Партійна криза в Україні

Щось осінь стала плодоносити рейтингами... І знову – «сенсація»: у списку прохідних (5,1%) виявилася партія Вадима Рабіновича За життя! Тільки створена, маловідома – і в дамках? Все це, звичайно, витівки «нечесних» соціологів, як же інакше? Думаю (і не раз переконувалася), що критики соціологів не дивляться NewsOne в цілому і з Рабіновичем, зокрема. «То й що, – вигукне викривач соціологів, – Рабінович так полюбився з першого погляду, і його прихильників набралося вже більше 5%?». Але чи справді ці п'ять відсотків прохідні?

Чесно скажу, мене завжди напружувало подання виборчих рейтингів щодо тих, хто не лише збирається прийти на вибори (це було б правомірно), але й вже визначився зі своїм вибором. З одного боку, начебто, й вірно – адже формулювання «якби вибори відбувалися найближчим часом», з іншого – а звідки впевненість, що ті, хто не визначилися, визначаться так само, як і ті, що визначилися, або просто не підуть на вибори? До речі, останні вибори у Верховну Раду спростували таке припущення: соціологи начебто «давали» Блоку Петра Порошенка абсолютну перемогу, з великим відривом, але не вийшло. А чому? А тому що навіть за тиждень до виборів було 32% тих, що не визначилися, з тих, хто збирався йти на вибори, і визначилися вони по-іншому.

Але повернімося до Рабіновича і поговоримо За життя. Чи є шукані 5%, навколо яких стільки шуму і звинувачень? Давайте просто звернемося до першоджерела – даних вересневого опитування КМІС.

Що там у нас з лідерами, які так домагаються дострокових виборів? Батьківщина – 6,3%, Оппоблок – 5,3%. Та й інші не краще: БПП – 5,9%, Самопоміч – 4,2%, Радикальна партія Олега Ляшка – 3,9%. А За життя? 2,1%! До того ж, є ще статистична похибка, яка для величин менших 5% становить 1,4%. Тобто, фактично отриманий результат в 2,1% взагалі ні про що не говорить (як і будь-який у межах 5%).

Звідки ж беруться високі відсотки в прес-релізах? Та дуже просто – рейтинги розраховуються щодо тих, хто вже визначився (а таких лише 41%). При такому методі незначущі відмінності, скажімо, півтора відсотка, виростають до різниці в майже в 4%, та ще й створюється ілюзія народної підтримки.

Тобто, якщо і є про що говорити серйозно, так це про кризу партій в Україні. За даними того ж КМІС, 22,3% виборців вирішили не брати участі в голосуванні, 31,7% – не знають, за кого голосувати, 5,8% – викреслили б усі партії, зіпсували б бюлетень.

Про що це говорить? Про кризу партій в цілому. Це можна підтвердити й іншими даними. Довіра до партій в цілому завжди була низькою, але зараз вона рекордно впала навіть порівняно з домайданним 2013 роком. У грудні 2013 року повністю та переважно довіряли партіям 21% виборців, повністю або переважно не довіряли – 65%. А в липні 2016-го повністю та переважно довіряють партіям 9%, повністю та переважно не довіряють – 82%, причому 51% – не довіряють зовсім.

Ось про що є сенс говорити, а не з'ясовувати, у кого результат на піввідсотка більший. Чим більше громадяни будуть розчаровуватися в партіях і партійній системі в цілому, чим меншою буде явка на виборах, тим більше ймовірність несподіваних результатів.

Слід чітко усвідомити: поки в Україні не буде сформована реальна партійна система, яка давно встановилася в Європі, зокрема й у наших колишніх «соціалістичних співтабірників», доти Україна не виб'ється з полону олігархічно-кланової системи.

А хлопцям з цивільного сектора, які, начебто, завзято взялися за цю вкрай необхідну країні роботу, треба припинити з'ясовувати, хто «крутіший», оскільки реально це різниця між 0,8%, 0,7%, 0,6% і 0,4%. Потрібно об'єднати зусилля всіх, хто бореться за «Нову Україну» проти України старої – корумпованої, некомпетентної й жадібної.

А поки що нічого хорошого для країни ніякі дострокові вибори не принесуть. Хіба що для двох партій.

Оригінал: Новое время