Людмила Гриневич: «Голод – найбрутальніше порушення права людини на життя»

«Ми  бачимо, що переважна більшість українського суспільства абсолютно усвідомлює важливість проблематики Голодомору і перш за все в контексті офіційної політики пам’яті, –  про це під час круглого столу «80-ті роковини Голодомору – уроки минулого для майбутнього» сказала науковий співробітник відділу історії України 20–30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України НАНУ Людмила Гриневич, коментуючи результати загальнонаціонального опитування з проблематики Голодомору, що його  Фонд  «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» разом  з соціологічною службою «Ukrainian Sociology service»  провів з 5 по 16 жовтня 2013 р.

Історик переконана, дані, які свідчать, що більшість українців (61%) вважає за необхідне вшановувати пам'ять жертв Голодомору  на державному рівні, дають чіткий сигнал владі  про те, що  проблематика Голодомору  має посісти чільне місце в контексті офіційної політики пам’яті.

 «Офіційна політика пам’яті не може зводитись до того, щоб один раз на рік представники влади відвідували меморіал  і  покладали там квіти, – зауважує Людмила Гриневич. – Очевидно, тут повинна бути наполеглива серйозна робота в формуванні гуманітарної  історичної політики. А цього ми не бачимо. Не бачать не лише дослідники,  а й судячи з результатів опитування, цього не бачить наше населення. Я особисто трактую цю цифру в 57,3% населення, котрі висловилися що проблематика Голодомору ані об’єднує, ані роз’єднує суспільство, так, що суспільство сьогодні виставляє 2 бали за 12-бальною системою владі в контексті використання проблематики Голодомору в провадженні історичної політики».

Науковець акцентувала, що на сьогодні  влада повною мірою не використовує отой величезний  колосальний ресурс для консолідації  суспільства, котрий стоїть за проблематикою Голодомору.  І  відбувається це тому, українське суспільство досі до кінця не осмислило важливості цієї проблематики в контексті охорони людських прав.

«Голод – найбрутальніше порушення права людини на життя, – каже Людмила Гриневич. – Історики довели, що катастрофічні наслідки голоду, як правило, в тих державах, де панують  недемократичні режими або є колоніальна експлуатація. Тож коли ми сьогодні говоримо про голод, то ми не лише віддаємо данину пам’яті загиблим, але ми обстоюємо людські права, принципи демократії, говоримо, що ніякого виправдання не може бути для нищення людського життя».

Історик пояснила, що причина відсутності розуміння цієї теми в контексті відстоювання людських прав значною мірою криється в  регіональних  особливостях.  «На Сході  найбільше тих людей (36%), котрі проти  відзначення Голодомору на державному рівні, – зауважила науковець. – Так само там третина людей говорить про те, що Голодомор роз’єднує суспільство. Тут є  і певні об’єктивні причини, чому населення, скажімо, Донецької області  не так боляче переживає проблематику Голодомору. Адже історики стверджують, що в 33-му році рівень смертності там був значно меншим, ніж рівень смертності, скажімо, у Київській чи Харківській областях.  Наприклад, у Донецькій області це була 41 людина на 1000 осіб, а у Київській – 183».

На думку Гриневич, представники цієї регіональної  еліти, котра сьогодні править  країною в цілому,  за суттю залишаються тією самою регіональною елітою. Тому суспільство й спостерігає ігнорування думки більшості населення, яка говорить про те, що  ця проблематика повинна перебувати в епіцентрі державної політики й  про те,  що роковини Голодомору мають відзначатися на державному рівні.

«Голодомор сьогодні лишається козирною картою у колоді, яку то витягають, то ховають. Тому наші з вами обов’язки, представників громадянського суспільства, полягають у тому, щоб не доносити до влади потребу використання теми Голодомору в контексті формування гуманітарної політики, а вимагати від неї цього», – наголосила історик.