Олексій Гарань: Росія цинічно порушила договір з Україною від 1997 року, відтак продовжувати його немає сенсу
Рідко між якими сусідніми країнами нема угоди про мир, дружбу, співробітництво — жити у злагоді спонукає їхнє географічне становище, вироблені віками економічні, торговельні, суто людські зв’язки. Це за умови, що один сусід ставиться до іншого без зверхності. І, що найважливіше, — не зазіхає на чужу територію. Інакше, що це за дружба? Саме імперська, загарбницька поведінка Росії змусила Україну (раніше одна одну вважали стратегічними партнерами) відмовитися від продовження великого міждержавного договору про дружбу. 1 квітня 2019 року збігає двічі автоматично пролонгований термін цієї угоди. Надалі дружити з країною-агресором Україна не хоче — парламент проголосував за те, щоб не продовжувати дію згаданого договору. І це логічно.
Якими будуть наслідки такого викличного кроку? Про це — у розмові з кореспондентом «Високого Замку» розмірковують науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва, професор Києво-Могилянської академії Олексій Гарань і власний кореспондент агенції УНІАН у Москві Роман Цимбалюк.
— Панове експерти, чи не буде цей акт української влади приводом для нової відкритої агресії Росії? У Кремлі можуть сказати: якщо Київ не хоче дружити з нами, значить, Україна — «ворожа держава». Чи не розв’яже це руки Путіну?
О. Гарань. Росія цинічно порушила договір з Україною від 1997 року, відтак продовжувати його нема сенсу. Якихось негативних наслідків для нас це не матиме.
Свого часу цей договір відіграв для України важливу роль, бо, попри те, що Росія його 2014 року ганебно порушила, Кремль визнавав наші територіальні кордони (про це йдеться у тексті угоди). І цим договором ми всюди можемо апелювати, і робимо це зараз. Закріплені у договорі зобов’язання Росії поважати суверенітет України — важливий, просто вбивчий аргумент, який ілюструє агресивні дії Москви, дає змогу довести світові нехтування нею норм міжнародного права. Бо якщо говорити про той же Будапештський меморандум, підписанти якого теж визнавали наш суверенітет, то він не має юридичної сили угоди.
Р. Цимбалюк. Жодні нормативні акти, укладені з Росією, останні п’ять років не діють, і є нічим іншим як опудалом на ниві російсько-українських відносин. У своїй імперській політиці Кремль керується виключно своїм інтересом та нашими слабкостями, діє гібридно на всіх напрямах — залежно від ситуації. Позитивом для нас у цьому розриві є приведення нормативної бази у відповідність до чинного стану. Ворога треба називати ворогом! Існування «договору про дружбу» є нічим іншим, як наругою над пам’яттю наших загиблих воїнів.
— Чи не спричинить цей «кінець дружби» проблеми нашим співвітчизникам? Для прикладу — заборону на в’їзд у Росію тисячам українських заробітчан? І чи не призведе це до соціального напруження у тих регіонах, жителі яких брали квитки у Москву?
О. Гарань. Напряму ці речі не пов’язані. Звичайно, Росія може використовувати відсутність договору як привід для тиску на українців. Утім, російська політика давно не визначається підписаними договорами про дружбу. Саме через те, що ця країна не поважає право, не тримає слово, всупереч укладеним угодам загрожує нам, веде підривну діяльність, ми і вживаємо контрзаходів щодо Росії. Це і посилення контролю при в’їзді на нашу територію, вимога пред’явлення біометричного паспорта, а тепер ще й — тимчасова заборона на в’їзд чоловікам призовного віку.
Російська влада запевнила, що не відповідатиме «дзеркальними» рішеннями. Зрештою, це не в її інтересах. Зокрема, мені здається, що Москва не піде на те, щоб обмежувати в’їзд українців у Росію. Цей чинник вона використовуватиме з пропагандистською метою. Мовляв, дивіться, українці їдуть до нас на заробітки — бо без Росії не можуть прожити…
Їхати/не їхати на заробітки в Росію — питання сумління самих заробітчан, не тільки їхнього економічного, а й політичного, світоглядного вибору. Краще до Росії не їздити, бо будь-який українець може опинитися під ковпаком путінських спецслужб. Тим, хто не може знайти роботу в Україні, порадив би обирати інший маршрут — їхати у Польщу, Чехію, інші західні держави, де наші люди почуваються безпечніше.
Р. Цимбалюк. Теж вважаю, що ці питання жодним чином не пов’язані. І що наразі росіяни жодним чином відповідати не будуть. У ці дні російська влада одночасно з пропагандистською атакою на наших військових моряків, захоплених у полон, посилено транслює по всіх каналах тези про «дружбу та братерство», розмірковує про «один народ», який нібито потрапив під американську окупацію…
Українські заробітчани вигідні для економіки РФ, тож відмовлятися від наших кваліфікованих працівників ніхто у Росії не буде. Навпаки, російська влада все частіше говорить про спрощення системи надання громадянства РФ для українців. Мета таких дій зрозуміла.
— Яких втрат, крім іміджевих, зазнає внаслідок цього розриву Росія? А що від нього виграє Україна?
О. Гарань. Великих правових проблем для України припинення дії цього договору не матиме. Коли ми звертаємося до своїх міжнародних партнерів щодо продовження санкцій щодо режиму Путіна, то факт припинення дії згаданого договору тільки посилює наш заклик. Бо, в іншому разі, з боку Заходу могли б виникати застереження: ви маєте договір про дружбу з Росією, а від нас вимагаєте тиску на неї…
Р. Цимбалюк. Ситуація в Україні, зокрема на лінії фронту, від цього розриву жодним чином не зміниться. Кремль наплював на всі підписані ним угоди, і не лише на цей Великий договір. Після його непродовження російські правителі у черговий раз будуть повторювати, що чекатимуть появи нової влади в Україні, яка, мовляв, визнає «злочини хунти» і буде готова припасти до кремлівського чобота.
Припиненням дії цього договору Україна називає речі своїми іменами. Хоча, звичайно, політики будуть використовувати цей факт на виборах, щоб словесно позмагатися, хто з них більше любить Україну… На ці процеси треба дивитися ширше, за межами виборчої кампанії. Вважаю цей крок ще одним історичним зрушенням, за значенням порівняв би його з отриманням Томосу.
Оригінал: Високий Замок