Олексій Гарань про візит Зеленського в США і критику влади
Завершився візит президента України Володимира Зеленського і всієї української делегації в США. Своєю оцінкою візиту й загалом дій української влади з виданням «Коментарі» поділився професор політології Києво-Могилянської академії, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Олексій Гарань:
— Відбувся довгоочікуваний візит президента Зеленського в США. Різні політичні сили оцінюють його по-різному. В «Слузі народу» кажуть, що це історичний, проривний візит, ніколи такого рівня не було. Якщо послухаємо виступи опозиції, там звертають увагу на ті чи інші «проколи».
Втім, не всі опозиційні політики дають однобокі оцінки. Коли виступає, наприклад, Іванна Климпуш-Цинцадзе, яка була за президентства Порошенка віцепрем'єром з питань євроатлантичної інтеграції, виступає Костянтин Єлісєєв, який був заступником глави Адміністрації президента Порошенка з міжнародних питань, їх оцінки досить збалансовані. Вони зазначають і про успіхи, і про нереалізовані можливості.
Мені здається, що для політолога дуже важливо при оцінці подій, особливо для країни, яка будує демократію в умовах війни, не впадати в крайнощі. Про це, зокрема, я пишу у своїй нещодавно надрукованій книзі «Від Брежнєва до Зеленського: дилеми українського політолога». Там одна з дилем — як критикувати владу під час війни. І відповідь на практиці непроста, але якісь базові речі можна виділити.
Перше. Критикувати владу треба. І ЗМІ, і експертне співтовариство, і активне громадянське суспільство повинні впливати на владу, щоб не було відкату назад і здачі позицій України, в тому числі у переговорах з РФ. Важливу роль тут відіграє і громадська думка. Електорат Зеленського в цілому підтримує вступ до ЄС, в НАТО і виступає проти миру з Кремлем на Донбасі «за всяку ціну». Критика повинна враховувати усі ці моменти.
Друге. Критика повинна бути конструктивною. Не можна розгойдувати човен в умовах війни, критикуючи все, навіть якісь правильні речі. Путін використовуватиме усе для дестабілізації ситуації в нашій країні.
Баланс між двома цими позиціями витримати досить складно. Але необхідно. Якщо застосовувати це до наших відносин із США — так, візит можна критикувати, в тому числі за ті чи інші нереалізовані можливості. Але при цьому розуміти, що в нинішній ситуації точно не все залежало від Зеленського і його команди.
Ми бачимо, як сильно змінилася міжнародна обстановка. Як змістилися пріоритети США. Стосовно «Північного потоку-2» (ПП-2) Байден застосовує санкції до німецької компанії, яка здійснює будівництво проєкту. Хоч у спільній заяві про стратегічне партнерство йдеться, що Україна і США виступають проти ПП-2!
Про НАТО. Ми розуміли, що Байден намагатиметься уникати згадки про ПДЧ для України, бажаючи зберегти канали для переговорів із РФ. Він не хоче дратувати російську сторону. Ми вважаємо цей підхід неправильним, але — є як є. І змінити позицію Байдена досить складно.
У спільній заяві лексика з приводу НАТО куди слабша, ніж у 2008-му, коли було підписано Хартію про стратегічне партнерство між США та Україною при Буші-молодшому і Ющенку. Там чітко підкреслювалося, що США підтримують вступ України в НАТО. А у новій заяві все дуже аморфно — США беруть до уваги євроатлантичні устремління України.
Ще момент. У спільній заяві сказано багато правильних слів. Питання в тому, як це буде імплементуватися.
З одного боку, американці кажуть, що успіх України є ключовим в боротьбі між демократією та автократією. Те, на чому Байден у світовій політиці тепер робить основний акцент. І це важливо. Тобто, Штати в цьому контексті приділятимуть велику увагу Україні.
Також у спільній заяві повторені тези про важливість реформування України. Вказані й конкретні сфери: обрання нового глави САП, керівництва НАБУ, забезпечення верховенства права в Україні. Питання у тому — чи почує це Зеленський. А якщо почує, як буде втілювати в життя. Або все знову обмежиться риторикою...
Важливо, що в цьому візиті закладена основа для подальшого розвитку відносин із США. Відновлюється робота Комісії зі стратегічного партнерства на рівні міністра закордонних справ України Кулеби й глави Держдепу США Блінкена. Будемо стежити за конкретними рішеннями. І давати відповідні оцінки. І політолог, який не просто працює на ті чи інші партійні сили, а прагнути аналітично і по можливості збалансовано оцінювати американо-українські відносини — повинен бачити «за» і «проти».
Де наша влада точно заслуговує на критику — це в сенсі перетягування на себе невластивих повноважень Офісом президента України в цілому і його главою Єрмаком — зокрема.
Якщо подивимося, як сиділа українська делегація під час зустрічей у Вашингтоні, по праву руку від Зеленського сидів все той же Єрмак, а не глава МЗС Кулеба. Порушення протоколу, ігнорування того, як держава повинна бути представлена у міжнародних відносинах. Навіть якщо Єрмак відіграє важливу роль (а ми розуміємо, що він відіграє ДУЖЕ важливу роль), по дипломатичному протоколу він повинен був сидіти далі. А на саміті «Кримської платформи» — і зовсім стояти в другому ряду. Але на цьому саміті, коли президент Зеленський фотографувався з керівниками інших країн, по праву руку від нього стояв не прем'єр Шмигаль, не голова МЗС Кулеба, не віцепрем'єр з питань реінтеграції Резніков, а саме Єрмак. І вже далі — інші президенти. Це було повним порушенням дипломатичного протоколу.
Тобто, Єрмак відтісняє і Кулебу, і Рєзнікова. І в цілому можемо говорити, що у нас відбулося формування єдиного центру сили в особі Єрмака та він монополізує і владу, і інформаційні потоки, що «відрізає» президента Зеленського від об'єктивної оцінки інформації. Він отримує її в препарованому Офісом президента (ОП), а якщо конкретно — Єрмаком — вигляді.
Той же Арестович, що є спікером українського боку в ТКГ і радником глави ОП, виступає з ідіотськими заявами про перейменування України в Русь-Україну, тим самим виставляє Україну у фарсовому вигляді. Спочатку Сивохо, потім Фокін, тепер Арестович. М'яко кажучи, це не найкраще для створення сприятливого іміджу України".
