Надія на зміни не втрачена

В українському суспільстві  не втрачена надія на зміни. Це констатували соціологи, ґрунтуючись на результатах  Моніторингу громадської думки, започаткованого Інститутом  соціології  1992 року.  На прес-конференції «До Дня Незалежності: що українці думають про Україну?» (18 серпня)  вони розповіли про те, як змінювалася громадська думка України  впродовж 25 років незалежності України.

Як відзначив заступник директора Інституту соціології НАН України Євген Головаха, моніторинг Інституту соціології провадиться за всіма правилами наукового дослідження, тому  його висновки науково обґрунтовані  і  дають змогу відстежувати реальні соціальні зміни у суспільстві.

Однією із тенденцій, яка виразно проглядає із результатів моніторингу, є та, що за  роки незалежності суттєво зріс потенціал адаптованості людей до нового суспільства.   Щоправда, зауважив Євген Головаха, порівняно з 1992 роком, коли в людей  були достатньо оптимістичні погляди на майбутнє своєї країни і  нерозуміння тієї складності  проблем, які постануть перед суспільством і державою,  багато чого втрачено – й у політичних преференціях, і в установках людей, у ставленні до ринкової економіки, є  психологічні втрати. Однак у цілому в  українців, які здебільшого вважали себе людьми, не адаптованими до нового суспільства,  індекс соціального самопочуття  суттєво зріс. «Навіть скрута  останніх років не призвела до зниження цього показника, – зауважив соціолог. –  І цей потенціал адаптованості людей до нового суспільства дозволяє навіть у таких, найскладніших умовах для України за всі роки незалежності не втрачати відчуття більш-менш гідного соціального самопочуття».

Визначальним почуттям, з яким люди ставляться до своєї країни, є почуття надії, каже науковець. Потім іде тривога. «Але сьогодні надії навіть більше, ніж було у відносно стабільний і благополучний період початку 2013 року, – додає Євген Головаха. – Тобто втрачено дуже багато за ці роки. Але не втрачена надія на зміни. У 2013 році надію відчували 32%. У 2016-му 44% живуть з надією, що Україна зміниться на краще. Хоча сучасний стан оцінюється дуже низько – і за економічними показниками, і за політичним станом. Благо, що українці все ж таки не вважають ситуацію насамперед вубохонебезпечною, але переважна більшість – більше 50% – вважають її дуже напруженою. Тобто ми живемо в напруженому суспільстві, але досі зберігаємо здоровий глузд і можливість адаптуватися до цієї ситуації», – описав нинішній  стан  суспільства науковець.

Протестні настрої (максимум яких був зафіксований у 2013 році) також носять не так економічний характер (бо всі регіони  відзначають низький економічний стан), як  соціальний – незадоволеність змінами, які стаються або не стаються, пояснив Євген Головаха. За його словами, найвищий показник протестності настроїв сьогодні на Заході України і в Києві.

Тривожними вважають соціологи й показники, які стосуються  геополітчного вибору України. «У 2014–2015 роках була дуже консолідована думка щодо геополітичного вибору України, – нагадав Євген Головаха. – Тоді переважна більшість вважала, що Україна має йти в напрямку європейської інтеграції. Зараз є певне розчарування – і тут особливо попрацювала Росія, яка використовує будь-які можливості, щоб дискредитувати у свідомості багатьох людей саму ідею євроінтеграції. Крім того,  європейці нас охолоджують, кажучи, що нам там бути років через 20, не раніше. Хоча українці – оптимісти, переважна більшість вважає, що за 20 років ми будемо в Європі. Але зараз тільки 48% упевнені в тому, що треба йти в цьому напрямку, тоді як в минулих роках – 2014-2015 – було відповідно 51% та 56%».

Євген Головаха застеріг, що ми можемо знову вийти у ситуацію невизначеності,  що для країни навіть гірше, ніж скрутне становище. Науковець навів приклад Польщі, коли за  часів розпаду соціалістичної системи попри погану економічну ситуацію в країні все ж була консолідована  громадська думка, завдяки якій цю скруту  вдалося швидко подолати. «І для нас дуже важливо, щоб була саме ця консолідованість, бо в іншому випадку ми не зможемо розвиватися в будь-якому напрямку», – твердить соціолог.

Російський вектор  українці сьогодні взагалі не обирають. «Майже дві третини населення вважають, що Росія – це ворожа до нас країна, – каже Євген Головаха. – І шлях до інтеграції з Росією зараз обирають не більше 20–25%. Але залишається отой самий невизначений, багатовекторний, з яким ми жили 23 роки і бачимо, до чого прийшли – до Євромайдану. А якщо ми знов до цього повернемося, через 10 років може повторитися те саме. Тобто це велика загроза консервації ситуації», – підсумував Євген Головаха. 

Ще одним характерним висновком  Моніторингу є те, що населення «озвичаяло» ситуацію. Це відзначила завідувач відділу Інституту соціології НАН України Олена Злобіна.

«У свідомості людей відбувається поступова нормалізація всього, що нас оточує,  – пояснила соціолог. –  Ще  минулого року, відповідаючи на запитання, що об’єднує людей в українському суспільстві, 34% відзначили відчуття втрати нормального  життя. Цього року таких вже 24%. Поступове падіння психологічної напруги ми маємо в  усіх показниках. Люди  починають повертатися до відчуття, що не буде страшних катаклізмів, стає меншим страх війни, страх розпаду країни. А з іншого боку, починається поступове зростання відчуття індивідуального впливу на життя».

Олена Злобіна також наголосила, що більшість населення України – 60% – пишається своїм громадянством. «Відсоток людей, які вважають себе передусім громадянином України, зріс із 57,5 у 2015 році  до 60 нинішнього, але  в рамках цього питання цікавий віковий розріз, – зауважила науковець. –   Серед молоді вважають себе громадянами України 66%, а серед людей старшого віку – 53%. Тобто для молодого покоління ця ідентичність є природньою. Це – нові люди, які не відокремлюють себе від незалежної України, вони є її частиною», – наголосила Олена Злобіна.

Читайте також: Молодь уже не відокремлює себе від України, вона є її частиною – соціолог

А ще за 25 років відбувся радикальний розрив з радянським минулим,  коли люди, хочуть жити не так, як більшість, а на свій розсуд, мати власний стиль життя. Соціолог каже, що  частка тих, хто бажав би жити так, як живуть більшість людей, у нашій країні зменшилась з 23% у 2003 році до 15% у 2016-му, а тих, хто хоче жити на свій розсуд, мати власний стиль життя зросла з 14% до 18%, при цьому цифра охочих жити краще за більшість наших людей зросла з 6% до 11%. «Відбувається оновлення ментальності населення загалом, – коментує цифри Олена Злобіна. – Старше покоління поступово обирає реалії, а реалії полягають у повороті до іншого способу життя».

Водночас соціолог відзначила таку закономірність – орієнтація на власний стиль життя  пов’язана не з ціннісними моментами і тим, що люди відчувають себе якимись особливими,  а передусім з  їхніми  доходами. Чим вищий дохід, тим більш незалежною відчуває себе людина, тим більше у неї бажання самій будувати своє життя. І цей зв'язок, починаючи з 2001 року, стає дедалі виразнішим.  «Тобто, якщо ми  житимемо краще і підвищуватимемо  рівень добробуту,  наше населення орієнтуватиметься на нормальні європейські цінності і дотримуватиметься їх», – підсумувала Олена Злобіна.

Про найбільш радикальні зміни в суспільній свідомості розповіла  старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна. Одна зі сфер, де відбувалися істотні  зміни, це зовнішньополітичні  орієнтації  населення, зауважила вона.

Соціолог  нагадала, що українці тривалий час хотіли вступати в обидва союзи – і до ЄС,  і до союзу з Росією та  Білоруссю.  Але на прохання конкретизувати свій вибір,  переважав східний сусід – Росія і Білорусь.  «У 1998 році позитивно ставилися до  приєднання України до союзу Росії та Білорусі 61%, негативно – 21%. Таке  позитивне ставлення переважало  до 2013 року (50% – позитивне, 28,5% – негативне), але вже у 2014 році воно змінилося на протилежне (позитивне – 24%, негативне – 51%), і залишалося негативним як у 2015 році (61,5% негативне і 22% позитивне),  так і  2016-му (57% і 25%)», – розповіла Ірина Бекешкіна.

Щодо  вступу України до Європейського Союзу ставлення українців зазнало менших змін.  Найбільшу підтримку вступ до ЄС мав на початку вивчення цього питання, у  2000 році: 56%  при лише 10% тих, хто був проти.  Далі підтримка членства в ЄС падала, досягнувши мінімуму в 2013 році (42%), а у наступні роки зростала (51% у 2014 році, 56% у 2015-му і 48% у 2016-му). «В минулому році позитивно ставилися до вступу до ЄС  56,3%, зараз вже 48%, – звернула увагу  соціолог. – Очевидно, це пов'язано з численними факторами, зокрема, певні надії на європейських партнерів не реалізувалися. Але орієнтації, в цілому, позитивні, причому у всіх регіонах».

Ще більш радикальні зміни у настроях людей сталися в ставленні до вступу України до НАТО. Ірина Бекешкіна нагадала,  що в 2000 році, коли почало вивчатися це питання, негативно до вступу ставилися 33,5% опитаних, позитивно – 25%, а 41,5% не могли визначитися. Але далі ставлення до Північноатлантичного альянсу почало  різко змінюватися. «Після кожних парламентських виборів, коли жупел страху перед НАТО використовувався певними політсилами, ставлення до альянсу ставало все більш негативним, – описує ситуацію соціолог. – Пік максимального негативу припав на  2006 рік (64% «проти» при 13% «за»). Після  2013 року  ситуація різко змінилася: позитивне ставлення зросло з 14% до 35%, а негативне зменшилася з 54% до 35%, в 2015 році кількість прихильників членства України в НАТО (43%) майже на 10% перевищувала кількість противників (34%). В 2016 році відсоток прихильників і противників знову зрівнявся (38% і 38%)», – сказала вона.

Рік у рік зростав  і відсоток противників надання офіційного статусу російській мові в Україні.   Нині він сягнув понад 55%.  З 1996 року була велика підтримка ідеї надання російській мові статусу офіційної в Україні. У 1996 році 51% вважав, що цей статус  треба надати, 33% – що ні. Рівновага «за» і «проти» встановилася в 2012 році, коли 43% були впевнені,  що офіційний статус російській мові треба надавати, а 42% –  що ні. «Саме в цей період мала місце зміна поколінь,  – уточнила Ірина Бекешкіна. –  І вже 2013 року за  особливий статус російській мові виступило 36,5%, тоді як противників стало 49%. У 2016 році за особливий статус російської мови виступає 30%, проти – 55,5%. Нині в цьому питанні спостерігаємо  однозначну тенденцію», – констатувала соціолог.