Книга, яка завжди на часі – розмова про велику особистість, громадський активізм, відповідальність медіа та соціологію війни

Ця книга йшла до читача довго. Копітка праця над упорядкуванням великого наукового й публіцистичного доробку видатної соціологині Ірини Бекешкіної, відбір матеріалів із різноманіття публікацій у ЗМІ, розмови й записи спогадів колег та друзів науковиці – усе це потребувало часу й зусиль колективу Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва й редколегії видання, до якої ввійшла когорта знаних соціологів і громадських діячів. Своєчасному виходу книги завадила й війна. Презентація збірника планувалася до 70-річчя від дня народження Ірини Бекешкіної і мала відбутися в лютому 2022 р. Але тривожні дні в передочікуванні війни, а потім і саме злочинне вторгнення московської  орди зруйнували ці плани. І от нарешті книга «Ірина Бекешкіна. Поки ми живі...» побачила світ. Фінансову підтримку виходу цього видання надав Міжнародний фонд «Відродження». А 29 червня 2022 року відбулася презентація збірника, під час якої друзі й колеги Ірини Бекешкіної знову й знову говорили про вагомість постаті видатної соціологині, ділилися своїми спогадами про цікаві факти її життя, і звісно, не могли оминути головних тем сьогодення ­– як долати виклики війни соціологам, громадському сектору та журналістам.

Праці Ірини Бекешкіної – своєрідна історія України часів незалежності, – Олексій Гарань

Саме зі злободенності книги й розпочав презентацію головний редактор видання, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи», професор політології НаУКМА Олексій Гарань.

«Ірини Бекешкіної немає з нами вже більше двох років, але ми хотіли показати, що її праці актуальні й досі. І те, про що вона говорила, насправді дуже суголосне з подіями, які відбуваються в нашому суспільстві нині... Ми знаємо, як повела би себе Ірина у цей час. Вона була би з нами, так, як вона була під час усіх буремних подій – обох Майданів, під час першої фази цієї війни», – зазначив колега по фонду.

Він розповів, що коли почалася робота над відбором наукових праць (а написаних статей в Ірини Бекешкіної дуже багато), які увійшли у перший розділ книги, упорядники хотіли показати різнобічність інтересів соціологині. Адже вона долучилася до дуже багатьох тем як в соціології, так і суспільному житті, у багатьох із них була першопрохідницею. Тому деякі праці довелося скорочувати, іноді взагалі до однієї-двох сторінок, але була ідея – показати різні аспекти суспільного життя, про які писала Ірина Бекешкіна.

«А загалом усі її праці – це своєрідна історія України, – розповідає Олексій Гарань. – Перша робота, яку ми тут помістили – це опитування, проведене в 1993 році, а також аналіз тих подій. І це надзвичайно цікаво читати – а як же тоді бачило наше населення перші роки в незалежній Україні, як це тоді оцінювали соціологи. Тому ця книжка буде цікава й історикам. Бо це й історія нашої країни – як змінювалася країна, як змінювалася громадська думка і як змінювалися наші оцінки».

Другий розділ книги присвячений публіцистиці соціологині. Зокрема, він містить багато інтерв’ю, де Ірина Бекешкіна розповідає про себе, про свій життєвий шлях як соціолога.

«Це теж цікавий матеріал, бо історія і політика – це все пізнається через особистості. А тут ще й жива розмова. Ми сподіваємося, що у цієї книги буде життя, бо тут зібрано неоціненний досвід – це й морально-етичні проблеми, це й репутація соціолога, це все, що робила Ірина Ериківна і важливо для нас сьогодні», – акцентував науковий директор «Демініціатив».

Не менш вартісними є розділи збірника, де вміщено спогади друзів, які розкрили багато нових цікавих фактів із життя своєї колеги, а також розділ із афоризмами й цитатами Ірини Бекешкіної, яка талановито спрощувала складні соціологічні поняття, творила із них образи й символи, щоб влучно показати суспільству, яким воно є насправді.

Країна європейського ґатунку – такою бачила Україну Ірина Бекешкіна, – Євген Бистрицький

«Це книга уроків життя, нашого українського повсякденного життя в добу незалежності, – пише у передмові до книги друг і колега Ірини Бекешкіної, громадський діяч Євген Бистрицький. – Кожний знайде тут – у наукових працях Ірини, в її публічних виступах у мас-медіа та в її влучних афоризмах, у спогадах друзів та колег – життєві орієнтири для себе, щоб краще розуміти суспільство, в якому ми живемо, та як доцільніше прокладати власний життєвий шлях у ньому. Ця книга – напуття нам усім і наша колективна пам’ять».

Євген Бистрицький  розповів, що життя вело їх з Іриною Бекешкіною паралельно, перетинаючи в найбільш важливих його моментах. Познайомилися на початку 70-х років, коли разом навчалися на філософському факультеті Київського національного університету.

«Мушу визнати, що Ірина втягнула мене тоді у активізм, Студентське філософське товариство. І там я відчув, що значить бути активним. Адже для філософа поєднувати свою діяльність з активністю – це не так вже й традиційно», – пригадує Євген Бистрицький.

Далі обоє працювали в Інституті філософії, але згодом Ірина Бекешкіна перейшла в Інститут соціології. Наприкінці 90-х їхні шляхи знову перетнулися. У 1998 році засновник і тодішній директор Фонду «Демократичні ініціативи» Ілько Кучерів разом з Іриною Бекешкіною прийшли до Міжнародного фонду «Відродження», де Євген Бистрицький починав працювати виконавчим директором. Саме тоді вони залучили донорську організацію до першого в Україні та одного з перших у пострадянських країнах екзити-полу, і відтоді Фонд «Відродження» вже постійно долучався до допомоги у проведенні екзит-полів в Україні.

«Ірина разом з Фондом «Демократичні ініціативи», разом з Ільком Кучеровим і тими, хто причетний до фонду, були фактично тими, хто найбільше з інтелектуалів вніс у саме головне осердя демократії – вільні і чесні вибори. І якщо ви подивитеся оцінку України з боку іноземців, то перше, про що вони говорять, що Україна – це демократична країна з вільними і чесними виборами», – зазначає Євген Бистрицький.

Ще однією надзвичайно важливою ініціативою, яку в Україні підтримувала Ірина Бекешкіна, було зовнішнє незалежне оцінювання, каже громадський діяч.

«Це мало згадують. Але якби не «Демократичні ініціативи», якби не їхні опитування і якби не ця підтримка, цю ініціативу затоптали б, коли Табачник був у міністерстві», – вважає Євген Бистрицький.

Унікальна здатність Ірини Бекешкіної донести надзвичайно складні результати соціологічних досліджень у простій формі притягувала людей, продовжує свою розповідь він:

«Коли я з нею інколи їздив по Україні на зустрічі з громадськими організаціями, то її завжди у потягах і на вулицях зупиняли люди і хотіли з нею щось обговорити. І вона завжди відповідала. Цю надзвичайно важливу простоту люди відчували, вони відчували, що вона потрібна їм».

Євген Бистрицький каже, етично вона була бездоганною – завжди говорила те, що думає.

«Коли вона брала участь в одній із програм Фонду «Відродження» як експерт, завжди чесно говорила про проєкти – гідні вони чи не гідні. До мене підходили директори програми і казали: “Ну, якось вона дуже різко висловлюється”. Це була не різкість, це була відкритість. Вона так і говорила: “Ну да, всі про мене говорять, що я проти, але я не проти, я хочу щоб була правда”», – згадує він.

Євген Бистрицький завважив, що в Україні завжди не вистачало цієї максимальної відкритості й чесноті. І тепер, коли країна чинить опір кривавому режиму, вельми не вистачає її зважених оцінок і слушних рекомендацій щодо майбутнього України.

«Я думаю, Ірина була би однією з перших, хто долучився би до думання, якою завтра буде Україна. Очевидно, якщо слідувати Ірині, то вона має бути такою країною, де влада не відірвана від громадянського суспільства, де є діалог, на якому вона постійно наголошувала, де в уряді і в політиці є чесні і відкриті люди, які постійно корелюють з суспільною думкою свої дії. Це буде країна, де буде демократія. Це буде країна європейського ґатунку, про що постійно говорила Ірина», – наголосив Євген Бистрицький.

Ніхто не зробив для популяризації соціології в суспільстві більше, ніж Ірина Бекешкіна – соціологи про колегу

Про Ірину Бекешкіну як соціологиню, яка не просто досліджувала суспільство, але й пояснювала його, впливала і водночас чинила тиск на владу заради соціальних змін в країні, говорили її колеги-соціологи.

Вона поєднувала в собі якості соціолога й журналіста, – Володимир Паніотто

Ірина Бекешкіна справді посідала унікальну позицію в соціологічному співтоваристві, вона поєднувала в собі якості соціолога й журналіста, і оця її афористичність висловів реально працювала, відгукується про колегу, генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто.

«Якось виник такий собі закон про ліцензування соціологів, який подала партія «Батьківщина». За ним соціологи мали ліцензуватися, а Міністерство юстиції мало би видавати ці ліцензії. Ірина назвала його «удавкою для соціологів», адже досвід такого ліцензування у Білорусі показував, що ліцензію отримають не кращі соціологічні центри, а ті, які лояльні до влади. Ірина прицільно про це говорила. І оця її «удавка для соціологів», мені здається, добила ситуацію, й законопроект цей не пройшов», – розповів соціолог.

Саме Ірина Бекешкіна прищепила назву «рога і копита» псевдосоціологам, і цей образ вже прикипів до тих, хто свідомо спотворював, маніпулював або й узагалі вигадував дані начебто громадської думки, каже Володимир Паніотто. Водночас за своїх колег-соціологів і саму науку вона стояла горою:

«А ще мені пригадується, як Ірина в одній із передач каже ведучому, який висловив претензії до того, що соціологічні дані дуже відрізняються: «Вибачте, а до чого тут соціологія? Чому ви її звинувачує? От якщо я візьму білий халат, візьму скальпель і почну різати людей наліво і направо, у цьому буде винна медицина?».

За словами Володимира Паніотто, ніхто не зробив для популяризації соціології в суспільстві більше, ніж Ірина Бекешкіна.

«Вона була чесною, принциповою, подекуди різкою, миттєво реагувала на ситуацію і не боялась висловлювати свою думку. Про псевдосоціологів вона висловлювалася дуже різко, була бойовою, і цього нам зараз дуже не вистачає», – зазначив він.

Влада боялась соціології, і багато завдяки тому, що була Ірина Бекешкіна, – Євген Головаха

Директор Інституту соціології  НАН України Євген Головаха привідкрив той факт, що Ірина Бекешкіна, як і він сам, не були за освітою соціологами:

«Ірина за освітою – психолог, як і я. Здавалося б, ми не мали жодного стосунку до соціології, але так сталось: я ось – директор і керую Інститутом соціології, а вонастала найвпливовішим соціологом в Україні… Бо люди за соціальним темпераментом не можуть не прийти в соціальний світ».

Євген Головаха пригадав, що в 1986 р., коли Ірина Бекешкіна прийшла в Інститут соціології, він запропонував їй роботу у секторі демократизації суспільства. Вона не одразу погодилися. Але згодом прийшла і сказала, що займатиметься тільки теорією. Проте життя внесло свої корективи.

«Вона могла б бути добрим теоретиком, адже могла чудово писати, у неї був стиль, але життя її штовхало і виштовхало до публічної соціології. Ми всі були теоретиками, нам були цікаві дані, а їй було цікаво, як воно відбувається у суспільстві відбувається», – зазначив науковець.

Так вона почала брати участь у великих соціологічних і громадських проєктах Фонду «Демократичні ініціативи», стала його науковим експертом, а після передчасної смерті Ілька Кучеріва – директором організації.

«Я бачив, що Ірина хоче йти у суспільство, і головне, що вона знаходила там великий відгук. Я абсолютно згоден з Володимиром Паніотто і з Євгеном Бистрицьким – вона мала вплив на свідомість пересічних людей. На жаль, в нашій соціології таких не вистачає», – каже Євген Головаха.

Він погоджується з колегами – Ірина Бекешкіна з-поміж усіх соціологів зробила найбільше, щоб соціологія посідала важливе місце у суспільстві і щоб влада боялася соціології.

«Вони боялися. І боялися багато завдяки тому, що була Ірина Ериківна», – наголосив Євген Головаха.

Вона завжди хотіла дізнаватись більше про суспільство і об’єктивно оцінювала його, – Михайло Міщенко

Про роль соціології й громадянської позиції соціолога в суспільстві повів мову заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова Михайло Міщенко.

Він зазначив, що і в соціології існують крайнощі. Це надмірна її академізація, з одного боку, а з іншого боку – її комерціоналізація. Академізація соціології веде до того, що праці соціологів читають лише самі соціологи, до широкого споживача вони не доходять. В такому разі соціологія не може виконувати своєї соціальної функції. Ірина Бекешкіна ж, за словами експерта, дуже багато робила для того, щоб саме дослідження соціологів, їхня позиція та оцінки доходили до якомога більшої кількості громадян.

Хоч Ірину Ериківну сприймали як людину, здатну відповісти на всі запитання, сама вона себе так не позиціонувала, підмітив Михайло Міщенко. Вона як науковець залишилася людиною, яка зберігала відчуття радості пізнання, постійно хотіла дізнаватися більше про суспільство. І саме це прагнення пізнати суспільство дозволяло їй об’єктивно оцінювати його і суспільні процеси.

«Вона ніколи не уподібнювалася тим політехнологам і політикам, які намагалися повести суспільство в якомусь “потрібному” напрямі, а потім виявлялося, що цей напрям потрібен саме їм чи лише їм, а суспільству він зовсім не потрібен. Вона намагалася знайти важелі змін суспільства – саме ті соціальні групи, які здатні робити позитивні зміни... Вона завжди вважала, що розуміння сутності того, що відбувається у суспільстві, саме по собі є силою, яка здатна це суспільство змінювати. І, безумовно, Ірина Ериківна силою такого розуміння володіла», – зазначив Михайло Міщенко.

Ірина Бекешкіна весь час вчилася й поважала своїх вчителів, – Олег Козловський

Ірина Бекешкіна весь час вчилася, підтверджує Олег Козловський, колега по Інституту соціології НАН України.

«Багатогранність її безмежна. Вона ніколи не стояла на місці, весь час вчилася і вчилася у всіх. Зустрічалася з людьми чи то на Майдані, чи то на  конференціях, приходила у відділ і розказувала, що це для неї як підживлення енергією для знань. Її енергія та почуття справедливості завжди викликали велику повагу», – сказав він.

А ще Ірина Бекешкіна завжди поважала своїх вчителів, каже соціолог:

«Я ніколи не забуду, коли вона приходила і казала: “Цього мене навчила Наталя Паніна. Кожен день я відмічаю, скільки, де і що зробила”. І  коли вона за рік чи за півріччя приносила свій звіт, де проводила інтерв’ю, де виступала, то ці її зустрічі покривали публічну діяльність всього інституту. Вона все фіксувала. Це було її життя», – розповів Олег Козловський.

У неї була функція соціологічного «пояснювача», – Анна Кисла

Виразних штрихів до портрету Ірини Бекешкіної додала її найближча подруга, професорка соціології Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова Анна Кисла:

«У неї була така функція соціологічного пояснювача. Я дуже багато разів стикалася з тим, що люди казали: “От нічого не розумію, що відбувається в політиці, а послухаю Бекешкіну – все зрозуміло”. Чекали, коли Бекешкіна дасть пояснення. У нас на кафедрі часто казали, а що про ці події думає Бекешкіна».

Ірина Бекешкіна була безвідмовна, коли мова заходила про студентську молодь.

«Дуже любила молодь, приходила до них на зустрічі, проводила з ними тренінги. Спілкувалася з студентами до останнього їхнього питання».

А ще, каже Анна Кисла, мала дуже позитивну вдачу:

«Адже їй теж, як і всім людям, бувало погано. Бувало ображали ті, кому не догодила, іноді писали на форумах недобрі слова. Але вона довго не переймалася, одразу забувала і робила свою справу».

Можливо, оцей феномен стійкості, а водночас прагнення завжди бути відвертою і незалежною, був зумовлений умовами, в яких виростала Ірина Бекешкіна, припускає Анна Кисла:

 «Вона виросла в сім’ї військових. Два дідусі – полковники, батько – полковник. Може, якась потреба свободи, бути вільною, бути особисто незалежною й зумовили її таку вдачу... А ще вона дуже-дуже часто, не знаю чому, пригадувала зі шкільного життя таку ситуацію. 8-й клас. Її запросила до себе директор школи і каже: “Мені сказали, що ви кожен день допізна ходите на каток”. – “Так, ходжу”. – “А коли ви робите уроки?” – “Вночі”. – “А коли ви спите?” – “На уроках”. Директор тоді її вигнала».

Ось таку прямолінійність й відвертість у вчинках та словах Ірина Бекешкіна виявляла ще з шкільних років, не боячись вступати в «дебати» навіть з директором, підмітила Анна Кисла.

Ірина Ериківна  – яскравий ліхтарик в середовищі людей, де зароджувалося майбутнє України, – Костянтин Малєєв

Своїми споминами про колегу поділився й Костянтин Малєєв, філософ, соціолог, директор видавництва «Стилос», де, власне, й вийшла друком книжка пам’яті Ірини Бекешкіної.

«Я з Іриною Ериківною знайомий з кінця 80-х. Ми працювали разом в Інституті філософії. Потім співпрацювали як соціологи. І тоді, наприкінці 70-х, у Києві почала створюватися спільнота людей, не байдужих до цього світу і до майбуття України. І сьогодні, дивлячись назад, розумієш, що в цьому середовищі зароджувалося майбутнє України. Це було щось таке, чого не було при радянській владі... Це коло людей і створило, в тому числі, нашу сьогоднішню парадигму, нашу сьогоднішню здатність вистояти в цій війні. Ірина Ериківна тут дуже яскравий ліхтарик. Вона продовжує жити в тому сенсі, що ми повинні продовжувати її справу. І нашим обов’язком є доробити те, що вона почала і чому вона присвятила все життя».

Це був незбагненний згусток енергії, – Олександр Дишлевий

Олександр Дишлевий, який багато років співпрацював з Іриною Бекешкіною у Фонді «Демократичні ініціативи», а нині працює в Київському міжнародному інституті соціології також відзначає:

 «Це був незбагненний згусток енергії. Особливо під час нашої співпраці на екзит-полах. Це був такий своєрідний вихор, коли вона залітала в кабінет, назвімо так, з «інспекцією» перебігу отримання чи підрахунку даних екзит-полу... Але водночас в неї завжди можна було знайти відповідь на будь-яке запитання. Вона дійсно була авторитетом для всіх».

Камертон соціології для українських журналістів

Ірина Бекешкіна нещадно боролася з маніпуляціями в соціології і водночас велику роль у цій боротьбі покладала на журналістів. Це вона просувала тезу про те, що соціологи й журналісти – дієвий тандем, який має  впливати на владу та суспільство, проводила для журналістів круглі столи та тренінги, щоб підвищити їхню соціологічну грамотність. Ірина Бекешкіна була улюбленицею ЗМІ.

Комунікативний менеджер Фонду «Демократичні ініціативи» Юрій Горбань у своїх спогадах для  книги написав:

 «Вона говорила дуже просто і ясно, ніколи не закручувала складні поняття у важкі формулювання, навчала журналістів розбиратися в сухих цифрах громадської думки і образно пояснювала їм ази соціології».

Ірина Бекешкіна  була «лицарем» своєї професії і тримала планку соціології, – Олександр Харченко

Генеральний директор Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» Олександр Харченко порівняв соціологію із журналістикою.

На його думку, вони дещо подібні  в тому сенсі, що в обох сферах можна виокремити три категорії людей. Ті, хто становить більшість у  професії, працюють на совість, але іноді можуть «підкомпромісити». Друга категорія – відверті заробітчани, яких менше, але які можуть опитати все, що піддається монетизації. Третю становлять одиниці, які й задають стандарти в професії. Таких людей можна називати «лицарями» професії, каже Олександр Харченко, і такою, за його словами, була Ірина Бекешкіна, яка тримала планку соціології.

 «Таким людям не обов’язково мати залізні обладунки. Пані Ірина була тендітною і скромною жінкою, разом із тим вона мала силу духу, в неї була здатність утримуватись від компромісів і вимагати цього від інших».

Її фаховість у поєднанні з  чесністю відігравали важливу роль у соціології та журналістиці, – Наталія Лигачова

Погоджується з колегою й  засновниця та голова ГО «Детектор медіа» Наталія Лигачова, яка вважає, що Ірина  Бекешкіна була своєрідним камертоном соціології для українських журналістів.

«Інколи нам треба було зрозуміти, чи можна довіряти тій чи іншій соціології, і я точно знаю, що якщо це було дослідження Фонду “Демократичні ініціативи”, то не було взагалі жодних питань, ми розуміли, що цьому можна довіряти. Якщо треба було отримати оцінку якогось іншого дослідження, щодо якого були сумніви, або просто питання, тоді ми завжди телефонували пані Ірині і питали її думку. І вона завжди давала фахову оцінку. Ми розуміли, що вона ніколи не буде виходити з конкуренції. Тобто якщо це дійсно фахове дослідження, вона завжди буде хвалити своїх колег. Її фаховість у поєднанні з великою чесністю і лицарством відігравали важливу роль у соціології та журналістиці».

Ірина Ериківна і зараз була б на  передовому фронті розвінчання ворожих фейків, – Світлана Барбелюк

Одна із тем, якою постійно опікувалася Ірина Бекешкніа, була роль медіа у протистоянні кремлівській пропаганді. На цьому наголосила директорка Фонду «Демократичні ініціативи» Світлана Барбелюк.

«Вона постійно застерігала, надто з початком війни у 2014 році, що інформаційний вплив Росії лише посилюватиметься, тому держава і ЗМІ мають розробити чітку інформаційну стратегію, аби протидіяти російській пропаганді», – каже директорка фонду.

Вона акцентувала, що Ірина Бекешікна на цифрах показувала, як на звільнених територіях, де вплив російських медіа вдавалося зменшити, у свідомості людей відбувалися значні зміни.

 «Думаю, що Ірина Ериківна і зараз була б на цьому передовому фронті розвінчання ворожих фейків. Адже російська пропаганда й надалі завдає удару країні, коли навіть переживаючи бомбардування, знаходяться ті, хто довіряє росії. Це просто нонсенс. І це є нагальним завданням ЗМІ та громадянського – протидіяти дезінформації, яка є складовою російсько-української війни», – акцентувала Світлана Барбелюк.

Постать, яка поєднала соціологію та громадську активність

Багато говорили колеги Ірини Бекешкіної й про її активну громадську діяльність та невичерпний активізм.

Вона була майстром міжнародної адвокації, – Олександр Сушко

Ірина Бекешкіна була майстром міжнародної адвокації. Так відгукується про соціологиню й громадську діячку виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» Олександр Сушко.

«Я можу впевнено сказати, що вона була майстром цього жанру (адвокації – Ред.). Коли треба було не просто володіти даними про суспільство, але й уміти подавати їх у такий спосіб, щоб вони викликали і довіру, і підтримку, і таким чином допомагали просувати певні цілі, які ставила перед собою українська громадська дипломатія у різних країнах світу, зокрема в Європейському союзі», – каже Олександр Сушко.

В тому, що Україна стала кандидатом на вступ до ЄС, він бачить заслугу й Ірини Бекешкіної.

«Те просвітництво і те постійне фахове інформування міжнародних авдиторій про стан українського суспільства, про фактори ідентичності, цінності українського суспільства, які пані Ірина доносила туди, було частиною нашого формування уявлення про українське демократичне суспільство в різних міжнародних авдиторіях», – зазначив Олександр Сушко.

Наталія Лигачова додає:

«Я співпрацювала з пані Іриною в Раді РПР, також вона була членом правління ГО “Детектор медіа”. Як громадський діяч пані Ірина була для нас гарним прикладом, вона завжди була компетентною у будь-якій темі, яку ми обговорювали: економіка, державне управління, медіа, інформаційна політика. Пані Ірина завжди була поза кон’юнктурою… Було таке, що нам у правлінні треба було щось дуже швидко вирішити – пані Ірина ніколи не відмовляла. Ми завжди знали, що вона допоможе».

Заповзятість у досягненні мети колеги відзначив і Олег Козловський:

«Наш Інститут знаходиться на Шовковичній, і вже тричі цю будівлю хотіли відібрати... Зараз таке ставлення до інститутів, що можна було… Але завдяки настирливості Ірини, яка піднімала журналістів, піднімала суспільство, будівлю залишили. Ірину боялися, бо вона була авторитетом у суспільстві».

Ірина Бекешкіна – це постать, яка поєднала дві речі – соціологію як науку і громадську активність задля розвитку громадянського суспільства, зауважив Євген Бистрицький.

«На перетині цих двох речей якраз і виникла така постать, яка вочевидь вплинула і на розвиток суспільства, і на розуміння демократії, і на пропаганду демократії, і на те, про що добре сказав Євген Головах – влада боїться соціології. Саме такої, яку представляла Ірина Бекешкіна від імені незалежного громадянського суспільства. Це дуже серйозний образ Бекешкіної. І таке поєднання теж надзвичайно важливе для майбутнього України».

Вона просто жила роботою

Найважче говорити про Ірину Бекешкіну в минулому часі її рідним. Близька родичка Ірини Бекешкіної Валентина Ільчук знає відповідь на те, чому їй вдавалося скрізь встигати і бути компетентною майже в усіх питаннях.

«Вона просто жила роботою. Вона іншого нічого не бачила, не хотіла бачити, не знала. Робота – це був весь світ. Вона себе не уявляла старенькою, на лавочці біля будинку. Вона навіть цього допустити не могла... Я часто думала, а що ж буде, коли от не буде роботи, що Ірина мені відповість на запитання: «Поїхали на дачу». Я дуже хотіла б побачити, коли я могла її забрати на дачу і щоб вона просто посиділа десь у квітнику на якомусь шезлонгу, відпочила. На жаль, цього не сталося», – тепло й зворушливо поділилася своїми думками Валентина Ільчук.

Брат Ірини Бекешкіної Олег Ільчук пригадує, що хоч би куди приходила його сестра, вона завжди була в центрі уваги.

 «Вона ніколи не ховала свою думку і мала відповіді на всі запитання, які хвилювали суспільство. Ще з кінця 80-х і на початку 90-х до її думки прислуховувалося дуже багато моїх знайомих, багато родичів, які радилися з нею у різних ситуаціях. І особливо, коли почалися 90-ті, 2000-ні роки. Весь час на зустрічах, на днях народженнях, коли вона приходила, вона мала авторитет і в родині, і серед знайомих».

Соціологія і війна

Не могли соціологи оминути й теми війни, яка рефреном звучала в усіх виступах промовців.

Про нові тенденції в соціумі, які можуть нині зароджуватися і постати в повоєнний час, розповів Володимир Паніотто.

На його думку, соціологи можуть стикнутися з новою основою для соціальної стратифікації за поділом – «що ти робив під час війни», «чи ти воював», «чи ти був в Україні», «чи ти був за межами України», «чи ти був на окупованих територіях». Він застеріг, що окрім позитивної унікальної тенденції єдності й інтегрованості суспільства, за цією стратифікаційною лінією можуть виникати певні напруження.

Соціологія періоду війни, звісно, вельми різниться від соціології мирного часу. Вона набагато складніша, каже директор КМІСУ:

«Ми і досі не провели всіх необхідних методичних експериментів, які дозволяють оцінити зміщення – похибка підвищується, репрезентативність знижується. Через те, що частина людей залишилася на окупованих територіях, а частина виїхала за кордон, ці дослідження покривають приблизно 80–85% генеральної сукупності».

А ще, каже соціолог, опитування під час війни стають набагато дорожчими. І крім того, виникають етичні проблеми – чи проводити опитування людей, які залишаються на окупованих територіях, з огляду на їхню безпеку.

«Ми ще після 2014 року проводили обговорення можливості таких досліджень. Адже бачимо, що в росії під час дослідження взагалі практично неможливо отримати щирі відповіді. Тобто є тут багато проблем», – резюмував Володимир Паніотто. 

Підтвердила слова колеги  й  Анна Кисла. Вона розповіла, як перебуваючи в Європі зі статусом біженця,  хотіла провести глибинні інтерв’ю зі  співвітчизниками, які покинули домівки в Україні, тікаючи від жахіття війни.

 «Я прийшла в один із міграційних центрів, де було багато біженців з Півдня України – Херсона, Маріуполя, Мелітополя, Запоріжжя. Я дуже хотіла провести з ними інтерв’ю про зміну цінностей. Що було раніше для них важливим, що зараз? У мене була спроба, але не склалося. Тому що повертатися у цей жах, який вони пережили, їм травматично. Вони поки що не можуть говорити про те, як вони їхали мінним полем чи як на блокпостах у них хотіли стріляти кадирівці. Тобто у нас, соціологів, буде ще багато роботи з цим», – поділилася своїм досвідом Анна Кисла.

Завідувач відділу соціально-політичних процесів Інституту соціології НАН України, керівник Центру політичної соціології Олександр Резнік звернув увагу на те, що події війни загострили і породили феномени, які варті уваги не лише української, але й світової соціології.

Адже з огляду на помилки західних аналітиків щодо опору українців у перші дні війни, й у американській розвідці визнали, що їм потрібно повністю міняти методологію в дослідженнях таких понять, як «воля до боротьби», «здатність до боротьби». У цьому контексті відкривається поле досліджень і перед українськими соціологами, розповів про плани робити Інститут соціології Олександр Резнік.

Він зазначив, що ще з початком війни 2014 року з’явилися нові види громадських практик – волонтерство, допомога біженцям. У гострій фазі війни 2022 року постала ціла низка нових видів діяльності, як то участь у територіальній обороні, масова участь у побудові перешкод на шляху ворога, масова взаємодопомога та взаємодія людей у своїх будинках, створення прибудинкових чатів, чергування в під’їздах проти мародерів, патрулювання вулиць, безкоштовні онлайн-уроки вчителів, безплатні консультації лікарів тощо.

«Безліч таких нових практик ми маємо зафіксувати, щоб за можливості обов’язково їх застосовувати у кількісних опитуваннях. Адже фактологічні показники найбільш надійні для статистичного аналізу чинників та детермінант різних феноменів», – звернувся до своїх колег соціолог.

Вагомою темою досліджень, на думку Олександра Резніка, має бути досвід переселенців. За його словами, це унікальний випадок, коли величезна маса людей з одних регіонів переїхала в інші регіони і, попри всі упередження, країні вдалося справитися з цим викликом, знайти взаємодію між переселенцями та місцевими жителями.

«Це потребує дослідження, оскільки такий досвід важливий для консолідації суспільства у майбутньому. Так само потребує дослідження досвід біженців у країнах Європи. Інститут соціології готує нині колективну монографію «Українське суспільство в умовах війни. Рік 2022», де подібні напрацювання будуть представлені в кінці року», – анонсував Олександр Резнік.

Проводити дослідження у воєнний час дуже складно, але необхідно, наполягає Євген Головаха.

Саме завдяки цим дослідженням, які під час війни проводить низка провідних соціологічних інституцій, ми отримали підтверджені громадською думкою факти – українці усвідомили, наскільки серйозною є загроза росії для життя держави і народу, а головне подолано основну причину багатьох проблем – суттєві регіональні, насамперед ідеологічні та геополітичні, суперечності, зокрема щодо різних варіантів розвитку України як держави і  суспільства.

«Сьогодні нема суттєвих відмінностей у сприйнятті геополітичного вектору, у ставленні до росії, у ставленні до демократії і так далі між регіонами, між Заходом і Сходом, між Центром і Півднем. І саме це усвідомлення, що Україна нарешті у своєму політично-державному розумінні єдина країна, суттєво сприятиме подальшому спротиву, і, будемо сподіватися, перемозі», – наголосив Євген Головаха.

Саме тому й потрібна сьогодні соціологія, стверджує він.

«На відміну від російських колег, де соціології вже не існує, ми не приховуватимо будь-які дані. І оскільки нам вірять, що ми цього робити не будемо, і це, до речі, багато в чому завдяки Ірині Бекешкіній, наші дані посприяють подальшій консолідації українського суспільства», – переконаний Євген Головаха.

Оскільки соціологія допомагає формувати громадянське суспільство, спільним завданням соціологів має стати підготовка суспільства, до того, що війна ще триватиме, аби не було розчарувань від невиправданих очікувань її швидкого закінчення, зауважує директор Інституту соціології. Водночас, каже він, вивчаючи нинішній емоційний стан українців, соціологи відмічають – люди починають розуміти, що це дуже серйозна війна. Ознак втоми в суспільстві не спостерігається. Натомість фіксується емоційна ненависть.

«Це просто розуміння того, яку страшну силу ми зупиняємо. І в багатьох українців, до речі, це є розуміння того, що війна йде навіть не тільки за нас, а загалом за виживання світу. Це багатьох підтримує. А багатьох підтримує ненависть і помста. Є багато таких емоцій, які будуть підтримувати громадян, і їх навіть не треба стимулювати. Навпаки, нам треба вносити раціональність. Але такі емоції дуже надовго. Так що, я думаю, що ми будемо підвищувати силу фронту», – такий прогноз зробив Євген Головатий.

Вулиці Ірини Бекешкіної бути!

Соціологи запропонували назвати столичну вулицю на Троєщині іменем відомої соціологині та громадської діячки Ірини Бекешкіної.

 «Я підтримую ініціативу Фонду «Демократичні ініціативи» про перейменуванні вулиці Карбишева у Києві назвати її іменем Ірини Бекешкіної. Саме на цій вулиці жила відома соціологиня та громадська діячка», – сказав директор Інституту соціології НАН України Євген Головаха.

Його підтримали інші колеги, які брали участь у дискусії.

«Щодо перейменування цієї вулиці на Троєщині ми раніше проводили опитування. Щоправда, люди старшого покоління переважно не погоджувалися з цим, бо говорили, що звикли до старої назви. Молодь же підтримувала можливе перейменування. Зараз є реальна можливість перейменування, бо вулиця Карбишева потрапила під «дерусифікацію», – сказав комунікативний менеджер Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Юрій Горбань.

Утім, він пояснив, що експертна комісія, яка складалась з істориків та мовників, визначила кілька варіантів. Зокрема, повернути вулиці історичну назву – Ольгопільська. Назвати іменем Бекешкіної також рекомендувала комісія. При голосуванні цей варіант набрав 6,6 тисячі голосів, а за Ольгопільську проголосувало більше 9 тисяч. Остаточне рішення буде за Київрадою.

«Ми складемо звернення до Київради, яке підпишуть авторитетні соціологи, громадські діячі, журналісти. Сподіваємось, що ім’я Ірини Бекешкіної буде вшановано. Якщо не зараз, то можливо, при появі нових вулиць чи площ у новобудовах», – додав Юрій Горбань.

Під час презентації Олексій Гарань також відзначив, що завдякифінансовій підтримці Фонду «Відродження» «Демініціативи» провели стажування студенток-соціологинь. П’ять соціологинь із різних університетів  України отримали Стипендію імені Ірини Бекешкіної і пів року стажувалися у фонді.

А ще у планах фонду – створення незалежного громадського соціологічного консорціуму, концепцію якого розробляв Ілько Кучерів, а згодом розвивала Ірина Бекешкіна. Почасти ця ідея вже була втілена у  деяких проєктах. Але мрією обох засновників «Демініціатив» було об’єднати громадські та авторитетні соціологічні організації задля проведення незалежних від політичних структур і комерційних замовлень соціологічні досліджень, які слугували би  потребам суспільства і громадського сектору.

Роботи багато... Адже поки ми живі – працюємо, боремося, перемагаємо!

Фото: Укрінформ

Відеозапис презентації: