Інформаційна війна: важко.., але не програно
25 травня 2014 року, у день позачергових виборів Президента України, Консорціум, до якого входять Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) та Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, провів Національний екзит-пол’2014.
Управління проектом, його фінансовий і медійний менеджмент здійснює Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва». Наукове керівництво проектом, розробку вибірки і координацію опитування виконує КМІС. Опитування виборців на виході з виборчих дільниць провели Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) і Центр Разумкова.
Генеральна сукупність екзит-полу – виборці, які проголосували на виборчих дільницях на території України (крім спеціальних дільниць). Теоретично вибірка репрезентативна для України в цілому, для всіх тих дільниць, на яких відбулися вибори. Через ускладнення у нашій роботі у Донецькій та Луганській області ми не певні в репрезентативності даних для цих областей, тому надаємо результати як для України в цілому, так і для України без врахування результатів Донецької і Луганської областей. Опитано 19837 респондентів на 400 виборчих дільницях. Застосовувалася методика «таємного голосування».
Статистична похибка вибірки не перевищує 2,5% для головних кандидатів (за чисельністю отриманих голосів) і в межах 0,5–1% — для інших кандидатів.
Керівник проекту «Національний екзит-пол’2014» — І.Бекешкіна.
Науковий керівник проекту — Н.Харченко.
Менеджер робіт Київського міжнародного інституту соціології - А.Грушецький.
Менеджери робіт Центру Разумкова — А.Биченко, М.Міщенко.
Консультант — В.Паніотто
Міжнародні спостерігачі за проведенням екзит-полу і консультанти – Катерина Козеренко (експерт-консультант, Левада - Центр (Росія), Сем Кліґер (голова Research Institute for New Americans – RINA, США).
Національний екзит-пол здійснено за фінансової підтримки міжнародних донорів: Міжнародний Фонд «Відродження», програма Matra Посольства Королівства Нідерландів в Україні, Національний Фонд підтримки демократії (США), PACT, проект UNITER, Європейський Союз.
Відбувся підсумковий круглий стіл на тему «Інформаційна безпека України в умовах неоголошеної війни» із низки круглих столів, що їх провели Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» та інформагенція «Укрінформ». Журналісти, представники громадського сектору та держструктур обговорили, які кроки необхідно зробити в інформаційній політиці, аби протистояти відвертій медіаагресії східного сусіда.
Експерт Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» і керівник проекту «Інформаційна безпека в контексті українсько-російської кризи: технології, інструменти, можливості протидії» Юрій Горбань розповів про реалізацію проекту, який передбачав низку заходів у різних регіонах України. Зокрема, зустрічі та обговорення на цю тему були проведені з представниками громадського сектору, місцевих органів влади, викладачів, студентів і ЗМІ в Харкові, Одесі, Луганську, Донецьку, Херсоні, Миколаєві та Києві. Обговорювалися найбільш актуальні в інформаційному полі держави питання – як протидіяти інформаційній агресії сусідньої держави, які кроки посилять зовнішній інформаційний захист, як вибудовувати інформаційну безпеку всередині країни, які методи роботи медіа є найефективнішими тощо.
Директор Фону «Демокраичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» Ірина Бекешкіна радить журналістам в умовах інформаційної війни працювати в трьох напрямках. По-перше, на цілеспрямовану брехню російських ЗМІ відповідати правдою, давати людям достовірну інформацію, насамперед щоб заповнити той вакуум недоінформовності, який заповнюють російські ЗМІ. «Треба вчасно говорити правду, тому що коли є запит на інформацію, порожнє місце завжди наповнить хтось інший, – пояснює соціолог. – Навіть якщо немає ще остаточних відповідей, потрібно пропонувати хоча б гіпотези».
По-друге, здійснювати на місцях моніторинг ЗМІ, щоб розуміти, які стереотипи в місцевих жителів і як на них впливати далі.
І нарешті, третій пласт цієї інформаційної війни – війна світоглядів, боротьба з ідеологемами, які насаджуються медіаагресором. «У російських ЗМІ є кілька ідеологем – про те, що «Україна ніколи не була цілісною державою, а складається із шматків, які не можуть жити разом», про те, що «центральний уряд завжди не прислухався до Сходу», а також те, «що росіяни завжди допомагають тим, кого пригнічують, зокрема російкомовним в Україні». На таку пропаганду, переконана експерт, має бути своя концепція. «В Україні неодмінно має бути концепція виховання патріотизму, мають формуватися програми, що їх утілювали б і ЗМІ, і середня школа, і вища школа, – каже Ірина Бекешкіна. – Це має бути свідомо, адже насправді більшість люди на Сході не підтримує відділення від України, тому що воно пов’язано з багатьма проблемами для них, насамперед економічного характеру. Люди вважають, що в разі відділення буде гірше. А з мотивацією, що буде гірше, вони не можуть виходити і протистояти, причому з ризиком для свого життя».
Громадський діяч переконана – почуття патріотизму і єдиної країни треба формувати спільно, показувати, де ми єдині, адже точок єдності набагато більше, ніж точок розбіжностей. Ірина Бекешкіна зазначила, що соціологи намагаються постійно доносити журналістам цю інформацію, і сподівається, що вони якомога ширше її тиражуватимуть.
Генеральний директор Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» Олександр Харченко вважає, що якщо змагатися з російською наступальною пропагандою як фінансово, так і ресурсно надто важко, то залишається єдиний вихід – працювати асиметрично, творчо, креативно. До трьох вищеназваних напрямів роботи він пропонує ввести четвертий – просто, навіть банально, показувати позитиви демократичного устрою держави, на противагу тим перспективам, які несе до України «дружній» Кремль. «Показувати, які можуть бути перспективи в цієї нової України, і говорити про ті реформи, які уряд намагається впровадити і впроваджує. Люди мають розуміти, власне у тих же східних регіонах, що є перспектива, є реформа місцевого самоврядування та інші реформи, які можуть дати цим людям нову якість життя, нову якість суспільства. Ми як журналісти повинні це теж доносити творчо, креативно, і це теж зброя, той четвертий пласт, який треба сумлінно обробляти», – зазначив Олександр Харченко.
В свою чергу прес-секретар «Народного ополчення» (м. Миколаїв) Давид Арахамія навів приклад, як у Миколаєві вдалося об’єднати Майдан з Антимайданом. За його словами, «розкачати» внутрішніми ресурсами ситуацію, так як це було на Сході, в Південному регіоні, неможливо. Такий сценарій, принаймні у Миколаєві, могли б організувати тільки «гастролери», які відшукували б місцевих проросійських «лідерів» і роздавали б їм зброю. «У Миколаєві ми організували спеціальну групу інформаційного спротиву, – розповідає Давдид Арахамія, – і у нас виникла думка: розшукати цих проросійськи налаштованих людей заздалегідь і спробувати знайти з ними точки дотику. Коли ми поставили їм кілька запитань, то з'ясувалося, що ми не опоненти – вони не підтримують Росію, але виступають проти нинішньої влади і проти того, що їх не чують». За словами Давида Арахамія, нинішня влада має не ігнорувати цих людей, а вести діалог. А журналісти використовувати всілякі доступні методи пояснення, аж до дискредитації. «Адже проросійські диверсанти виховують «лідерів» із місцевого населення, призначають їх народними мерами. І якщо журналісти займуться розслідуваннями, то вони досить швидко виявлять, що ці лідери – колишні працівники ЖЕКів, які ще вчора обманювали бабусь, а сьогодні полізли у мери. Завдання журналіста – зробити таку людину неавторитетною і відкрити всю підноготну про нього». Журналісти за нинішніх обставин мають діяти «точковими, ракетними» ударам – образно підсумував Давид Арахамія.
Прес-секретар Харківського Євромайдану Володимир Чистілін звернувся до центральних ЗМІ з побажанням частіше «заглядати» у регіони і показувати життя пересічних громадян. Наприклад, у Харкові останні два роки зовсім не було опозиційних ЗМІ. «Саме тому під час революції журналісти, які хотіли донести до своїх читачів правду, вдавалися до самвидавів, – розповідає Володимир Чистілін. – У Харкові існує таке відчуття, що їх не чують. Під час погромів був зруйнований наш найстаріший телеканал. Про це ми не почули у центральних ЗМІ. Чи, наприклад, 9 травня харків’яни зібрали найбільший за останні роки проукраїнський мітинг, і знову жоден із центральних каналів це не показав».
Володимир Чистілін висловив побажання частіше організовувати спільні круглі столи центральних і місцевих журналістів, проводити телемости між ними, щоб точка зору регіону була донесена у центр.
На думку генерального директора Національної телекомпанії України Зураба Аласанії, початком величезної і тривалої роботи над створенням неупередженого інформатора суспільства є набуття чинності закону про суспільне телебачення.
«Суспільне телебачення має створювати вся країна... Дуже сподіваюсь, що це буде найкраще телебачення, ми маємо стати взірцем, бо іншого варіанту немає», - наголосив Аласанія.
Головний редактор сайту MediaSapiens (ГО «Телекритика») Діана Дуцик звернула увагу на те, що зараз для аудиторії гостро стоїть питання диверсифікації джерел інформації – оскільки джерел багато, в тому числі соціальні мережі, і там часто трапляється і недостовірна інформація. Діана Дуцик також зазначила, що окрім цього, є проблема комунікації з боку влади: «Від влади не вистачає чітких меседжів, і вони рідко доходять до регіонів. Нинішня влада все ж таки робить багато правильних кроків, але не вміє ці кроки пояснити, розповісти людям, що вони з них отримують». Експерт зауважила, що люди в регіонах недослухані центром – у цьому вина як влади, так і київських журналістів: «Ми звертаємо увагу на конфлікт і негатив, але не бачимо живих людей. Не чуємо іншу частину суспільства в регіонах, яка не задіяна у конфлікті і не даємо їм адекватних меседжів, аби вони мали надію на завтрашній день».
А ще у медіа недостатньо уваги приділяється виборам президента. Через складну ситуацію в країні журналістам бракує часу пояснити, чому вони важливі. «Ми маємо пояснити людям, що вони безумовно мають право змінити владу, але це можна робити тільки у легітимний спосіб, – вважає експерт. – Тобто прийти на вибори і проголосувати, а у наших ЗМІ виборча кампанія є фоном до інших подій. Потрібно чітко пояснювати, що ці вибори дуже важливі: був період мітингів, але він завершився, мають бути інші кроки».
Виконавчий директор Міжнародного Фонду «Відродження» Євген Бистрицький вважає, що основним напрямом протистояння в інформаційній війні має стати вміння журналістів висвітлити те, що позитивного робить влада. Адже такої позитивної робити, на думку Євгена Бистрицького, здійснено чимало. Він переконаний, що саме в цій площині є недолік і нестача інформації. Сьогодні інформація розпорошена по Фейсбукам, Твіттерам, різним сайтам. Суспільству важко опертися на якусь більш-менш концентровану інформацію. «Що робиться урядом позитивного, який образ майбутнього пропонує цей уряд? Демократична Україна не може дозволити собі говорити неправду, це слабкість і сила будь-якої демократії і демократичних засобів масової інформації. Журналісти мають описувати все, як воно є, – збалансовано, дозволяючи громадянам робити вибір. Але для того, щоб інформаційний вибір був зроблений, потрібна сконденсована інформація, – пояснює свою думку Євген Бистрицький і наводить приклад. – Зараз тривають інтенсивні напрацювання в антикорупційних реформах, готується пакет щодо територіальної реформи. Що про це відомо? Яка буде якість життя кожного з нас після реформ? Що буде відбуватися в регіонах, які плюси і мінуси несуть ці реформи. Все це мусить бути трансформовано з вигляду важких для розуміння документів реформ і законопроектів в ясний образ майбутнього», – зазначив виконавчий директор Міжнародного Фонду «Відродження».
Заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Вікторія Сюмар погодилася з аргументами Є.Бистрицького, однак зауважила, що подавати збалансовано інформацію, коли в країні триває війна, досить складно. Зокрема вона відзначила складні умови роботи журналістів на Донбасі, які працюють в оточенні терористів. «Терористи полюють на журналістів і відстежують всі пересування знімальних груп, тому що це для них дуже зручний об'єкт», – зазначила Сюмар.
Вона роз'яснила, що терористи у всьому світі живляться інформаційним попитом. «Усе, що вони роблять – це насаджування страху... вони насаджують страх, коли журналісти про це максимально багато повідомляють, тому захоплюють журналістів, бо це точно та тема, яка буде висвітлюватися», – наголосиилв Вікторія Сюмар. Заступник секретаря РНБО зазначила, що боротися з такими діями непросто, оскільки, за її словами, навіть розмови телефоном у місцях проведення АТО призводять до відстеження знімальних груп. «Ми забороняємо журналістам розмовляти там телефоном (давайте не забувати, що МТС – це російська компанія, всі супутники, через які відбувається мобільний зв'язок, – російські)»,– сказала Сюмар.
Вона окреслила також основні напрями стратегії захисту інформаційного простору і зазначила, що у РНБО виступають за законодавчу заборону інформаційно-пропагандистських впливів країни-агресора. «Думаю, що ми вийдемо на закон про заборону пропагандистських впливів країни-агресора, зараз ця ідея дискутується, але в рішенні РНБО щодо інформаційної безпеки це є, цю пропозицію ми подали», – сказала Сюмар.
За її словами, у цій сфері Україна має підтримку ОБСЄ і може посилатися на міжнародні норми, зокрема на ст.10 Європейської конвенції з прав людини.
Ведучий програми «Свобода слова» (Ай-сі-ті-ві) Андрій Куликов наголосив, що ідея і концепція Південного Сходу нав’язується суспільству зумисне, хоча насправді всі розуміють, що дуже багато із тих проблем, що є на Півдні і Сході, спільні і для Центру, і для Заходу. Журналіст закликав своїх колег звернути на це увагу і в пошуках діалогу з людьми, які не задоволені владою, наголошувати на тому, що це наші спільні проблеми. «Наприклад, питання дотаційності регіонів не виставляти як проблему тільки східних чи південних регіонів, а показувати її як проблему країни загалом, як негатив, що властивий країні в цілому», – зазначив журналіст.
На думку ж заступника голови Національної ради Лариси Мудрак, інформаційну війну в державі не програно. «Я точно знаю, що інформаційна політика – це не стратегії, не інститути медіа і зв’язку, не міністерства. Це – дії і кроки зовнішньої політики. Інформаційна війна – це війна технологій, війна культур і війна стратегій та світоглядів. Ця війна, насправді, нами виграна, тому що ми отримали державу», – сказала вона.
Щодо протидії інформаційній війні, розв’язаної Кремлем, Лариса Мудрак зазначила, що «на ситуації з російськими каналами ми отримали приклад реальної державної політики, коли суспільство сприймає, а державний орган реалізує .Той самий шлях – шлях роз’яснень, ми зараз пробуємо пройти і щодо російських серіалів, які популяризують силові структури».
Доповнюючи цю інформацію, член Національної ради Любов Бакаленко зауважила, що хвиля звернень громадян щодо вимкнення російських каналів відступила, натомість маємо іншу картину – з територій, де відбувається захоплення передавачів, люди просять повернути українські канали.