Медіа
Перегляди: 2192
28 березня 2017

Майдан в парламенті програв

Ірина Бекешкіна, Український соціолог, директор Фонду "Демократичні ініціативи"
Новое время

Включення до «Закону про запобігання корупції» громадських організацій, навіть тих, які борються з корупцією, було абсурдним по суті

Верховна Рада  вирішила розпочати боротьбу з корупцією  боротьбою з антикорупціонерами

Отже, тепер ми, нарешті, знаємо, де шукати  «корупціонерів»! Як де? Якраз серед тих, хто відчайдушно з корупцією бореться. Серед тих, хто ініціював і активно проштовхував електронне декларування і систему закупок Prozorro, хто волає про необхідність радикального очищення влади від володарів незрозумілих статків, нарешті, хто постійно нагадує суспільству про «діамантових прокурорів», вишки Бойка і багато чого, що декому хотілося б забути назавжди.    

Можна підозрювати громадських діячів у будь-яких смертних гріхах, але не в корупції, за визначенням. Бо що таке корупція? Будь-який словник чи енциклопедія пояснить, що корупція – це використання службовими особами владних повноважень з метою особистого збагачення, це зловживання службовим становищем. Громадські організації не належать до державного сектору, а громадські  діячі не мають владних повноважень. Отже, включення до «Закону про запобігання корупції» громадських організацій, навіть тих, які борються з корупцією, було абсурдним по суті.  Хочете публічності їхніх декларацій (бо справді всі вони і звіти пишуть, і подають декларації у податкову) – то ухвалюйте відповідний закон, але вже не про корупцію.    

І на цьому можна було б поставити крапку. Проте питання залишається: невже цього не розуміли 268 депутатів, які дружно (і БПП, і «Народний фронт», і Опозиційний блок) за це проголосували? Ну є ж серед них і грамотні люди, і юристи є.

Навряд чи таке дружне єднання можна пояснити лише емоціями і жагою помсти депутатів тим клятим НДОшкам, які таки дотисли, разом з європейцями оте електронне декларування, і тепер суспільство знає, скільки у кого квартир, а у декого – й палаців, скільки валюти в скляних банках  і дивується, що, мабуть, в Україні найбільший відсоток  чоловіків, що живуть на «жіночому утриманні» - дружин, матерів і бабусь.

Проте, так видається, що все це не можна списати на парламентську стихію і що все це є частиною чийогось дуже розумного і цинічного плану, в якому була вирахувана і ця жага депутатської помсти, і психологічні особливості Тані Чорновол, і особлива жадоба суспільства до «видовищ», коли погано з хлібом.

Що розрахунок був правильний, свідчить обговорення  у соціальних мережах. Головне питання ставиться так: «А чому б цим діячам і не заповнити і оприлюднити свої декларації?»  Перше – вже було сказане: бо ця вимога йде від Закону про запобігання  корупції, до якого ГОшники не мають жодного відношення. Друге – а як ви думаєте, для чого це робиться? Та саме: для того, щоб перевести увагу від  нових «відкриттів», які дуже скоро отримає суспільство від нової порції електронних декларацій посадовців за 2016.  Згадайте. Скільки розганяли по всім ЗМІ оту злощасну квартиру Лещенка? А от палац і шикарний маєток Охендовського  можна було побачити лише в Інтернеті.  І щось пояснювати НАБУ він відмовився, може, тому його й досі тримають на посаду Голови ЦВК, хоча повноваження закінчилися ще у червні 2014 року? Бо на гачку?

Та хіба він один? Але замість них суспільство нацькують на тих, чия зарплата, скажімо так, відрізняється від середньо української. Так, в деяких проектах зарубіжних донорів зарплата сягає й тисячі доларів – значно менше європейської, але й більше, ніж у більшості українців.  А жаба, судячи з обговорень – мабуть, наша національна тваринка. І не важить, що це не бюджетні і взагалі не українські гроші, і не важить, що ці гроші жорстко контролюються, що на сайтах організацій містяться звіти про використання цих грошей, нарешті, не важить, що з цих грошей платяться усі належні податки (про себе: у 2016 році  було сплачено 61.713 грн. податків. Пенсію,  до речі, не отримую – якось незручно).

Але автори плану розрахували вірно: що бідніше суспільство, то більша жаба.

Але це ще не все і не головне. Закон спеціально виписаний надзвичайно аморфно і не конкретно, отже, і його застосування буде залежати від того, куди і на кого спрямують  відповідні контролюючі інстанції . Більше того, в законі міститься  положення, яке взагалі може заблокувати діяльність громадських організацій – це положення про необхідність заповнення чиновницьких декларацій особам, які, цитую: «беруть участь, залучаються до здійснення заходів, пов'язаних із запобіганням, протидією корупції». Щось зрозуміло?     

Ну от, наприклад, громадські організації замовляють соціологічним фірмам проведення опитування щодо корупції. Підпадає ця діяльність під закон? Скоріше, так.  Питання: чи візьмуться соціологічні фірми за це з перспективою для керівників заповнення 40-сторінкової декларації? Навіть припустимо, що вони на це героїчно підуть.  А як бути з тими, хто безпосередньо проводив опитування, тобто – з інтерв’юерами?  А з тими, хто вводив результати в комп’ютерну програму? А з тими соціологами, хто готуватиме аналіз і представлятиме результати на прес-конференціях? Вони підпадають під Закон чи ні?  Отже, скоріше за все, фірми утримаються від проведення таких досліджень. Те ж саме можна сказати й про власників приміщень, які орендуються  під офіси і для проведення заходів і навіть про постачальників  канцтоварів. Отож, від громадських організацій будуть шарахатися як від прокажених, бо кому потрібні неприємності?

 Скажете, абсурд? Ну, абсурдом  нас не здивуєш. А хіба не абсурд, що НАЗК (за зарплату значно вищу за ГОшну і якраз з бюджету) витрачає силу-силенну часу і енергії  на з’ясування цілком законної  платні за дві лекції Сергія Лещенка в Могилянці,  500 гривень   премії Юлії Марушевської?  

Насправді за цим, здавалося б, абсурдом проглядається чіткий план: заткнути пельку тим, кому ще не набридло питати: А що там з «діамантовими прокурорами»? З «вишками Бойка»? З прокурорським містечком? З маєтками суддів?

Отже, констатуємо, що корупція відійшла від страхів і активно пішла в наступ. Звісно, насамперед на свого найбільш активного ворога – громадські антикорупційні організації. Свого часу, в першу річницю Майдану Мустафа Найєм влучно сказав, що "Майдан переноситься в парламент". Зараз я можу сказати, що Майдан в парламенті програв, і це дуже небезпечно. 

Чи є цей наступ на  громадські організації просто помстою  «групи товаришів» чи це вже є складовою нової владної політики, спрямованої на «діалог і компроміс» з корупцією і, відповідно, боротьбу з ворогами корупції – покаже найближче майбутнє. Індикатором буде рішення Президента – підпише він цей Закон чи накладе вето.