Оцінка лідерами громадських організацій візової політики країн ЄС та Шенгенської зони

Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва 15–19 березня 2012 року провів експрес-опитування представників громадських організацій із питань візового режиму. Метою опитування було з’ясувати, як багато українських громадських діячів відвідували країни ЄС та Шенгенської зони останнім часом, та виявити основні проблеми, з якими вони стикалися під час отримання віз. Усього було опитано 61 громадський діяч.

• Абсолютна більшість опитаних (54 з 61) відвідували країни ЄС та Шенгенської зони протягом останніх 3 років. Ті, кому не доводилося бувати в цих країнах, пояснювали це або відсутність потреби, або відсутністю можливості.

• Усі опитані представники НДО були в країнах ЄС та Шенгенської зони у ділових поїздках, пов’язаних із громадською організацією або з іншою професійною діяльністю. Крім того, опитані громадські діячі їздили до країн ЄС на відпочинок та з метою туризму.

• Опитані представники громадських організацій отримували як одноразові, так і багаторазові візи. У випадку багаторазових найчастіше вони отримували візи терміном на один рік.

• Опитані лідери громадських організацій були переважно задоволені процесом отримання віз у посольствах. Абсолютна їх більшість (49 із 54) не отримували відмов, а відмови стосувалися отримання багаторазових віз.

• Серед тих небагатьох опитаних, яким відмовляли у видачі віз, частина з них або не отримала жодних пояснень з приводу відмов, або дістала пояснення, які були непереконливими. Ніхто з них не подав апеляцію, мотивуючи це передусім надто тривалим часом її розгляду.

• Більшість опитаних лідерів громадських організацій подавали запит на багаторазову візу. Переважна їх частина отримала запитувану візу. Ті, кому було в цьому відмовлено, зазначали, що при цьому їм або взагалі не надавали пояснень відмови, або пояснення були непереконливими.
• Серед тих громадських діячів, які отримували багаторазові візи, більшість використовувала їх в ділових цілях. Водночас, частина опитаних, окрім ділових цілей, використовувала багаторічні Шенгенські візи для туристичних подорожей, відпочинку чи відвідин друзів і родичів.

• Основними причинами незадоволення процесом отримання віз більшість опитаних передусім назвали упередженість і неповажне ставлення співробітників посольств, існування неправомірних додаткових вимог для отримання віз, необхідність звертатися до посередницьких візових фірм, великі черги та високу вартість віз.

• Найкраще враження на опитаних справило посольство Польщі. Значно менше опитаних згадували в такому ж ключі посольства Німеччини, Франції, Угорщини та Литви. Відповідаючи на запитання про посольства, які вони вважають найгіршими, громадські діячі найчастіше зазначали, що в них не виникало проблем із жодним із них.

• Для полегшення отримання віз представниками громадських організацій, на думку опитаних, слід насамперед внести корективи в процедуру та практику застосування видачі багаторазових віз для осіб з позитивною візовою історією, внести представників недержавних організацій до переліку тих, хто має право на безкоштовні візи, та усунути додаткові вимоги для отримання віз (необхідність мати рахунок у банку, власне житло тощо).

Case Study

Історія неотримання візи до Італії в травні-червні 2011 року

професором Іриною Прибитковою,

експертом з питань міжнародної міграції та міграційної політики

24 травня 2011 р. я надіслала лист у Консульський відділ Посольства Італії в Україні з проханням записати мене на прийом для подачі документів на отримання візи для відвідин Європейського Університету в м. Флоренція 23-24 червня 2011 року з метою участі в установчих зборах Проекту "Моніторинг міграційних процесів у Східній Європі", що фінансується Європейським Союзом.

24 травня 2011 р. я отримала відповідь, що найближчий запис на подачу документів у Посольстві – це 16 червня 2011 р. з проханням підтвердити свою згоду на цю дату (16.06.2011 р.). Водночас я отримала пораду записатись на прийом у Візовому центрі на вул. Фрунзе, 60, де день подачі документів можливий значно швидше.

25 травня 2011 р., я надіслала лист у Консульський відділ Італії в Україні з проханням записати мене на день 16 червня 2011 р. для подачі документів. Проте повідомила, що я, звичайно, спробую скористатися послугами Візового центру і якщо мені призначать значно ближчий день подачі документів, я терміново поінформую Консульський відділ, аби надати можливість скористатися цією датою (16.06.2011) іншому апліканту.

25 травня 2011 р. я звернулась у Візовий Центр з проханням записати мене на подачу документів для отримання візи в Італію. 26 травня 2011 р. я отримала лист з пропозицією надати їм інформацію про ім'я, прізвище, дату народження, дату закінчення дії паспорту та його номер, заплановану дату від'їзду, тип візи. 29 травня 2011 р. я відправила у Візовий Центр необхідну інформацію.

31 травня 2011 р. я нарешті отримала повідомлення від Візового Центру (Фрунзе, 60), що я записана на прийом 7 червня 2011 р. Консулат я про це не інформувала, бо з 26 по 29 травня перебувала в Москві у зв'язку із похованням брата.

7 червня 2011 р. я відвідала Візовий Центр з повним комплектом документів. Документи не прийняли. Примусили переписати анкету, хоча "нова" анкета виявилася абсолютно ідентичною поданій до останньої літери. А потім стали вимагати копію посвідчення особи, що запрошує, з фотографією і підписом. Такий документ у комплекті був присутній. Крім цього, у цьому комплекті були Лист-запрошення від Європейського Університетського Інституту, білет на авіарейс, бронювання готелю та ксерокопія паспорта Директора Центру ім. Роберта Шумана, що є підрозділом цього Європейського Університету і спеціалізується на вивченні та розробці міграційної політики. Клерк, що приймала документи, сказала: якщо до кінця дня я не принесу нову копію посвідчення особи, що запрошує (а було вже 15 год.), мені необхідно знов записатися на сайті на прийом документів, і нова дата може бути призначена принаймні через кілька днів. Я звернулась по допомогу до старшої по зміні. Вона відповіла, що запис може бути здійснений тільки через сайт. До цього необхідно додати, що я неодноразово отримувала візу від Італійської амбасади саме у Флоренцію, з Університетом якої я співпрацюю з 1996 року. В останній раз я відвідувала Європейський Університет 19-21 жовтня 2010 р. (application 0044270, number 42941).

8 червня 2011 р. я знову звернулась до Консульського Відділу Посольства Італії в Україні з повідомленням, що звернення до Візового Центру виявилося невдалим і що я відвідаю Консулат 16 червня, оскільки я підтвердила цю дату раніше.

8 червня 2011 р. я отримала лист з повідомленням, що найближчий запис на подачу документів – це 24.06.2011 р.

9 червня 2011 р. – я відповіла, що 24.06.2011 р. – це останній день робочої зустрічі в Центрі міграційної політики в Європейському Університетському Інституті. І запитала, чому була анульована дата 16 червня, яку я на їх прохання підтвердила. Але відповіді не отримала. На цьому моє листування з Консулатом було завершено.

Усі намагання колег з Європейського Університету допомогти вирішити проблему з отриманням візи успішними не були. Вони дзвонили, надсилали E-mail'и в Консулат у Києві, проте жодної відповіді не дочекались. Телефон був весь час зайнятий, а на листи ніхто не відповідав. Зрештою за день до вильоту їм повідомили, що вони пізно звернулись.

Як повідомила мені керівник проекту Agnieszka Weinar, не отримала також візу й Елла Лібанова, яка також була запрошена на цю зустріч, проте "пізно звернулась". Agnieszka також написала, що звернеться із скаргою в Брюссель, оскільки проект "Моніторинг міграційних процесів у Східній Європі" був ініційований саме Європейським Союзом.

У разі необхідності листування з Італійським Консулатом, Візовим Центром та стороною, що запрошує, може бути надано.