Надія й тривога: соціологи діагностували стан українського суспільства
Українці оцінюють своє життя як важке. Вони переважно зневірені в можливості впливати на владу, водночас не збираються виходити на протести. Надія й тривога – почуття, які висловлюють люди щодо майбутнього України. Такі дані оприлюднив Інститут соціології НАН України під час публічної дискусії «Моніторинг’2018: основні тенденції змін громадської думки», яка відбулась 21 грудня 2018 р.
Моніторинг соціальних змін – унікальне дослідження громадської думки, яке Інститут соціології проводить, починаючи з 1994 року, каже старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна.
«Щороку за єдиною методикою громадянам ставлять ті самі запитання – які ми, як себе ідентифікуємо, як оцінюємо своє життя і ситуацію у суспільстві, кому довіряємо та на що сподіваємося, як ми змінюємося і чи змінюємося взагалі? Це дає змогу побачити динаміку громадської думки, виявити суперечності та проблеми розвитку суспільства, адже й рушієм, і гальмом перетворень є насамперед люди», – пояснює мету дослідження соціолог.
Про тенденції у політичному житті суспільства, що їх вимірює Моніторинг Інститут соціології, розповів завідувач відділу соціологічно-політичних процесів Інституту соціології НАН України Олександр Вишняк.
«В оцінці політичної ситуації загалом виокремлюється 2014-й рік – рік Революції та початку війни на Донбасі, коли більше половини громадян вважали політичну ситуацію в країні критичною, вибухонебезпечною, ще 41% – напруженою і тільки 2% – благополучною чи спокійною. Починаючи з 2015 року, ситуація почала поступово стабілізуватися. І хоча в нинішньому році оцінки ще не зрівнялися з 2013-м, дореволюційним і довоєнним роком, але вони вже суттєво наблизилися до них і, скоріше за все, в 2019 році ситуація повернеться до тієї, яка була характерна для мирних років», – прогнозує соціолог.
Щодо ідеологічних преференцій, то політика декомунізації, яку за останні пʼять років проводили Президент Порошенко, Верховна Рада України та уряди Яценюка і Гройсмана, привела до суттєвого падіння комуністичної ідентифікації громадян, каже соціолог.
Фактично вона опустилася до рівня 3% і уже є маргінальною, значно поступившись таким орієнтаціям, як національно-демократична, соціал-демократична і соціалістична. Причому останні дві залишаються стабільними.
«Тенденція така – комуністи «падають», але інші політико-ідеологічні орієнтації суттєво не зростають. Натомість помітно росте деідеологізація громадян», – наголосив Олександр Вишняк.
Що стосується довіри до державних та політичних інститутів України, то тут тенденції ті самі, що й в усі попередні роки незалежності держави, каже Олександр Вишняк.
«Довіра до президента та Верховної Ради завжди була найвищою у першому році після їх обрання, а після цього з кожним роком рівень довіри суттєво знижувався. У Леоніда Кучми в 2000 році було 27%, а у 2004-му – 15%. Коли президентом став Віктор Ющенко, то 2005 року йому довіряло 49% громадян – найвищий рейтинг довіри з усіх президентів, а у 2009 році – вже 23%. Так було, коли обрали Віктора Януковича, найвищий у 2010 році – 31% населення, а в 2013 році – лише 10%. І так само в Петра Порошенка – у 2014 році його рейтинг довіри становив 34%, а наразі – 8%», – розтлумачив експерт.
Рівень довіри до Кабінету міністрів України зменшувався так само, тільки трохи повільнішими темпами. Люди більше довіряють уряду не після його обрання, а у часи революцій (2004 та 2014 роки), але після цього рівень довіри все одно падає. Олександр Вишняк зазначив, що за останні п’ять років найвищій рівень довіри населення до Кабміну був у 2014 році до уряду Арсенія Яценюк (17,2%), в часи складної військово-політичної ситуації в країні. А не в 2016-му, коли обрали нового прем’єра і сформували новий уряд.
Щодо довіри до парламенту, то тільки двічі він був суттєво високий за останніх 20 років – у 2005-му та 2014-му роках – обидва рази після революцій. А не тоді коли обирався новий парламент.
За результатами опитування, довіра до політичних партій, прокуратури та судів до і після 2013 року перебувала весь час на стабільно дуже низькому рівні – цим інституціям довіряли 5–7%. Тричі за період 2015–2017 років зростала довіра до поліції (з 6,5% до 22,8%). Але і це зростання виявилось тимчасовим, бо в 2018 році рівень довіри знову суттєво знизився – до 12,5%.
Єдиний орган державної влади, до якого за останні пʼять років дуже зросла довіра, це армія, яка тримає фронт на Донбасі. Цій інституції наразі довіряють 43% українців, а у 2013 році – лише 21%. Стабільний та відносно високий рівень довіри протягом 2013–2018 років спостерігається і до місцевих органів влади, нинішнього року він становить 18,4%.
Своєю чергою, Віктор Степаненко, головний науковий співробітник Інституту соціології НАНУ, зазначив, що одне із завдань, яке стояло після Революції гідності – зробити системні зміни в країні, до кінця виконати не вдалося.
Самt це й засвідчують низькі оцінки демократичних інститутів у країні. Він пояснив, що розчарування стосується лиш якості демократичних інститутів, які працюють в Україні, а не загалом демократії як політичної системи. Адже 2/3 українців відповідають, що демократія є найкращим суспільним устроєм для будь-якої держав.
«А на тлі сталого незадоволення якістю демократичних інститутів у все ще переважно патерналістському суспільстві посилюються спокуси авторитарних настроїв та «сильної руки» як альтернативи демократії, – веде далі Віктор Степаненко. – 60,5% населення тією чи іншою мірою погоджуються з твердженням, що «для нормального розвитку країнi потрiбна «сильна рука», а не розмови про демократію».
Ще одним фактором незадоволеності є показники слабкої й невиразної власної відповідальності за стан справ в країні, каже соціолог.
«Люди розчаровані якістю політичних інститутів, а з іншого боку, вони доволі поганенько погоджуються визнавати свою відповідальність за стан справ в країні. В 2013 році 67% відповіли, що не несуть ніякої відповідальності, а з 2015 року, за рахунок 30% людей, які визнають, що вони несуть хоча б часткову відповідальність, цей показник трохи знизився», – пояснює Віктор Степаненко.
Найприкріше, відзначає експерт громадської думки, що громадяни відмовляються визнавати логічний ланцюжок залежності результату від свого вибору, відповідати за нього.
«Відголосували і забули, а деякі навіть не можуть пригадати, за кого проголосували, – наводить парадокси громадської несумлінності соціолог. – 53% вважають, що не несуть особистої відповідальності за те, хто є президентом країни. У регіональному розрізі найбільш відповідальним є Захід, тоді як респонденти Донбасу повністю відчувають свою виключність із цього процесу. 71% тут зізнається, що не несе жодної відповідальності за вибір президента».
Але все ж цей рік відзначився й певними зрушеннями, які проявилися в громадянському активізмі, хвилі волонтерства, в зростанні довіри до громадських організацій та інституту волонтерства як такого, каже соціолог.
«Волонтереи нині – серед лідерів громадської думки!», – наголосив Віктор Степаненко.
Не менш цікаві й показники, повʼязані з самооцінкою громадян свого здоровʼя, які досліджуються Інститутом соціології з 1992 року.
Олена Злобіна, завідувачка відділу соціальної психології Інституту соціології НАН України, відзначила, що нарешті вперше у 2018 році українці повернулися в 1992-й, досягши середнього балу самооцінки здоров'я у 3,1 за 5-бальною шкалою.
«Жодного разу за всі ці роки від 1992 року такої самооцінки не було, – каже соціолог. – І на перший погляд здається, що відбуваються зрушення. Але якщо перевести це питання в європейський контекст, де з 2012 року діє європейська стратегія здоровʼя, до якої приєналися всі європейські країни ВООЗ і Україна зокрема, то порівняно з країнами Європи, у нас превалює оцінка «задовільно», тоді як європейці почувають себе «добре».
Олена Злобіна також зауважила – попри те, що субʼєктивна оцінка зростає, оцінка більш обʼєктиних речей, як то «скільки хворий перебував на лікарняному» чи «скільки днів хворів» – залишається незміною, а оцінка медичного обслуговування узагалі погіршується.
«І якщо взяти людей, які реально хворіли, то в них оцінка медичного обслуговування як такого, що погіршилося, на 20% вища, ніж за вибіркою загалом. Більше 60% із них не задоволені медичним обслуговуванням», – наводить невтішні цифри соціолог.
І все ж позитиви є! «Вишенькою на торті», як сама висловилася Ірина Бекешкіна, можуть слугувати самопочуття українців у суспільстві, які стають дедалі сприятливішими.
Це зафіксував Інтегральний Індекс Соціального Самопочуття (ІІСС-20), який 2018 року вперше перетнув позначку умовного нуля - 40 балів.
«В Інституті соціології є Інтегральний Індекс Соціального Самопочуття – комплексний показник, який вимірюється на основі 20 параметрів, що стосуються задоволення як матеріальних, так і соціальних потреб людей. Діапазон шкали соціального самопочуття – від 20 до 60 балів; де 40 балів – середнє значення шкали (умовний нуль), який свідчить про рівновагу позитивних і негативних оцінок. Якщо ми подивимося на графік, то побачимо, що попри всі проблеми, які є в нашому суспільстві, індекс поступово підвищується, і в цьому році ми досягли 40,7 бала. Тобто ми вийшли нарешті на цей показник», – сказала Ірина Бекешкіна.
За її словами, щодо кожного з 20-ти питань за самооцінками респондентів «у нас усе потроху ставало краще».
«Якщо торік медичної допомоги не вистачало 53% громадян, то зараз таких 45% – це теж багато, але вже менше. Людям не вистачало можливості повноцінно проводити відпустку: в 2017 році не вистачало 72%, зараз їх 54% – це теж багато, але маємо реальне покращення. Повноцінного дозвілля минулого року не вистачало 49%, зараз 44%. Не вистачало можливості харчуватися відповідно до своїх смаків: в 2017 році 52%, зараз - 43%. Модного та красивого одягу торік не вистачало 35%, зараз - 29%. Тобто по всіх параметрах поступово йде поліпшення. Я би сказала: ми повземо потихеньку, але в правильному напрямку», – наголосила соціолог.
Вона додала: щодо матеріального стану ми розуміємо, що все погано, але, за даними соціологічного опитування, порівняно з минулим роком дохід на одного члена сім'ї (це і пенсії, і стипендії, і зарплати) зріс на 800 гривень. Тих, кому не вистачає на харчі, торік було 4%, зараз 3%. Таких, кому вистачає лише на продукти харчування, торік було 42%, в цьому – 32%.
«Щодо зростання. Тих, кому загалом вистачає на прожиття, в 2017 році було 32%, зараз 40%. Кому вистачає на все необхідне, але їм не до заощаджень, у 2017 році було 11%, зараз - 18%. Тобто, з одного боку, люди незадоволені, тому що вони очікували більшого, і ці очікування не справджуються, але зростання очевидне, зміни на краще є», - зазначила Ірина Бекешкіна.
Водночас вона наголосила: надзвичайно важливо те, що серед почуттів, які відчувають громадяни, коли думають про майбутнє України, домінуючою залишається надія - так відповіли 43% опитаних.
Загальнонаціональне опитування населення України проводилося на замовлення Інституту соціології НАН України 13-29 вересня 2018 р. за квотною вибіркою, репрезентативною за параметрами регіону, типу населених пунктів, статі та віку. Польовий етап дослідження здійснював Благодійний фонд "Інтелектуальна перспектива". Усього було опитано 1800 респондентів в усіх регіонах України, за винятком АР Крим та окупованих територій Донецької та Луганської областей.
За матеріалами «Демініціатив» та УКРІНФОРМ
Публічна дискусія «Моніторинг’2018: основні тенденції змін громадської думки» проводилась Інститутом соціології НАН України та Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалів заходу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
