Популізм чи початок великої політичної кар'єри. Що стоїть за відставкою Саакашвілі, пояснюють політологи

Слідом за керівником Одеської поліції Гіоргі Лорткіпанідзе сьогодні подав у відставку і губернатор Одеської області Міхеїл Саакашвілі. Він зробив заяву у прямому ефірі: розповів про те, що його роботі постійно перешкоджали інші люди, зокрема – команда президента Петра Порошенка, а також пообіцяв, що на цьому його кар'єра не закінчиться. «Я вирішив почати новий етап боротьби. У мене не опустяться руки, і я не втомлюся, нехай вони не сподіваються. Я той солдат, який іде спочатку стільки, скільки може, а потім стільки, скільки треба для повної перемоги», – сказав Саакашвілі.

Чому Саакашвілі йде саме зараз, чи піде слідом за ним його команда, і чим буде займатися вже колишній одеський губернатор, розповідають політичні експерти.

Володимир Федорін, співзасновник Bendukidze Free Market Center

Я б серйозно поставився до його слів про те, що він піде далі. У будь-якому випадку, це буде політичний лідер. В якому саме вигляді – партійний лідер, позапартійний, надпартійний – мені невідомо.

Є вільна ніша для нових політичних сил, адже популярність вже наявних політиків істотно падає. Саакашвілі цілком міг би заповнити цю нішу

В Україні є запит від суспільства на боротьбу з корупціонерами, але цей запит – не задоволений. Отже, є вільна ніша для нових політичних сил, адже популярність вже наявних політиків істотно падає. Саакашвілі цілком міг би заповнити цю нішу, очоливши нову політичну силу.

Що стосується подальшого майбутнього самої Одеси – там були дві основні реформаторські точки. Перша – це митниця, де боролася Юлія Марушевська. І я не думаю, що вона піде слідом за Саакашвілі. Друга точка – адміністрація. Зрозуміло, що ті люди, яких взяв на роботу Саакашвілі, будуть затребувані будь-яким новим губернатором, хто б це не був. Але новий губернатор, найімовірніше, ними затребуваний як раз не буде.

В Одесі ж є мер – людина з нелегкою долею. І тут важко повірити, що він веде свою діяльність без підтримки з Києва.

Олексій Гарань, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Фонду демократичні ініціативи

Мені здається, що це саме піар-хід, і Саакашвілі обрав собі саме популістський шлях. Для нього простіше піти в політику, і, умовно кажучи, ні за що не відповідати.

Я думаю, що він порушував етику держслужбовця, коли критикував діяльність прем'єр-міністра, Кабінету міністрів

На посаді голови Одеської обладміністрації він не показав, що досить ефективний. Він все говорив про те, що йому заважають. За великим же рахунком, потрібно було займатися справами, а він займався політтехнологіями. Будучи головою ОДА, Саакашвілі роз'їжджав по країні і розповідав у Харкові, в інших містах про те, як боротися з корупцією. Але він повинен був робити це безпосередньо в Одесі. Я думаю, що він порушував етику держслужбовця, коли критикував діяльність прем'єр-міністра, Кабінету міністрів і так далі. Так, він мав на це право, але для цього треба було не бути держслужбовцем. А він, будучи держслужбовцем, явно виходив за межі своїх повноважень.

Діяльність грузинської команди – різна. Є люди, які показали свою ефективність, такі, як Хатія Деканоїдзе та Ека Згуладзе, а є ті, хто не показав. І Саакашвілі відноситься до другої категорії. Я вважаю, що це популістський шлях.

Що стосується політичного майбутнього Саакашвілі – його люди брали участь у створенні нової партії з потенційною назвою Хвиля. Тобто, з'їзд ще не пройшов, але ідея така була. Думаю, найімовірніше, він буде вкладатися в цей політичний проект.

Сергій Таран, політолог

Що стосується Саакашвілі, то, безумовно, варто зауважити, що у Грузії є безумовний успіх. Грузія стала іншою країною в часи його реформ, і цей факт, звичайно ж, давав йому перспективу і в Україні. Тому що з такою історією доводити, що ти щось можеш, не треба – і так видно, що можеш.

Але ось що важливо: у Саакашвілі була своя модель реформування країни. Вона передбачає жорстку вертикаль влади, в основі якої лежало б втілення реформ з жорсткого авторитарного сценарію. Влада була в одних руках і це виглядало успішно, тому що в результаті країна змінилася. А тепер – питання до України: чи здатна Україна прийняти таку модель, коли після Майдану будь-яка спроба авторитаризму і консолідації влади отримує дуже жорсткий опір у суспільстві? З одного боку, це потрібно, з іншого – подібна консолідація влади повинна бути скрізь, у всіх сферах і на всіх гілках, у всіх реформах.

Будь-які реформи передбачають консолідацію влади. Чи здатна Україна її прийняти?

Подібні моделі ми бачили і на прикладі інших країн. Іноді це були країни Західної Європи – Брюссель, у Східній Європі – Шарль де Голль, президентська влада. Іноді окупаційна влада – наприклад, Німеччина після другої світової, іноді – власна влада, наприклад, як в тих країнах, які ми зараз називаємо азіатськими тиграми. Піночет – класика. З одного боку – один із прикладів жорстокого правління, а з іншого боку – ліберальна модель економіки, якою люди досі користуються. Так ось, будь-які реформи передбачають консолідацію влади. Чи здатна Україна її прийняти? Це питання філософське. З одного боку, це потрібно, а з іншого – суспільство це не приймає.

Саакашвілі зі своєю моделлю чудово підходив для Грузії, де менше 5 млн осіб, можна було швидко все зробити. Чи підійде це для України – я не знаю. З іншого боку, у Саакашвілі є політичні перспективи, він буде розвивати свій політичний проект. Наскільки цей проект буде успішним – я не знаю, подивимося.

Оригінал: Новое время