Освіта без кордонів – роботи ще багато, але тенденція позитивна
Міжнародна академічна мобільність, себто обмін досвідом і навчання студентів та професорсько-викладацького складу за кордоном, є звичною світовою практикою. Вона сприяє модернізації вищої школи, підвищенню якості та ефективності освіти. Кредитна мобільність є частиною академічної мобільності і становить собою навчання в «не своєму», здебільшого закордонному, виші з метою отримання кредитів Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи, що будуть визнані у рідному вищому навчальному закладі. В Україні програми кредитної мобільності досі залишаються незвіданим простором. Хоча право на академічну мобільність в Україні закріплено в Законі про вищу освіту і поширюється на всіх учасників освітнього процесу – як на студентів та аспірантів, так і науково-педагогічних працівників. Основні перешкоди та виклики для системи кредитної мобільності в українських реаліях, а також фактори, які можуть сприяти активному міжнародному обміну «носіїв» знань, експерти обговорили під час круглого столу «Кредитна мобільність: реалії та перспективи в системі вищої освіти України», організованого Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.
Політичний аналітик «Демініціатив» Марія Золкіна представила результати дослідження фокус-груп і глибинних інтерв’ю, в яких студенти і викладачі розкрили своє розуміння процесів міжнародного обміну знаннями. Ініціював проект щодо вивчення досвіду кредитної мобільності Молдовський інститут публічних справ, запросивши взяти участь у дослідженні українських та вірменських партнерів. Координатором проекту в Україні виступив Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, відібравши для вивчення процесів кредитної мобільності кілька груп викладачів і студентів, як тих, хто мав досвід у цих процесах, так і тих, хто не мав відповідної практики, а також представників міжнародних департаментів університетів. Координатором аналітичної роботи у дослідженні став Аналітичний центр CEDOS.
Для початку дискусії Марія Золкіна окреслила кілька міфів, які виявило дослідження. «Міфи ці є як в середовищі студентів, які виїжджали за кордон, так і тих, хто ніколи не брав участі у програмах кредитної мобільності, – наголосила аналітик. – Один із них про те, що західна освіта базується на чіткому зв’язку із ринком праці. Розвінчали подібне уявлення представники міжнародних департаментів університетів, які зазначали, що викладачі з академічної сфери часто не можуть надати тих практичних знань, які надають викладачі в Україні».
Студенти ж, своєю чергою, зруйнували міф про слабку підготовку в українських вишах. Частина із них говорила про те, що справді освіта на рівнях магістерських програм більш ефективна в західних університетах, однак наші студенти, виїжджаючи на магістерські курси за кордон, відчували себе сильнішими або не менш обізнаними з тих фахових питань, яким були присвячені їхні магістерські програми. Тобто, оцінюючи рівень знань, здобутий в Україні на бакалаврських програмах, вони часто називали його достатнім.
Серед організаційних проблем, названих студентами, котрі вже виїжджали за програмами академічної мобільності, це – труднощі з оформленням документів, низька консультативна підтримка своїх же вишів, проблеми облаштування на місці, тобто питання житла. З-поміж інституційних проблем – адаптація до нової системи навчання, адже сам порядок проведення семінарів і курсів, як наголошують студенти, якісно відрізняється від тих, що в українських університетах. Давалася взнаки й культурна та мовна адаптація. Ті студенти, які виїжджали за кордон на довгострокову програму, згадували бюрократичні проблеми, які виникали з фіксацією самого факту перебування студента на новому місці.
«Проблема із перезарахуванням курсів, від якої експерти очікували найбільшої масштабності, насправді під час фокус-груп із студентами не згадувалась як системна, – зазначила Марія Золкіна. – Натомість представники викладацького складу і міжнародних департаментів університетів у глибинних інтерв’ю частіше говорили про те, що тяганина з перезарахуванням курсів може мати місце. Засвідчили викладачі й мовну проблему, саме через недостатній рівень знань англійської мови вони часто відмовлялись брати участь у відповідних програмах».
Ті студенти, які не брали участі в жодних програмах академічної мобільності, вказували насамперед на низьку обізнаність щодо цих програм. Серед них найбільше панував міф про обов’язкову наявність сертифікату міжнародного зразка на рівень знань іноземної мови. «Хоч насправді це не відповідає дійсності, – відзначила Марія Золкіна, – і часто програми академічної мобільності не вимагають певних міжнародних сертифікатів на знання іноземної мови». Відтак проблема інформування і більшої обізнаності про те, що собою становлять програми обміну, для цих студентів вийшла на перший план.
Серед рекомендацій щодо інтенсифікації програм мобільності насамперед називались вирішення проблеми із узгодженням освітніх програм і перезарахуванням предметів, залучення іноземних викладачів та фахівців до викладання в українських університетах, покращення викладання англійської мови і можливості викладання інших мов задля розширення географії обмінів. Потужним інструментом активізації програми мобільності експерти називали й більш інтенсивні зв’язки між українськими й європейськими університетами.
В свою чергу керівник Відділу міжнародних освітніх проектів управління міжнародного співробітництва Міністерства освіти і науки України Любов Щітка нагадала, що постанову про порядок реалізації права на академічну мобільність було ухвалено у серпні минулого року, однак цей документ, за словами представника міністерства, поки що не вирішив усіх питань, які постають у працівників університетів і студентів, котрі прагнуть бути активними учасниками процесу академічної мобільності.
Пов’язано це з тим, пояснює Любов Щітка, що деякі пункти цього положення мають бути узгоджені з іншими законодавчими актами, над чим зараз і працює міністерство. Одна із таких проблем – стипендійне забезпечення студентів, які вирішили навчатися за обміном.
«Серед практичних проблем, з якими звертаються до нас університети, – це нерозуміння і неготовність їх зараховувати результати (курси і кредити) навчання за кордоном, – зауважила фахівець. – Лише в тих університетах, де були предмети вільного вибору, це відбувається простіше».
Любов Щітка також підтвердила, що основною перешкодою для студентів залишається проблема фінансування навчання за кордоном. Для викладачів – узгодження з адміністрацією свого навчального закладу тривалості перебування на період мобільності.
Керівник Відділу міжнародних освітніх проектів повідомила, що міністерство найближчим часом планує організувати зустріч з представниками навчальних закладів, а також зацікавленими сторонами, щоби дати відповіді на питання, які турбують навчальні заклади стосовно кредитної мобільності.
Як швидко відбуватимуться зміни у цій сфері, залежатиме від масовості процесу кредитної мобільності, вважає Любов Щітка. «Насправді має бути достатня кількість учасників такого виду освітньої діяльності, навіть зміна покоління, щоб ця система запрацювала…», – констатувала працівник міністерства.
Не згодна із таким твердженням директор Фонду «Демократичні ініціатив» Ірина Бекешкіна. На її думку, час уже згаяний, а якщо чекати зміни покоління, то годі говорити про реформи.
«Тема, яку ми сьогодні обговорюємо, одна з корінних удосконалення вищої освіти, – переконана соціолог, – адже саме від реформи в освіті залежатиме майбутнє держави, зокрема і який уряд у нас буде, і який парламент…».
Ірина Бекешкіна переконана, що можливість здобувати знання на паралельних факультетах, інших кафедрах, в сторонніх вітчизняних чи закордонних вишах це введення системи конкуренції. Така система не завжди подобається викладачам рідних вишів, тому і чиниться опір, приховується інформація про програми кредитної мобільності, студентам не доносять усіх відомостей про їхні можливості.
«Конкуренція це те, чого надзвичайно не вистачає в будь-якій сфері і будь-яких системах, особливо в системі освіти, де всі друзі, один одного знає, де завідувачі кафедр обов’язково мають бути в добрих стосунках з ректором… І як в оцей дружний «спрутик» вкидати конкуренцію, питання дуже складне. Але саме конкуренція розбурхує оту застарілу, часто закостенілу систему», – зауважила Ірина Бекекшкіна.
Виконавчий директор аналітичного центру CEDOS Єгор Стадний відзначив, що одним із феноменів українського досвіду в кредитній мобільності є те, що її прийнято розглядати як суто зовнішню мобільність.
«В Україні практично відсутній елемент, коли студенти вивчають частину програми в одному університеті України, частину – в іншому і потім можуть перезарахувати ці курси в материнському університеті, – пояснює Єгор Стадний. – І лише в силу обставин війни країна змушена була в авральному порядку набувати цього досвіду внутрішньої кредитної мобільності, коли відбувався процес переведення студентів із університетів з окупованої на підконтрольну Україні територію».
Такий досвід мало яка з країн пережила, каже експерт, але саме він може слугувати відправною точкою для розвитку процесу внутрішньої кредитної мобільності і його стимулювання.
«На сьогодні заскорузлість українських стандартів в освіті – на півдорозі до вирішення, – каже експерт. – Скасовано найбільш регламентуючі частини галузевих стандартів вищої освіти, частину освітньо-кваліфікаційних характеристик, а процес створення стандартів вищої освіти нового покоління, які були б написані більш зрозумілою мовою, від чого з’являлася б і можливість кредитної мобільності, мені здається, є перспективою двох років».
Існують і ризики в цьому процесі, вважає Єгор Стадний. Вони притаманні загалом для українського освітнього законодавства – коли включаються різноманітні лобістські впливи, стандарти починають роздуватися, розтягуватися, підлаштовуватися під конкретні університети. Це унеможливлює їхню гнучкість, а з цим і читабельність програми, зазначає експерт. «Будемо сподіватися, що академічна громадськість, в першу чергу та, яка зацікавлена в університетській академічній автономії, битиме на сполах при будь-яких проявах цих явищ. Тому що, власне, саме академічна автономія дуже залежна від цього регулюючого аспекту в нових стандартах», – констатував Єгор Стадний.
Він також роз’яснив, що усі види перешкод активній кредитній мобільності, що їх у дослідженні називали викладачі та студенти (психологічна, фінансова, мовна), виникають здебільшого через недостатню поінформованість освітньої спільноти.
«А поінформованість залежить від тих каналів комунікації, які є в університеті, – твердить Єгор Стадний. – Ми в CEDOSі відстежуємо прикрі явища, коли інформація про програми обміну академічної мобільності поширюється вибірково – вибірково серед студентів, вибірково серед викладачів, не покривається весь загал університету. Причому робиться це цілеспрямовано. І найприкріше, що це використовується для того, щоб будувати лояльну систему стосунків між викладачами і адміністрацією або ж адміністрацією і студентам».
На цьому мають акцентувати і експерти, і громадські активісти, і всі учасники освітнього процесу, які зацікавлені в інтенсифікації програм кредитної мобільності.
Голова громадської ради при Міністерстві освіти і науки України, керівник громадської організації Фонд «Європа ХХІ» Галина Усатенко окремо зупинилася на викликах, які постають перед студентами та викладачами, а також іноземними студентами, які бажають навчатися за програмами кредитної мобільності в Україні.
Найпроблемніше питання – це узгодження програм, каже експерт. Часто студенти їдуть на навчання, не бачачи програми, яка на них очікує, відповідно й не можуть скласти свій індивідуальний графік у рідному університеті. Це ускладнює й навчання, а пізніше й зарахування цих кредитів, бо викладачі також не знають від чого відштовхуватися. Проблему становить і перехід студентів з однієї освітньої програми на іншу. «Коли немає подібних дисциплін у вишах, які обрав студент, то відповідно й зарахування тих програм унеможливлюється», – пояснює Галина Усатенко.
А загалом узгодження програм, щоби вони були ідентичними і їх можна було перезараховувати, – певний нонсенс, вважає Галина Усатенко, тому що втрачається будь-який сенс університетів і наукових шкіл. Вона переконана, що в основу освітніх програм слід закладати не дисципліни, а компетенції, і тоді значно простіше буде зараховувати кредити.
Виклики для викладачів пов’язані із їхнім навантаженням та оплатою праці, яка в свою чергу прив’язана до кількості студентів і певного обсягу групи. «Коли із і так малої групи кілька студентів їде за програмою кредитної мобільності, то це відповідно впливає на її чисельність, а відтак і на навантаження викладача та його зарплатню, – каже експерт. – Немає й механізму, який би реалізував додатковий час викладача, коли студент повертається і з ним знову треба працювати».
Мобільні виклики для іноземних студентів, які гіпотетично хотіли би навчатися в Україні, пов’язані з низьким рівнем інформації про ті програми, в яких вони могли би взяти участь, каже Галина Усатенко.
«Різність освітніх систем і традицій, компетенцій та дискурсу ускладнюють таку зовнішню мобільність, – констатує експерт. – Дуже складно мотивувати, скажімо, шведського чи французького філолога приїхати сюди і займатися французькою чи шведською мовами. Тому в першу чергу треба думати над змістом освітніх програм», – переконана Галина Усатенко.
Тим часом експерт Програми ЕРАЗМУС+ в Україні Іванна Атаманчук відзначила позитивну тенденцію у напрямі академічної мобільність вітчизняних вищих навчальних закладів.
У 2015 році вперше відкрилася можливість для українських вищих навчальних закладів брати участь у проектах з кредитної мобільності. 27 Національних агентств Еразмус+ країн-членів цієї програми підтримали 275 проектів з кредитної мобільності між українськими вишами та європейськими університетами. Зокрема, 127 українських університетів торік отримали подібні проекти.
Число поданих заявок українських студентів на кредитну мобільністю цього року також зросла. «Ще поки немає остаточних результатів, оскільки конкурс нещодавно лиш завершився, але відомо, що заявок подано більше, ніж торік», – каже Іванна Атаманчук.
Експерт твердить, що в українських університетів поступово з’являється розуміння, що такі програми потрібні для реформування й інтернаціоналізації української вищої освіти, що це підвищує якість освітнього процесу й імідж самих університетів.
Підсумовуючи дискусію, експерти висловили сподівання на позитивні зрушення і на інституційному, і на законодавчому рівнях, аби академічна мобільність стала невід'ємною складовою сучасної освіти в Україні.
