Про корупцію та гречку
Протягом поточного року 25% українців (тобто практично кожний четвертий) давали хабарі. Причому більшість людей «підмащували» у медичних закладах. Такими є результати соціологічного опитування стосовно побутової та на вищих щаблях корупції в Україні. Дослідження провів фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та фірма «Юкрейніан соціолоджі сервіс» за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чехії. Його підсумки днями оприлюднила директор Фонду Ірина БЕКЕШКІНА.
Скільки, кому і чому
ОТЖЕ, згідно із всеукраїнським опитуванням, майже половина громадян — 44% — оцінюють корупцію як «найсерйознішу проблему в Україні», ще 36% вважають її «досить серйозною». Тобто 80% українців розуміють шкоду від цього ганебного явища для країни. І лише 2% певні, що «проблема корупції надумана», а 12% «не вважають її серйозною».
Найкорумпованішими установами, на думку людей, є суди, Верховна Рада, прокуратура, уряд, митниця, медичні установи. Тут, як бачимо, нас нічим не здивували. Натомість найменш негативні оцінки дістали церква, громадські організації та ЗМІ.
Водночас ставлення до хабарів у громадян неоднозначне. Зокрема, тільки 49% оцінили хабар як неприпустиме явище, тоді як 44% знаходять для нього часткове або цілковите виправдання. Так, «негативним явищем, але в деяких випадках виправданим» корупцію назвали 35% опитаних, а 9% вважають її «нормальним способом швидкого й ефективного вирішення проблем». При цьому найкритичніше до хабарів ставляться жителі Центру та Донбасу (тут вважають їх неприпустимими 58 та 57% відповідно), тоді як найпоблажливіше ставлення — у мешканців Півдня (серед яких 59% тим чи іншим чином їх виправдовують).
Серед тих, хто протягом останнього року сам був причетний до ситуацій із даванням хабарів, більшість (51%) робила це у медзакладах. Окрім того, такі ситуації, за словами опитаних, траплялись у ВНЗ (24%), у місцевих органах влади (близько 15%), школах (11%), та під час контактів із патрульною поліцією (близько 11%). Найпоширенішими ситуаціями «з кишені в кишеню» були додаткова оплата у лікувальних закладах (38%), вступ до вищого навчального закладу (18%), вступ до школи, оформлення до дитячого садка (17%).
Не підмажеш — не поїдеш
НА ДУМКУ Ірини Бекешкіної, масова побутова корупція — це «інтоксикація всього суспільства», адже створюється уявлення, що «все і всі продаються». «Люди сприймають хабар як мастило, що змушує справи рухатися», — зазначила вона. Із цим твердженням важко не погодитися. Прикладів тому безліч. Також Бекешкіна вважає, що на високопосадовому рівні корупція пов’язана з побутовою і без усунення одного явища не можна побороти інше. «Люди там (нагорі. — Ред.) з’являються з людей тут (унизу. — Ред.). Це той самий тип», — додала вона.
А ось із цим висновком відомого соціолога можна й посперечатися. Що й зробив керівник відділу адвокації Реанімаційного пакета реформ Вадим Міський. Він зазначив, що мотивацією «високої» корупції є здебільшого особисте збагачення, тоді як у разі побутової це «спосіб захисту від свавілля чиновника», адже люди зазвичай дають хабарі, щоб «швидше їхнє питання закрилося».
Доволі часто від високих чинів — представників влади і правоохоронних органів можна почути своєрідне виправдання протиправних дій їхніх колег і підлеглих. Мовляв, це народ у нас такий — схильний до корупції, то звідки ж чесних працівників набирати? При цьому лукаво замовчують, що вони, владці, наділені державою особливими повноваженнями, тому й вимоги до них також особливі, а покарання має бути суворішим у порівнянні з пересічними громадянами. Принаймні так має бути за законом — і юридичним, і моральним. Але в реальності все навпаки: якщо маєш владу, та ще й недоторканність, то й покарання легше уникнути.
Узагальнювати не варто
ЦЕ НЕ ЄДИНИЙ випадок, коли порушники-високопосадовці свої ганебні протиправні дії виправдовують, умовно кажучи, «народним волевиявленням». Яскравим прикладом можуть бути вибори, коли кандидати купують голоси виборців за гречку чи невеликі гроші. І багатьом претендентам на владу, якщо не всім, це вдається. Відтак стають вони «народними обранцями», наділеними повноваженнями вирішувати долю «електорату». А вже потім, будучи у владі, з презирством кажуть: «Та це народ у нас такий несвідомий і жадібний, що за копійки продається». Здавалося б, правду кажуть — що є, то є, бо часто-густо люди обирають «гречкосіїв», тому й маємо те, що маємо.
Але чому виборці саме так голосують? Від жадібності й несвідомості? Та ні, хоч подекуди і це має місце. Причин багато. Це, зокрема, і певна наївність українців («як діти»), і їхня легковірність (якщо сам не схильний до злодійства, то й іншого в цьому не запідозриш), і порядність, точніше, своєрідне її розуміння: якщо вже взяв від цього кандидата гречку чи гроші, то мусиш «чесно» за нього й проголосувати. Хоча ніхто не має права перевірити, кому ти віддав свій голос. Тож найпростіше було б «подарунок» від кандидата взяти, а проголосувати за того, кого вважаєш справді гідним свого вибору. До речі, свого часу робити саме так закликала українців Юлія Тимошенко. Але практика свідчить, що виборці цих порад переважно не дослуховувалися й голосували «чесно». Зокрема й тому, що подвійна мораль, яку сповідує більшість тих, хто рветься і доривається до влади, не притаманна, а то й огидна для переважаючої частини суспільства. Так, узагальнювати не можна, але тенденції наявні.
Рецепти одужання
ЇХ ЧИМАЛО (деперсоналізація послуг, дерегуляція, Е-врядування і т. д. і т. п.), і всі вони добре відомі не тільки громадським активістам — борцям із корупцією, а й чиновникам. Перераховувати їх тут навряд чи доцільно, бо важливими є результати роботи, а не чергове нагадування методів і засобів їх досягнення. Назвемо лише основні напрями, в яких потрібно проводити цю роботу. В боротьбі з корупцією високопосадовців необхідно створити такі умови, за яких буде забезпечена невідворотність покарання винних. Але це можливо тільки за політичної волі керівництва України. Лише тоді свою роль можуть зіграти антикорупційні органи: як уже створені НАБУ, САП, НАЗК, так і заплановані Державне бюро розслідувань (аналог американського ФБР) та Антикорупційний суд. Стосовно зниження рівня корупції побутової, то головним чинником має стати суттєве підвищення рівня життя пересічної людини, аби хабарництво не було для неї одним із засобів існування, та не виникало спокуси продаватися за гречку.
Отже, якщо узагальнити, то все залежить від влади, від її бажання витягти країну з корупційного болота, в якому марудимося вже стільки років поспіль. Тому у владу потрібно обирати з розумом. Якщо ж помилилися — переобирати. І не перейматися занадто, коли хтось, намагаючись виправдати власне користолюбство, звинувачує інших у продажності за гречку, бо то велика різниця, коли один мухлює, щоб збагатіти, а другий — задля виживання.
Оригінал: Сільські вісті
