Quo vadis, Україно?

2017 рік стане для країни вирішальним. Але попереду непроста боротьба: стара Україна — корупційна, брехлива, некомпетентна — відчайдушно битиметься
 Український соціолог, директор Фонду Демократичні ініціативи для "Нового часу"

Ювілей — час підбиття підсумків. 25 років у історичному масштабі — це так, лише початок шляху. І потрібно відразу констатувати, що за цей час відбулися радикальні зміни. Україні з дня проголошення незалежності довелося здійснювати триєдину трансформацію: від повністю залежної від Москви республіки у складі Союзу до незалежної держави зі всіма складовими (армія, валюта, кордони, міжнародне представництво); від державної до ринкової економіки; від тоталітаризму до демократії.

Вже в першій половині 90‑х Україна відбулася як незалежна держава, набувши, здавалося б, всі атрибути сучасних демократій: цілком демократичну Конституцію, розподіл влади, багатопартійну систему, яка включає опозиційні партії, загальне виборче право, регулярні змагальні вибори, переважання недержавних засобів масової інформації, вільне існування і діяльність громадських організацій. Навіть більше, Україна у 1994 році склала "іспит Хантингтона", який вважав, що говорити про усталену демократію можна лише в тому разі, якщо в результаті виборів відбулася зміна влади. І цей "іспит" завжди складався успішно.

Але далі все очевидніше здавалося: "щось йде не так". Як би ми не ставилися до марксизму, слід визнати, що вирішальним фактором все‑таки є економіка. Закрита монополізована приватизація мала суттєві наслідки для політичних і демократичних процесів в Україні — формування олігархічно-монополістичної моделі капіталізму і дефункціоналізацию демократичних механізмів.

Корупція стала невід'ємною складовою цього суспільства. Приватизація державної власності продовжилася у приватизації державних посад, які теж ставали "засобом виробництва", тобто джерелом доходу. Бізнес ділився, але не тільки з бюджетом (намагаючись максимально мінімізувати цю статтю витрат), але і більш щедро з системою влади — купуючи окремих представників, створюючи свої партії.

Дві революції за 10 років — теж результат особливої декоративної демократії, оскільки революції виникають там і тоді, де і коли не спрацьовують демократичні механізми, насамперед мирної, спокійної зміни влади.

Логічно закінчений вигляд ця система набула за Януковича, де всі від малого до старого повинні були ділитися. Революція гідності змела цю владу. Але чи зламана система?
Очевидно, що ні. Змінити владу виявилося набагато простіше, ніж змінити систему. І це надзвичайно складна і не однорічна робота.

Але наступний 2017 рік може стати вирішальним. Всім зрозуміло, що основна перешкода на шляху розвитку країни — це корупція. Корупція гальмує економіку, знищує свободу конкуренції, корупція відлякує іноземного інвестора, корупція підриває систему державного керуванння.

І всі — від президента до найдрібнішого чиновника — клянуться в готовності подолати цю гідру. Не можна сказати, ніби нічого не робиться. Впроваджена система електронних закупівель, ухвалено чимало хороших антикорупційних законів, нарешті запрацювало НАБУ.

Але неймовірні пригоди електронного декларування ясно показують, що боротьба простою не буде. Стара Україна — корупційна, брехлива, некомпетентна — битиметься відчайдушно. Наскільки сильна нова? Це і покаже 2017 рік.

Як найближчий індикатор можна виділити запуск у повному обсязі електронного декларування та наявність наслідків — ні, не стільки посадок, скільки масового відходу державних службовців зі своїх постів. Перший добрий знак: лише протягом липня у відставку подали понад 400 суддів. Хотілося б, щоб цей почин підтримали прокурори, податківці, митники, чиновники — словом, всі, кого не надихає заповнення майнових декларацій.
Але очікувати, що на звільнені вакансії прийдуть гідні кадри, можна тільки після реформи державної служби — реформи, невід'ємної від комплексу заходів щодо боротьби з корупцією.
Якось одну з своїх статей я закінчила словами: "Доля і реформ, і майбутнього України загалом залежить від того, що виявиться сильнішим — патологічна клептоманія нашого керівного класу чи здоровий глузд, хапальний рефлекс чи інстинкт самозбереження". Що виявилося сильнішим і чим це скінчилося для тодішніх правителів — ми знаємо.

Тож не повторюйте помилок. Хлопці, йдіть геть з дороги! Просто не заважайте. Не буде незалежної України — не буде і вас.

Колонка опублікована в журналі Новое Время від 26 серпня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонено