Марія Золкіна

Голова напряму "Регіональна безпека та дослідження конфліктів", дослідниця Лондонської школи економіки й політичних наук 

Аналітика
Перегляди: 1059
20 серпня 2024

Про ризики та відповідальність евакуації людей з Курської області – Марія Золкіна

Оригінал статті – NV

Є два мотиви, які рухають тему можливої евакуації громадян РФ з Курської області

Одним із неочікуваних миттєвих наслідків успішного курського бліцкригу стала гаряча дискусія всередині України про можливу потребу в евакуації цивільного російського населення на територію України. Так, Україна дійсно має, згідно з міжнародним гуманітарним правом, нести відповідальність за цивільне населення на територіях, які вона контролює. А це, серед іншого, передбачає і можливість евакуації. Втім одразу постає питання: чи можна залишатися відповідальною стороною конфлікту, не створивши при цьому ризиків для власних громад, і без того змучених війною?

Евакуація в умовах міжнародного збройного конфлікту означає, що першопричиною переміщення населення є воєнна ситуація, бойові дії і небезпека, яку ті створюють для цивільних. Проте це не означає, що така евакуація є невідворотною і автоматичною дією держави на територіях, які вона тимчасово контролює.

Більше того, така «воєнна» евакуація як у випадку із Курською областю, має бути жорстко обмежена певними правилами. Нижче — трохи детальніше про ці правила і коментарі, як це має відобразитися на політиці України.

1. Евакуація має бути тимчасовою, а повернення цих людей додому має відбуватися за першої нагоди (що саме по собі створює широке поле для рішень).

Ця тимчасовість апріорі означає, що місце перебування і реєстрація евакуйованих можуть бути чітко, якщо не жорстко, регламентовані і навіть обмежені. Ці люди не набувають автоматично жодних стандартних дозволів на проживання в Україні. А допомога їм не мусить перевищувати гуманітарного мінімуму.

На території України безпечних зон, за визначенням, немає

2. Евакуація можлива, якщо це потрібно для безпеки цивільних. В той же час є інше правило — населення не може бути евакуйоване на території, де є ризик війни і бойових дій.

На території України безпечних зон, враховуючи повітряні тривоги і щоденні атаки дронів і ракет, за визначенням немає. Тому цей начебто «імператив» про евакуацію у випадку з Україною суперечить самому факту перебування України під постійними атаками Росії. Немає жодного механізму, який би визначив, що рівень небезпеки в Курській області є чи буде вищим за рівень ризиків чи небезпеки в будь-якій з областей України, яка щоденно вкривається червоним кольором повітряних тривог. До того ж, українська сторона несе відповідальність за доступ населення до мінімальних засобів для життєдіяльності, однак в разі повітряних бомбардувань, якими Росія цілком ймовірно спробує знищити власний регіон, ймовірні цивільні жертви і руйнування будуть відповідальністю Росії.

Таким чином, можливості для уникнення цієї евакуації в України є, і вони випливають із суперечностей у самому зведенні норм, які цю евакуацію і передбачають, а також з того, що Україна сама є жертвою агресії і не є безпечною територією. Одначе, є два мотиви, які, судячи з усього, в принципі рухають тему можливої евакуації громадян РФ з Курської області:

1. Політичний мотив: показати, що українська сторона умовно «не Росія» і діє в межах правового поля. Це потрібно, зокрема, для збереження підтримки України і уникнення урівняння агресора і жертви внаслідок курської операції.

2. Управлінсько-логістичний: доставляти їжу, воду й іншу допомогу в тривалій перспективі може бути (не факт) легше, якщо це буде не на російський території, а на українській.

При цьому другий аргумент має вигляд незрівнянно слабший, ніж перший, політичний.

Розмірковуючи про можливу евакуацію, не можна не враховувати загальні плани військово-політичного керівництва України щодо курської операції. Немає сенсу організувати евакуацію, якщо умовно через три тижні українські війська заплановано чи вимушено залишать територію Курської області.

І насамкінець — про найчутливіше: реакцію українського суспільства і, особливо, реакцію мешканців тих громад, куди потенційно могли б евакуювати росіян. Міжнародне гуманітарне право і приписи ООН справді мотивують евакуацію з небезпечних районів. Однак у цих приписах величезний акцент на тому, аби це відбувалося в тісному робочому діалозі з потенційними приймаючими громадами. Саме для того, аби не викликати соціальний конфлікт між постійними мешканцями і новоприбулими.

Що ж до публічної комунікації на цю тему з боку державної влади в Україні, то варто було б змістити фокус — на роль і потребу в залученні міжнародних гуманітарних організацій, як-то Міжнародного Комітету Червоного Хреста (ймовірно, досвід збереження ними свого офісу в Росії мав би наразі виправдати себе) чи відповідних агенцій ООН. Так, формально останньою в цій ланці все рівно буде Україна як держава, але чим більше Київ зосередиться на предметному аналізі ризиків і підготовці разом з профільними міжнародними організаціями, тим менше претензій буде до самої України навіть в разі неспроможності цю евакуацію забезпечити.

Одним словом, плани з евакуації в жодному разі не мають бути «сліпими», а закидання гачків для такої дискусії — бездумним і необережним. Ці плани мають чітко відповідати на низку питань. Куди саме? Як забезпечити (і чи це можливо) локалізоване перебування населення саме там? Які сценарії саме воєнних дій: триматися і закріплюватися в регіоні чи бути готовими залишити його у короткостроковій перспективі (наприклад, після ймовірних переговорів восени і спроб точкових ситуативних домовленостей)? Ну і ризики для місцевих громад треба зважувати чи не більше за бажання виглядати відповідальною стороною, яка, за сумнозвісним для України формулюванням, «здійснює ефективний контроль» над частиною Курської області.

Останні новини з категорії Аналітика

Результати парламентських виборів у Румунії: ​слон у кімнаті

Результати парламентських виборів у Румунії, які можуть суттєво змінити політичний ландшафт країни, аналізує Маріанна Присяжнюк
3 грудня 2024

Книжковий світ Одеси: українізація та зміни, що відбуваються на очах

Про відродження української книги на Одещині та процеси українізації в регіоні – у статті Михайла Шабанова
3 грудня 2024

Олексій Гарань: Порушено згоду не публікувати електоральні рейтинги під час війни

Олексій Гарань на Radio NV розповів про політичні вподобання українців та як вони змінювалися під час повномасштабного вторгнення
3 грудня 2024

Дворічна війна за владу в Чернігові: хто правий, хто винуватий і як це впливає на місто

Тривале владне протистояння в Чернігові і наслідки для міста - аналіз Лариси Бєлич у співавторстві з Миколою Кірєєвим
29 листопада 2024