Про тригери Майданів і як вийти з ефекту «колії протестів» – експертне обговорення до Дня народження видатної соціологині Ірини Бекешкіної

4 лютого в Укрінформі відбулася пресконференція «Дух, що тіло рве до бою: революційні настрої українців на тлі протестів у Білорусі та Росії», присвячена пам’яті знаної української соціологині Ірини Бекешкіної – директорки Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва у 2010-2020 роках.

2020 року  Ірина Бекешкіна передчасно пішла з життя, залишивши по собі безцінні знання та досвід, а надто – виняткові   еталонні принципи та цінності як орієнтири для людей, стандарти совісті й унікальної турботи про суспільство.

Такі люди залишаються з нами назавжди, тому що є їхній неповторний внесок – такими словами відкрив захід Олексій Гарань, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи». Згадуючи колегу, він  сказав:

 «Вона завжди задавала  стандарти  наукового підходу,  громадянської позиції.  Її цінували і друзі, і вороги.  На дані, які вона наводила, завжди чекали  різні політичні сили,  які потім по-різному їх трактували – іноді  перекручували,  іноді ними маніпулювали,  з чим боролася Ірина Ериківна, але зазвичай довіряли їм».

Олексій Гарань нагадав, що Ірина Бекешкіна була учасником українських Майданів  і як громадський діяч,  і як дослідниця. Фонд «Демініціативи», очолюваний нею, проводив 2014 року дослідження  про те, хто був присутній на Майдані, які погляди мали і які вимоги ставили перед тодішньою владою учасники протесту.

Аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» Петро Бурковський, своєю чергою, відзначив, що  Ірина Бекешкіна руйнувала ореоли сакральної влади, знімала чари зі світу української політики, допомагаючи українцям бачити її суть і застерігаючи їх від помилок.   Однією  із тем,  яким вона приділяла постійно увагу,  була саме тема протестних настроїв і громадянської активності, завважив він. І саме тому захід, який відбувся у день народження видатної науковиці, колеги присвятили темі протестів.

«Станом на листопад абсолютна більшість українців – майже 78%, негативно оцінювали поточну політичну ситуацію в Україні. Найбільш критичні настрої панують серед старшого населення – 79%», – зазначив Петро Бурковський, розпочавши презентацію дослідження. За його словами, найбільше тоді очікували протестів у центральних регіонах, а найменше – на півдні. Проте на тлі значного невдоволення політичною ситуацією масових протестів чи виступів у своїх населених пунктах очікує невелика частка громадян.

«По Україні це лише 28% опитаних. І найвище це очікування у центральному регіоні», – сказав Петро Бурковський.

Він також  додав, що «респонденти, які найбільше очікують протестів, найбільше готові взяти в них участь». І вивести їх можуть такі чинники, як закриття підприємств (38 %), погіршення медичного обслуговування (36 %),  підвищення тарифів на комунальні послуги (36 %) та погіршення умов життя (35%).

А обираючи способи  тиску на органи влади у разі порушень прав чи погіршення умов життя, респонденти надають перевагу саме участі в мітингах (25 %) та приверненню уваги ЗМІ (26 %).

«І зовсім незначна частина громадян обрала такий засіб, як насильницькі дії  у відповідь  на  бездіяльність або невиконання функцій державною владою», – резюмував Петро Бурковський.

Олексій Гарань, тим часом, пояснив, що 28%, які готові  долучитися до протестів, –  насправді доволі висока цифра:

«Тригером для протестів може бути досить невелика меншість, але вона може запустити широкий протест. Інша річ, що на практиці люди кажуть – ми підемо протестувати, але насправді  не завжди виходять на протести».

А ще, за спостереженням науковця,  попри те, що більшість людей висловлює готовність виходити на протести саме з соціально-економічними вимогами, практика показувала, що ані  податковий, ані  фінансовий майдани не були такими успішними.

Пояснення цьому феномену дав Олександр Резнік, доктор соціологічних наук, завідувач відділу соціально-політичних процесів Інституту соціології НАН України, керівник Центру політичної соціології, який також багато років співпрацював з Іриною Бекешкіною, яка, окрім роботи в «Демініціатвиах», була старшим науковим співробітником Інститут соціології. Він розповів, що починаючи із  заснування Інстиуту, 1991 року, досить довгий час Ірина Бекешкіна працювала над популяризацією академічної соціології.

 «Завдяки її діяльності зросла довіра саме до академічної соціології», – наголосив науковець.

Тож чому протести, здавалося б, з життєво важливими соціальними й економічними запитами не мають велелюдного продовження? Інститут соціології НАНУ здійснив  порівняльний аналіз особистої готовності до участі в протесті та самих  чинників  протестиних дій. Виявилося, що особисту  готовність до протестів справді зазвичай  зумовлює саме життєва незадоволеність чи  невдоволення політичною ситуацією, а вже участь у самих Майданах, як правило, зумовлювалася  соціальними розмежуваннями, які вели до колективних  ідентифікацій.  

«Участь у обох Майданах брали люди із Заходу та Центру, ті, що розмовляють у сім'ї українською, що проти надання російській мові статусу офіційної, виступають за вступ України у Євросоюз  і НАТО і проти євразійського напрямку розвитку», – пояснив Олександр Резнік.

Учасники Революції гідності відрізнялися від  учасників Помаранчевої  революції лиш тим, що мали ще й продемократичні та  проринкові орієнтації.

За  словами соціолога, коли на індивідуальну незадоволеність накладається  незадоволеність інших людей, то розгортається  соціальна фаза напруженості, після чого можливі масові виступи. А що соціальною базою обох Майданів були люди з  проукраїнською   ідентичністю,  то, на думку Олександра Резніка,   третій Майдан  може бути викликаний саме в разі  екзистенційної загрози  цій ідентичності – загрози євроінтеграції, вступу України в НАТО,   порушення статусу української мови,  узурпації влади та інших  утисків, які матимуть кумулятивний ефект загрози українській ідентичності.

На думку Івана Гомзи,  кандидата політичних наук, завідувача кафедри публічного врядування Київської школи економіки, незадоволеності  людей, скажімо,  економічним станом чи мовною політикою  насправді  далеко недостатньо для масштабного  протесту.

Важливі також структурні, особисті й інтерсуб'єктивні фактори, які можуть сприяти або, навпаки, гальмувати розгортання протестів. Наприклад, структурним фактором є характер політичного режиму в країні –  приміром, в умовах авторитарного  режиму з невільною  пресою людям складніше виходити на протести. Особистими факторами виступають бар'єри учасників, коли люди, які навіть хочуть взяти участь у  протестах, обмежені своєю мобільністю, територіальною локацією або сімейними обставинами.

Найважливішими, на думку Івана Гомзи, є інтерсуб'єктивні фактори – належність людей певної ідентичності до відповідної соціальної мережі.  Саме за допомогою  доступу до тієї чи іншої соціальної мережі люди можуть обмінюватися думками і пояснювати, що не так з країною,  в процесі спілкування виробляти рішення і організовуватися на масштабні акції.

 «Якщо у нас  7 % респондентів  впевнені, що протести будуть,  то  це ті люди, які просигналізували,  що хтось із них уже був учасником попередніх  Майданів чи локальних протестів,  і вони  точно візьмуть участь у наступних протестах, – зазначив  Іван Гомза. –  Це ті люди, які вже вплетені у цій соціальній мережі, вони мають активістський досвід  і тому у них такий високий рівень готовності».

На його думку, коли ці всі фактори накладаються,  вони й  роблять  громадян позитивно готовими брати участь у протестах.

Продовжуючи тему, Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод, зазначила, що також  мала за честь працювати з Іриною Бекешкіною у роки Євромайдану,  коли вони обидві якраз і стали учасниками єдиної  соціальної мережі під умовною назвою Революція гідності.

«Мене з того часу досі вражає в пані Ірині професійна чесність, її інтелектуальна мужність, вміння гнучко мислити і називати речі своїми іменами.  А до того ж пані Ірина мала таку рису, як емпатичність…  За її  цифрами ми завжди бачили реальних людей,  реальні життєві процеси  і реальну ситуацію», – відзначила вона.

На думку Олександри Матвійчук, важливе не те,  що стане тригером для наступних  масових протестів, а  як зробити,  щоб не було потреби у таких протестах. 

«У мене відчуття, що ми зайшли в «ефект колії», коли всі проблеми намагаємося вирішити масовими протестами, – пояснює свою думку правозахисниця.  –  Хотілося би  поставити це питання словами самої Ірини Бекешкіної – валити авторитарні режими українці навчилися, проблема залишається в тому,  що ми досі не вміємо будувати стійкі  незалежні державницькі інституції».

Олександра Матвійчук зауважила, що після повалення авторитарного  режиму громадяни повинні  ставити нові завдання,  бо тільки  їм, а не владі потрібні справедливі суди,  ефективна поліція,  підзвітна влада,  суспільство, в якому всі права громадян захищені. 

«Вихід на цей рівень розуміння   – це спосіб вийти з цього «ефекту колії», –  переконана вона. Правозахисниця нагадала, що кількість  людей, які сьогодні вкладаються в розбудову громадянського суспільства,  за даними опитувань, становить 7–8%. І, цитуючи  Ірину Бекешкіну, щоб втримати цю ситуацію і дати рух виходу з цього «ефекту колії», активні мають бути втричі активніші.  На думку Олександри Матвійчук, це дуже нестійка і нестабільна позиція. 

«Не можна покладатися лише на протестні активності.  Підпирати плечима суспільні інституції повинні усі», – підсумувала вона.

Погоджується  з промовицею і  Петро Бурковський, який так само вважає, що вирватися з цієї «протестної колії» можна лиш зруйнувавши структури старого режиму.

«Ключовим питанням залишається те,  що будь-яка влада, яка приходить, має найперше працювати  над зміною старих структур,  наповнювати їх новим змістом і новими людьми, новими світоглядом.  А друге –  не ставити під загрозу українську ідентичність.  Можливо, це і  може бути виходом із цієї колії», – припускає аналітик.

Учасники обговорення назвали низку чинників, які могли би  стати формальним приводом для третього Майдану.

На думку Олександра Резніка,  одним із каталізаторів протесту може стати питання Донбасу, коли активна частина громадян вбачатиме у діях влади гру на компроміс або на капітуляцію.  Причиною може стати і  засилля колишніх «регіоналів» у владі, коли люди зрозуміють, що всі здобутки Революції гідності перекреслені.  Не виключає соціолог і  такого чинника масових акцій, як узурпація влади.

Олександра Матвійчук вважає, що злочини Майдану,  які  досі залишаються недорозслідуваними і не покараними,  беззаперечно, є підґрунтям для індивідуального незадоволення,  яке обов'язково у разі нехтування цими питаннями владою,  закріпиться у соціальній фазі. 

«Можливо, це не стане саме по собі причиною  якогось масового протесту.  Але цей незадоволений запит на справедливість колись може перетворитися на запит на помсту  і за певних обставин матиме сукупний  вплив», – вважає вона, закликавши органи влади виправляти ситуацію із саботажем розслідування розстрілів на Євромайдані.

Тригером може бути що завгодно, каже Іван Гомза.  Колись побили студентів і це стало тригером майбутніх протестів і Революції гідності.  Арабська весна почалася з того, що в одного торговця поліцейські забрали його  ятку.

«Тобто ми ніколи не можемо знати, що буде конкретним тригером.  Але завжди залишатимуться запит на справедливість,  на функціональні державні інститути –  ті підвалини,  на які може накластися   цей конкретний  тригер», – зазначив Іван Гомза і  акцентував –  суспільство лише згодом може бачити те, у що все це  вкорінюється.