступити в діалог і заперечувати владі.

Після того відбулося декілька дуже знаменних подій. Наприклад, Михайло Саакашвілі, якого призначили головою Одеської обласної держадміністрації, не тільки залучив громадськість, щоб боротися з системною корупцією, а й почав призначати лідерів громадських організацій  на посади голів райдержадміністрацій. Скажімо, в Ізмаїлі абсолютно недавно  на голову райдержадміністрації була призначена Валентина Стойкова,  активна представниця громадського сектору.  Саакашвілі сказав, що продовжуватиму цю практику. Я думаю, що це добрий приклад для всієї гілки адміністративної вертикалі в Україні, щоби заміщувати старі кадри на представників нової України.

Те саме відбулося і в парламенті, в тому числі і в партіях коаліції, коли були залучені представники громадських організацій, які  організувавши платформу «Єврооптимісти»,  виборюють європейський, євроатлантичний вектор України на рівні парламенту.

Це надзвичайно важливі речі і їх треба підкреслити. Я думаю, що якби Ілько був зараз з нами, ми би продовжили спільну роботу. Як людина він був надзвичайно порядний, спокійний, врівноважений, він завжди був доброзичливим... І як компас орієнтувався на Україну як на національну спільність, його не можна було з цих позицій ніяк посунути. Його наполегливість, його захист України як нації –  надзвичайно важливий внесок.

Олег Рибачук, політик та громадський діяч:

– Ми з Ільком багато говорили про те, наскільки важливо відчувати лікоть один одного. Для мене,  показово те, як різні громадські діячі в різних ситуаціях себе поводять. Для мене показово було те, що Ілько з’являвся особисто на тих акціях, де було дуже мало людей. Я ніколи не забуду нашу першу акцію, коли Янукович ще навіть не склав присяги, а в повітрі вже висіла загроза, і ми прийшли тоді на Михайлівську площу з флешмобом, який назвали «Президенте, почуй кожного». Там було всього декілька  десятків людей і міліціонери, які дивилися як  вовчари,  вже відчуваючи, що будуть зміни, що люди зі зброєю матимуть повноваження. Прийшов й Ілько... У нас є навіть цей невеличкий ролик… І для мене це дуже показово, тому що я знаю, що в якийсь момент, коли присідають усі, не розуміючи, що відбувається, в такі моменти проявляються люди.  

Стосовно філософії партнерства і коаліції, рівно як і членства в НАТО, ми тут теж великі однодумці. Я думаю, що наше майбутнє, безумовно, і в Європейському союзі, і в  системі колективної  безпеки. Ми  маємо зробити це хоча б тому, що за цю ідею вже віддало життя дуже багато найкращих українців,  і Ілько належить до тих, хто просто відчував в цьому потребу, і хто дуже багато зробив для того, щоб рівень довіри до громадського суспільства  зростав.

 Із засторог, які я бачу в громадянському суспільстві, –  ми не дуже готові до співпраці. Бувають моменти, коли влада приходить і просить допомоги, а ми стоїмо в  форматі тільки критики і дещо губимось. Момент цієї недовіри нам зараз шкодить. Друге, ми вимушені зараз займатися дуже багатьма речами, які не властиві громадянському суспільстві, які насправді мають робитися політичними партіями. Я думаю, що було б дуже непогано, якби в Україні з’явилися політичні партії, які справді відповідали б усім цим задекларованим принципам і які могли б об’єднати дуже багатьох людей, схожих на Ілька, схожих на тих лідерів громадських думок, які просто викликали б більшу довіру у громадян, ніж громадянське суспільство. Це не дуже природно, коли люди не довіряють ні партіям, ні інститутам влади, ні церкві. Це свідчить про дуже складні процеси, які у нас протікають. Сподіватимемось, що ми зможемо через певний час зустрічатися на наступну подію і говорити про те, що багато з того, про що такі люди, як Ілько, мріяли,  здійснилося.

Андрій  Биченко, директор соціологічної служби Центру Разумкова:

– Я познайомився з Ільком саме завдяки екзит-полу, потім екзит-поли було не  єдине, що нас пов’язувало. І   той факт, що Ілько перший організував екзит-пол в Україні, і взагалі тодішньому СНД, вказує на одну із тих характерних рис, яка прикметна для  Ілька. В чому полягає ця риса? Я Ілька не сприймав як прагматичну людину, він  насправді в моєму уявленні – романтик, мрійник. Але на відміну від інших романтиків і мрійників, які просто захоплюються,  він втілював свої  ідеї в життя. В цьому й була його прагматичність –  на етапі зародження ідеї він був романтиком, але потім діяв як абсолютний  прагматик і домагався, щоб ідея ця перетворилось на конкретну справу,  конкретні результати. На мій погляд, це дуже рідкісне поєднання таких рис в одній людині. І це було дуже корисно.

Звичайно, не можу не згадати кінця 2004 року, надзвичайно важких часів для країни. І тоді саме Ількова підтримка і захист результатів  екзит-полу дуже багато чого значили для країни. Позитивне сприйняття населення  екзит-полу без Ілька було б неможливим.

Повертаючись до результатів опитування,  хочу сказати, що насправді зростання  довіри  до волонтерів та громадських організацій і  зменшення підтримки державних інституцій це значно більше, ніж можна уявити. Тому що  це є ознакою того,  що суспільство саморозвивається, воно стало більш прогресивним, ніж державний апарат.

Якщо   подивитися, кому люди більше довіряють, то це,  окрім  армії,  – добровольчі батальйони, громадські організації, волонтери. Навіть церква – це добровільні об’єднання людей, тобто елементи суспільства. Це означає, що суспільство зараз змінюється,  виходить на новий рівень, чого не можна сказати про державний апарат, незважаючи  на поодинокі випадки, коли громадських активістів призначають на державні посади. В цьому полягає, з одного боку, проблема, тому що держава це справді  важливий елемент, за який боролися українці,  але  з іншого боку,  якщо ці процеси в суспільстві не загаснуть,  якщо воно «розкочегариться»  і набере хід, то  ми можемо прийти до того стану, який є у більшості розвинених демократій – коли  не  так  важливо, хто саме є президентом, якою є республіка  – парламентсько-президентська чи президентсько-парламентська, –  коли всі зміни диктуватимуться  суспільством, неписаною соціальною угодою.

Основою мусить бути суспільство, суспільний договір… Але, звичайно, дуже прикро, що влада повторює старі помилки. Коли спочатку відбувається сплеск, підтримка  дій влади за рахунок кредиту  довіри, але з плином  часу, коли люди бачать, що ніхто нічого не робить, цей кредит довіри згасає і переходить у недовіру.   У влади ще є час змінитися і почати щось робити, а інакше –    попередні 10 років ми вже бачили,  як усе  відбувається, й тоді можна прогнозувати більш  або менш гострий цикл і для цієї каденції влади.

 І   от я впевнений, що в цій ситуації, коли все змінюється, і потрібні нові ідеї, коли б з нами був Ілько, то знаходження нових  і яскравих ідей, більш адекватних до ситуації виходів, був би ймовірнішим.