Під час президентських виборів програла журналістика, а переміг інтертеймент

Яку роль відіграли у виборчій кампанії 2019 року засоби масової інформації та соціальні мережі? Чи впливали медіа на суспільну думку, а чи виступали лише ретранслятором популістських меседжів кандидатів? Чи змінили соціологію журналістські розслідування, які виходили протягом президентських перегонів? Та як впливали на контент у своїх політичних інтересах власники медіа?

Про це медіаексперти говорили на одній з дискусій конференції National Media Talk, що відбулася 23-24 травня. Дійшли спільного висновку: якісна журналістика програла розважальному контенту, який, у свою чергу, став основним інструментом у битві за аудиторію в цьогорічній виборчій кампанії.

Дослідження громадських організацій показують: новинна журналістика під час виборчої кампанії була слабкою; ЗМІ не допомогли суспільству розібратися в передвиборчій ситуації, програмах кандидатів тощо; аудиторія отримувала переважно позитив або відкриту/приховану рекламу; а регіональні ЗМІ виступали статистами, уникаючи аналітики, експертних оцінок, досліджень тощо. Ще однією тенденцією в українській журналістиці залишається робота медіа в інтересах власників.

Модераторка дискусії, голова ГО «Детектор медіа» та шеф-редакторка онлайн-видання «Детектор медіа» Наталія Лигачова нагадала, що один з кандидатів – Володимир Зеленський – під час кампанії ігнорував журналістів і спілкувався з аудиторією переважно через соцмережі. Глядачі також бачили майбутнього переможця президентських виборів у розважальних проектах на каналі «1+1», серіалі «Слуга народу» (де він зіграв президента України) і в прокатному кіно. Отже, медіа зіграли велику роль у виборах, а не виступали лише статистами.

Журналіст і ведучий Павло Казарін висловився категорично: вибори виграли не медіа, а телевізор – а саме підтримка одного з кандидатів каналом «1+1», що належить олігарху Ігорю Коломойському.

«73% голосів, які було віддано Володимиру Зеленському – це ситуативний результат, який ми отримали через підтримку кандидата каналом “1+1”, який належить олігарху Ігорю Коломойському, сформований образ президента Голобородька в серіалі “Слуга народу”. А також соціальні мережі. Ми недооцінюємо цей фактор і не розуміємо, як нова реальність вбиває нашу професію», – сказав він.

Ще одна тенденція, на думку Павла Казаріна, полягає в тому, що український виборець щоразу голосує за «торговця чудесами»: у 1994 році Кучма сприймався як президент-чудотворець, у 2004 році так сприймали Ющенка, у 2014-му «президентом надії» був Порошенко, а у 2019 році на цю роль найбільше підійшов Зеленський.

Журналіст додав, що ситуація з медіавласністю в країні ніяк не поміняється найближчим часом. В Україні є п’ять груп медіа, але в жодній з них роботодавцем не є аудиторія, а отже, не вона диктує порядок денний:

• державні ЗМІ (яких майже не залишилося);
• ті, які намагаються бути бізнесом (але в Україні це майже неможливо);
• ті, що належать великому бізнесу (зокрема, вся лінійка топових каналів);
• ті, що фінансуються за рахунок європейських або американських грантів («Радіо Свобода», «Громадське телебачення» тощо);
• ті, що афілійовані з Кремлем або українськими «руками Кремля».

Інна Кузнецова і Павло Казарін

Головна редакторка Київського бюро «Радіо Свобода» Інна Кузнецова вважає, що в цьогорічній президентський виборчій кампанії головну роль багато в чому відіграла не журналістика, а інтертеймент: люди дивилися телевізор і сприймали вигадану реальність.

Наталія Лигачова запитала пані Кузнецову, як, на її думку, впливають на результати виборів журналістські розслідування (згадавши, зокрема, про сюжети Дениса Бігуса та його колег щодо корупції в «Укроборонпромі») і чи повинні журналісти прогнозувати наслідки своєї роботи, адже розслідування про одного кандидата можуть зіграти на користь іншого.

Наталія Лигачова

Інна Кузнецова відповіла, що журналісти «Радіо Свобода» проводили розслідування про всіх основних кандидатів виборчих перегонів. І, наприклад, розслідування про Володимира Зеленського, яке має 3 млн переглядів, не вплинуло на погляди його виборців. Вони дивилися серіали «Свати» і «Слуга народу» та мали зовсім інші уявлення про кандидата Зеленського.

«Кожен, хто йде в політику й каже, що буде чистим, прозорим і чесним, має думати про те, що він робить і що, рано чи пізно, все стане відомим. Петро Порошенко наприкінці своєї каденції зазначав, що журналісти багато в чому допомогли йому зробити висновки та побачити свої помилки. Згодом побачимо, чи це так. Але це не проблеми журналістики, це проблеми суспільства», – додала вона.

Пані Кузнецова також вважає проблемою надмірну конкуренцію на ринку журналістської праці в Україні, через що багато журналістів заради роботи готові виконувати все, що їм скажуть у редакціях, нехтуючи професійними засадами. На її думку, якісний журналіст має любити свою професію, а не гроші, які він може за неї отримати. «Одна студентка розповіла мені, що її однокурсників у редакціях змушували придумувати новини. Це так само інтертеймент», – додала вона.

Редакторка Opinionua.com Світлана Бондар назвала роботу медіа під час цьогорічної виборчої кампанії боєм з тінню: поки журналісти працювали, аудиторію розважали та епатували.

Світлана Бондар

«Дійсність не така яскрава та емоційна, у значної частини аудиторії немає власного життя – воно є на екрані. Треба віддати належне Володимиру Зеленському, що він досить чесно здобув увагу людей до 2018 року. У 2015 році лідером за впізнаваністю був Святослав Вакарчук, але він пішов з медійного простору і поступився лідерством Зеленському, тоді якраз розпочалася реклама “Золотого віку”, і люди чули його голос щодня», – пояснила редакторка.

Пані Бондар вважає, що поле української журналістики деформоване – на нього впливає не тільки політика й економіка, але й культура. Якби рівень культури та освіти був вищим, тоді б, на думку журналістки, результати виборів в Україні були б теж іншими.

Соціологиня, директорка Фонду «Демократичної ініціативи» імені Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна зазначила, що вплив телебачення є закономірним, а вибір українців – цілком зрозумілим: люди обрали того, хто був найбільш розкрученим медіа.

Ірина Бекешкіна

«У будь-якій виборчій кампанії є продукт, який можна розкрутити чи не можна. Ви можете мати величезну валізу грошей, але якщо ви не можете вкласти їх у розкрутку певного об’єкту через телебачення, нічого не вийде. Треба мати вихід на телебачення. Має бути медійний продукт, виберуть лише медійних», – сказала вона.

Водночас пані Бекешкіна зазначила, що не може пояснити готовність людей голосувати за партію «Слуга народу», членів якої ще навіть не оголошували. «Я 27 років займаюся вивченням суспільства. Коли я бачу результати соцопитувань про партію “Слуга народу”, де 44% готові проголосувати за неї, не знаючи жодного члена, таке не можу пояснити навіть я», – сказала вона.

А також додала про важливість бекграунду особи, що претендує на таку відповідальну посаду як президент. «Суспільство має пам’ятати: вибори – це найм на роботу вищих посадових осіб. Тут важливо враховувати, яка в людини освіта, чим вона займалася, який є пробний матеріал. Це як у будь-якій роботі», – підкреслила соціолог.

На її думку, під час парламентської виборчої кампанії журналісти мають нести відповідальність, мати чітку громадську позицію та нагадати людям, «що в них є голова і треба думати головою», що потрібно вимагати від партій відповіді на питання, розповсюджувати ці відповіді.

Шеф-редактор 5 каналу Володимир Мжельський зізнався, що працювати в медіа, власником якого є чинний президент країни, дуже непросто і що це був найбільш складний період його професійного життя – не через втручання в роботу власника, а через ставлення рекламодавців, суспільства.

Володимир Мжельський

«Ми працювали при Порошенкові-прем’єр-міністрі, при Порошенкові-депутатові, але так складно, як при Порошенкові-президентові, не було ще ніколи. Весь ринок став їжачками, нам по суті обрізали рекламу, бо в нас власник – президент. У колег і друзів ставлення також було абсолютно різне, інколи зухвале: президент – власник, розбирайтеся самі. Щойно президент перестав бути президентом – ставлення змінюється, колишні друзі повертаються, і тепер не знаю, чи залишати їх у друзях, чи ні», – розповів він.

Він погодився, що інформаційні медіа не змогли достукатися до глядача під час виборчої кампанії, бо глядач жив у світі розваг і вірив у Голобородька й Інстаграм, в обіцянки, що завтра всі стануть жити по-іншому.

Як вирішити цю проблему – рецепту немає. Володимир Мжельський вважає, що головним завданням для журналістів залишається робити свою справу відповідально, дотримуючись стандартів, регламенту, не вдаючись ні до «джинси», ні до будь-якої іншого просування певних кандидатів. А також треба постійно нагадувати українцям, що існує реальність – зокрема, що в країні триває війна.

«Професія журналіста – це не професія, це діагноз. Не хочеш займатися професією – встань і вийди. Якщо ти, редактор, узяв журналіста на роботу, це твоя відповідальність. Я за кожного свого журналіста ручаюсь. Якщо кожен представник ЗМІ зробить це зі своїми журналістами, ситуація стане кращою. Вчіть і самі вчіться», – додав він.

Конференцію National Media Talk організував проект «Медійна програма в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і впроваджується міжнародною організацією Internews, у тісній співпраці з Незалежною асоціацією мовників, ГО «Детектор медіа» та Інститутом масової інформації.

Фото: USAID/Internews, National Media Talk

Оригінал: Детектор медіа