Кремлівські в’язні. Москва прагне розширити межі безкарності
Є різні форми шантажу. У гібридній війні проти України Росія використовує всі. Зокрема, й найбільш цинічну: шантаж свободою і здоров’ям українських громадян, що в різний час і з різних причин стали кремлівськими в’язнями. Романа Сущенка заманили в російську пастку, використавши його рідних. Станіслава Клиха довели тортурами до божевілля. Завтра Верховний суд Росії розгляне апеляції на вироки, винесені Станіславу та його побратиму Миколі Карпюку. Олега Сенцова та Олександра Кольченка, засуджених за шитими білими нитками справами і засланих по етапу, відмовляються повернути до України, сфабрикувавши їм ще й російське громадянство.
— Навіщо Росія викрадає наших громадян та вигадує гучні кримінальні справи? І як далеко готова зайти Москва? З таким запитанням «Голос України» звернувся до політичного аналітика Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Руслана КЕРМАЧА.
— Це — частина гібридної війни. А якщо говорити про мотивації, то тут є два виміри: внутрішньо- і зовнішньополітичні. Зверніть увагу, як презентується російській аудиторії сам факт затримання українців. Розписаний сценарій має резонувати з настроями населення, посилювати відчуття загрози національної безпеки і опосередковано обґрунтовувати російську агресивну політику та зростаючий мілітаризм. Кримські «диверсанти», «шпигун» Роман Сущенко — всі ці арешти чітко вкладаються в контекст внутрішньої пропаганди. Але як на мене, не внутрішні мотивації, є головною причиною ув’язнень наших громадян. Якщо говорити про зовнішні виклики і з огляду на протистояння Росії з Україною, Москва передусім переслідує прагматичні цілі: мати важелі тиску в рамках переговорного процесу, наприклад, у рамках того саме мінського формату. З другого боку, українські політичні бранці потрібні для обміну на російських агентів, які вже затримані або можуть бути затримані українськими спецслужбами на нашій території. Адже ми чудово розуміємо, що в нашій країні досі є багато російської агентури. Нещодавно СБУ повідомляло, що одного такого арештували у Рівному.
— Але дії Росії щодо політичних бранців непослідовні. Кілька місяців тому в Україну повернули кримчанина Геннадія Афанасьєва. Минулої п’ятниці інших кримчан Олега Сенцова та Олександра Кольченка відмовилися передавати Україні, приписавши їм російське громадянство? Чому за однією справою, але щодо різних людей, ухвалюються протилежні рішення? Де логіка?
— Тут одночасно декілька логік. Одна з причин: вони вирішили їх притримати про всяк випадок. Щоб мати можливість напередодні якогось важливого саміту (наприклад, де буде розглядатися продовження санкцій) чи чергової зустрічі в рамках мінського процесу звільнити когось із політичних заручників і створити сприятливе інформаційне тло, продемонструвати, що нібито Росія готова йти на певні поступки.
Можуть у Москві переслідуватися й інші цілі. Якщо згадаємо справу нещодавно затриманого журналіста Укрінформу Романа Сущенка, то побачимо, що логіка дії Росії вже відрізняється, наприклад, від розкручування справи Надії Савченко. Якщо тоді про обставини ув’язнення, судові засідання постійно говорили у пресі, використовували її як персоніфіковане уособлення «кровожерливої бандерівської України», то про Романа Сущенка російські медіа мовчать. Навпаки, навіть судовий процес іде в закритому режимі, мотивуючи це наявністю в справі державної таємниці. І ця справа, як і справи решти затриманих та ув’язнених, можуть мати зовсім різну еволюцію. У цьому й складність. Україні не вдається домовитися про звільнення всіх одночасно, оскільки в кожному випадку Росія вимагає різної логіки прийняття рішень.
– На вашу думку, такі арешти продовжуватимуться і хто може стати наступним в’язнем-заручником?
— Це, напевно, найскладніше запитання, бо передбачити дії Росії важко. Я думаю, що з певною періодичністю Москва вдаватиметься до таких арештів. Принаймні, якщо в переговорному процесі зберігатиметься така сама динаміка та відсутність прогресу.
Але ми повинні розуміти, що Росія у такий спосіб також випробовує межі своєї безкарності. Відсутність адекватної реакції міжнародного співтовариства на кожен з неправомірних кроків призводить до того, що межі ці розширюються. Заборонили Меджліс, арештували журналіста-міжнародника за абсолютно надуманими підставами — і жодної відповіді з боку Заходу, крім чергової заяви про «занепокоєння». Росія вже давно не боїться втратити імідж, вона перейшла занадто багато «червоних ліній». Сьогодні вона просто випробовує Захід на міцність. Не відреагували на арешт журналіста, то чому б завтра не арештувати консула чи ще когось? Провокації триватимуть, бо це підриває базові європейські цінності, розколює єдність західного суспільства, частина якого намагається знайти зачіпки, щоб повернутися до старого формату відносин з Росією.
І те, що Європі бракує єдності, щоб зробити гідну відповідь, агресор сприймає як право розширювати коло безкарності. А зайти він може дуже далеко.
Інтерв’ю взяла Наталя ФІЛІПЧУК,
На знімку: під час українського фестивалю кіно у Варшаві відбулася акція на підтримку Олега Сенцова.
Фото зі сторінки у Фейсбук Геннадія Афанасьєва.
