Мінськ. Мир за будь-яку ціну?

У середу має відбутися чергова зустріч "у нормандському форматі". Цього разу в Мінську.

Вочевидь місце зустрічі обрано, щоб іще раз наголосити на необхідності дотримання мінських угод. Але що саме в новому плані з мирного врегулювання, запропонованому президентом Франції Франсуа Олландом і федеральним канцлером Німеччини Ангелою Меркель, та  ось уже кілька днів узгоджуваному з Україною та Росією, досі не відомо. Попри всі припущення, які нині робить світова преса, поки що не зрозуміло, мирну угоду на яких засадах обговорюватимуть завтра в столиці Білорусі. Так само не відомо, чи вдасться сторонами дійти згоди. Власне, й сам факт зустрічі досі під питанням. Зокрема, президент Білорусі Олександр Лукашенко повідомив, що зустріч відбудеться тільки, "якщо вдасться узгодити низку позицій".

Незаперечним залишається одне: до післязавтрашніх переговорів прикута увага всього світу. Події на сході України, які понад півроку дипломатично завуальовували словом "конфлікт", нарешті почали називати своїм іменем. "Я мушу констатувати, що це війна. Війна, яка не схожа на інші. Сьогодні там війна, яка знаходиться біля кордонів Європи (ЄС. -- Ред.)... Її розпочато, і вона розгортається", - заявив міністр оборони Франції Жан-Ів Ле Дріан в недільному виступі на радіостанції Europe-1. Кількома днями раніше таке саме слово вжив і президент Франції Франсуа Олланд.

Міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр заявив, що вже протягом найближчих двох-трьох днів стане зрозуміло, чи  вдасться реалізувати мирний план Меркель та Олланда. В перекладі з дипломатичної мови це означає, що в разі провалу переговорів слово візьмуть Сполучені Штати, оскільки в Європи більше не залишиться козирів у спробах не допустити надання Україні американської зброї. У Держдепартаменті США заявили, що план, запропонований для обговорення в "нормандському форматі", відповідає мінським домовленостям. Відмінність лишень у тому, що він передбачає більше часу для виконання дорожньої карти. Що знову-таки в перекладі з дипломатичної означає, що Вашингтон готовий зачекати. Але недовго. Щодо цього знаковою є заява генсека НАТО Єнса Столтенберга, який, задекларувавши, що на сто відсотків виступає "за зусилля, спрямовані на досягнення припинення вогню", зауважив, що кожна країна Альянсу сама має визначитися стосовно постачання озброєнь Києву.

За таких умов одні європейські політики заявляють, що сповнені оптимізму, інші -- дивляться на ситуацію реалістичніше. Як зауважив міністр закордонних справ Фінляндії, "швидше за все, полум'я війни не згасне". Сьогодні в Мінську мають відбутися тристоронні переговори контактної групи, де продовжуватимуть шукати компроміс.

Якщо мирну угоду укладають не на умовах цілковитої капітуляції, вона може бути тільки результатом компромісу. На який саме могла б піти Україна? З таким запитанням "Голос України" звернувся до міжнародних експертів.

Політолог Фонду "Демократичні ініціативи ім. І. Кучеріва" Марія Золкіна вважає:

- Проблема, власне, і полягає в тому, що для досягнення компромісу має бути готовність обох сторін поступитися чимось у своїх вимогах і вийти на певну точку політичної рівноваги. А що цього компромісу немає, то й домовитися на довгострокову або навіть на середньострокову перспективу неможливо. Нині розрив між тим, чого хоче Москва,  і тим, на що може погодитися Україна, надто великий. Думаю, єдина поступка, на яку може піти Україна поза мінськими домовленостями, це фіксація лінії розмежування між псевдореспубліками та українською територією станом на сьогодні, а не відповідно до лінії, актуальної 19 вересня, коли було підписано Мінський протокол.

Тому що решта вимог, які лунали в ЗМІ, навіть про створення так званої демілітаризованої зони, де-факто організувати неможливо. Відвівши озброєння на 50--70 кілометрів углиб, Україна оголить свій фронт. І в Києві прекрасно розуміють, що цього робити не можна.

Голова управління фонду "Майдан закордонних справ" Богдан Яременко переконаний, що не Україна нині визначає порядок денний переговорів:

-- Його визначають пропозиції Путіна. Я думаю, він формує і склад учасників, тому там  немає Сполучених Штатів. І пропозиція Путіна, хоч би якою фразеологією її завуальовували, зводиться до того, щоб заморозити конфлікт на Донбасі в рамках території України. І це той компроміс, на який держава піти не може. Все інше: і членство в НАТО, і членство в ЄС --  нині не є питаннями принциповими. Принциповими є збереження миру і єдності в Україні. Якщо Донбас повернеться в державу в такому форматі, як є зараз, це зруйнує решту території України. Фактично, не дасть українцям нормально жити.

Професор політології Києво-Могилянської академія Олексій Гарань  вважає, що завдання мінімум -- це припинення вогню і відведення важкої зброї:

-- Треба, щоб перестали страждати мирні люди. Я зараз їду із Станиці Луганської. Я бачив цю розруху. Відбуваються постійні обстріли саме мирного населеного пункту.

Водночас нам неприйнятні ідеї, які, за твердженням ЗМІ, нібито висунув Путін. А саме, утворити  у складі України Донецьку та Луганську автономії. Децентралізація -- так, але не автономії, які Путін хоче розширити до меж областей. Федералізація для нас також неприйнятна. Очевидно, ми мусимо виходити з того, що в даний момент не контролюємо окуповані території. Тому компромісом може стати розмежування по лінії, яку було укладено в Мінську.  В цілому мінські угоди відповідають нашим інтересам.  Але залишається питанням, на що готова піти інша сторона? Зрозуміло, що Путін хоче зберегти рану в серці України і повісити на нас ще й фінансування цих територій. І це не може бути питанням компромісу. Очевидно, що "ДНР-ЛНР" ми фінансувати не будемо.

***

Тим часом у Москві, як повідомляє наш власний кореспондент у Росії Віктор Тимошенко, також роблять прогнози щодо післязавтрашніх переговорів. І те, чого там чекають від України, схоже, вже ставить під сумнів можливість досягнення компромісу.

"Прориву в Мінську вдасться досягти, якщо будуть почуті два принципові для Росії посили. Перший -- величезна доля відповідальності за невиконання мінських домовленостей і ескалацію кризи лежить на Києві. Не брати це до уваги далі неможливо. І якщо Берлін та Париж вимагають посилити тиск на "ДНР" та "ЛНР", то Москва, у свою чергу, вправі чекати від Німеччини та Франції більшого впливу на Київ, щоб зусилля були збалансовані. Другий посил -- необхідність визнання "ДНР" та "ЛНР" як сторін переговорів у прямому діалозі з Києвом", -- вважає Дмитро Данилов з Інститут Європи.

Наталя ФІЛІПЧУК.

Голос України