Реформа судово-правової системи в Україні є однією з нагальних, її підтримує більшість громадян
Про це свідчать результати соціологічного опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова на замовлення Центру політико-правових реформ. Опитування проводилося окремо серед суддів, населення та експертного середовища.
Презентуючи результати дослідження під час прес-конференції «Судова система і реформа правосуддя очима громадян, експертів та суддів – точки напруги», директор Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» Ірина Бекешкіна сказала: «За довірою до судово-правової системи Україна, починаючи з 2007 року і до 2013-го, на найнижчому рівні в Європі. Тобто населення у нас найменше довіряє судово-правовій системі. Якщо наприкінці 2013 року судам довіряло 16%, то наприкінці 2014-го - вже тільки 10%, а повністю довіряло менше відсотка. Очевидно, що судова реформа є не просто серед пріоритетів, а найбільш пріоритетною. Бо жодні інші реформи неможливо буде здійснити без судової реформи. І громадська думка це розуміє. 46% взагалі вважають її одним з найнагальніших завдань, плюс 34% вважають, що її треба проводити, хоча є більш актуальні завдання», – наголосила Ірина Бекешкіна, додавши, що лише 1,5% населення вважає, що потреби в такій реформі немає взагалі.
При цьому вона зазначила, що реформа є нагальною і повинна зазнати серйозних змін, інакше існує небезпека самосудів. «Якщо люди не довіряють судам, то, очевидно, досить часто вони беруть правосуддя в свої руки, а це дуже небезпечно для суспільства. Тобто очевидно, що ця реформа нагальна. І зміни повинні бути серйозні. 46% вважають, що вони повинні бути радикальні, міняти потрібно все. І ще 34% вважають, що потрібні серйозні зміни, але все змінювати не треба», – сказала соціолог.
Щодо іміджу судової влади в очах суспільства, то, відповідно опитування, поширеність корупції серед суддів визнають 44%, залежність суддів від політики - 80%, залежність суддів від олігархів - 80%, ухвалення замовних рішень – 77%. «Тобто очевидно, який імідж має судова система в очах населення», – констатувала Ірина Бекешкіна.
Утім, за її словами, українські громадяни все-таки стали більш розсудливі. Зокрема, повністю звільнити весь суддівський корпус пропонують лише 19%. Переважає точка зору, що треба звільнити частину суддів, але після розслідувань. Так вважає переважна більшість – 40%.
Що стосується призначення суддів, то, за словами соціолога, тут теж зросла розсудливість, тому що раніше переважаюча відповідь була, що суддів треба обирати. Зараз же домінує думка, що суддів має призначати спеціальний орган, до якого повинні входити і представники громадськості. Науковець уточнила, що обирати суддів переважна кількість опитаних пропонує на строк до 5 років. Обрання на термін довічний, навіть якщо суддя не вчиняє негідних вчинків, підтримують лише 2%. Щодо ефективного контролю над судами, то тут, за словами Ірина Бекешкіної, пропозицій багато, але переважає відповідь «через збір та оприлюднення у ЗМІ інформації про поведінку суддів, їхні статки, бізнес членів сім'ї і так далі».
Результати опитування суддів і експертів представила політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціатив імені Ілька Кучеріва» Марія Золкіна. Вона зазначила, що опитування суддів є безпрецедентним, тому що вперше соціологічне дослідження охопило таке значне число представників судової гілки влади – 1066 суддів та 26 співробітників Апеляційного суду. В експертному опитуванні взяли участь адвокати, правозахисники, громадські діячі.
Загалом експертне середовище солідарне з громадською думкою щодо необхідності проведення судової реформи, – каже Марія Золкіна. Жоден із опитаних адвокатів, правозахисників та юристів не поділяє думки, що реформу судочинства можна відкласти або що вона непотрібна взагалі. Водночас самі судді вважають, що ця реформа є необхідною, але не на часі, тому що перед країною нині стоять важливіші проблеми. Лише 12% опитаних вважають, що проведення судової реформи в Україні – одне з найнагальніших завдань.
«Більше того, представники судової гілки влади були обережніші щодо того, якими кроками і масштабами мають впроваджуватися зміни в судовій системі, – відзначила експерт. – Відносна більшість – 39% – опитаних виступає за проведення часткових та обережних змін, 30% схвалюють сценарій реалізації серйозних змін, але без того, аби змінювати всю систему. Однак майже чверть опитаних представників судового корпусу та апарату вважають, що практично жодних змін до судової системи вносити не потрібно».
Експерт також завважила цікаві тенденції щодо того, хто найбільше впливає на суддів з метою ухвалення потрібного рішення. На думку првозахисників та юристів, такими акторами, які здійснюють вплив, є насамперед представники керівництва судів, а самі судді зазначають, що найбільший вплив на них за ухвалення необхідного рішення справляють, з одного боку, політики, а з іншого – журналісти та громадськість. «50% суддів зазначили вплив на них саме журналістів і політиків, – каже політчний аналітик. – Мені здається, що це надзвичайно важливо, що неполітичні, недержавні, неурядові актори мають можливість впливати на прозорість судового процесу».
Не дуже комфортним для представників судового корпусу виявилось і питання щодо поширення фактів хабарництва в українських судах, – твердить Марія Золкіна. Адже більше половини респондентів серед них не змогли дати чіткої відповіді, наскільки факти хабарництва поширені в українських судах. Натомість експерти у більшості відповіли, що корупція має місце при розгляді справи в суді.
Щодо процесуальних порушень, то тут оцінки експертів та суддів так само розійшлися. «Майже половина суддів зазначають, що вони практично ніколи не ідуть на порушення норм процесуального права, а якщо і вдаються до цього, то на це є свої причини. Такою основною причиною судді назвали нераціональність українського закону. Тим часом українські правозахисники і юристи зазначали, що порушення такі відбуваються, що вони є частими і причина їх полягає в тому, що судді в такий спосіб хочуть полегшити собі життя», – прокоментувала дані опитування експерт.
Не знайшла підтримки у середовищі суддів і працівників апарату судів й ідея люстрації, – каже політичний аналітик. 67% вважають, що люстрація в принципі не потрібна, натомість необхідно створити для суддів нормальні умови. Серед тих, хто висловився за деякі способи очищення суддівського корпусу, найбільше - 18% - підтримали люстрацію через перевірку суддів Тимчасовою спеціальною комісією з подальшим розглядом висновку у Вищій раді юстиції, як це передбачено у законі «Про відновлення довіри до судової влади».
В той же час експертне середовище говорить, що підтримує конкретні варіанти проведення люстрації і очищення судової системи, зокрема, наприклад, шляхом внесення змін до Конституції і добору нових кандидатів на усі посади суддів. Експерти пропонують також варіант звільнення суддів на основі перевірки майнових декларацій, що передбачено нещодавно ухваленим законом про люстрацію.
Щодо основних проблем, які має вирішити судова реформа, з точки зору експертного середовища і самих суддів, то для експертів головними є викорінення корупції і впливу інших гілок влади на судову гілку влади; судді зазначають, що такими двома основними проблемами є так само вплив інших гілок влади, зокрема президента і українського парламенту, а також обтяжливий характер розгляду справ та всіх процесів, а тому потребують спрощення цих процедур.
Підбиваючи підсумки, Мрія Золкіна наголосила, що порівняно з громадянами і експертами судді менш готові до кардинальних нововведень. Найбільше готові до радикальних змін пересічні громадяни, навіть більше, ніж експерти. І все ж позитивним для перспективи судової реформи є те, що неурядові актори мають впливовість на ухвалення того чи іншого рішення. І це відмічають саме представники суддівського корпусу. «Це надалі буде активним каталізатором проведення судової реформи», – акцентувала Марія Золкіна.
Директор програмної ініціативи «Права людини і правосуддя» Міжнародного фонду «Відродження» Роман Романов відзначив, що результати опитування громадян свідчать передусім про визрівання суспільної думки щодо сприйняття ролі суду. Він вказав як на добрий сигнал, що увага громадян зосереджується не на негативних елементах чи конкретних людях, з якими асоціюється правосуддя чи його відсутність, а навпаки, концентрується на пошуку механізмів, завдяки яким можна контролювати органи правочинної системи. «Тобто коли я бачу, що найбільшого впливу громадськості люди очікують від нормальної процедури розгляду дисциплінарних впроваджень, це означає, що вони не прагнуть якихось швидких покарань, вони хочуть, щоб працювали ті механізми, які здатні контролювати цілу систему», – наголосив експерт.
Роман Романов зауважив, що швидкого зростання довіри до судової влади навряд чи варто чекати. Досвід країн, насамперед Польщі та Грузії, в яких відбулися швидкі зміни і де вдалось подолати негатив і недовіру до таких інститутів, як поліція, показав, що швидкої динаміки у зростанні довіри до судової влади не відбувається, або відбувається більш повільно та еволюційно. «Тому треба розуміти, що «чарівної палички» немає, і не буде стрімких стрибків щодо довіри до судової влади, – пояснює фахівець. – Важливою залишається динаміка, важливо бачити, які підходи можуть спрацювати, і надзвичайно важливо, щоби ми дійсно не втрачали це сприйняття судової влади як саме інституції, яка має врегульовувати розбіжності й спори в суспільстві і над якою ніхто не може стояти зверху».
Експерт також відзначив, що нині є багато побоювань про те, що більше незалежності в судовій владі означатиме консервацію тих негативних явищ, які є, а з іншого боку, посилення впливів на неї будь-яких політичних інститутів може не усунути, а навпаки, ще більш погіршити ситуацію з несправедливістю. «Судова влада має свою особливість, тобто вона має діяти винятково в межах принципів права. Політики балансують інтереси і, якщо ми ставимо політиків над судовою владою і говоримо про те, що вони мають навести якийсь порядок, тому що там все неправильно, це означає, що у нас немає ніяких запобіжників, за допомогою яких інтереси, які присутні у політичному просторі, не будуть внесені всередину цієї судової влади і не буде судова влада їх обслуговувати».
Це дуже складна суперечка, яка сьогодні точиться навколо законопроекту, – наголосив Роман Романов. Як збалансувати ці впливи – щоб не зупинити реформу і знайти адекватні інструменти для того, щоби справедливості в судовій системі стало більше? Ключовим тут, на думку експерта, має стати постійна увага і зосередженість громадського суспільства на інституційних змінах.
Коментуючи результати дослідження, секретар Ради суддів України Анатолій Марцинкевич, відзначив, що його, зокрема, здивувало запитання в опитуванні про те, як громадськість ставитесь до суддівських привілеїв і суддівської недоторканості. Відтак суддя наголосив, що жодних привілеїв у суддів немає, а суддівська недоторканість – річ відносна, оскільки за чинним законодавством можна відкрити кримінальне провадження відносно будь-якого судді.
Анатолій Марцинкевич також відзначив як позитивний сигнал, що всі опитані – і громадяни, і експерти, і судді – зійшлись на думці про те, що зовнішній вплив на систему судочинства – неприпустимий. «Це свідчить про те, що сьогодні судову систему люди бачать як самостійну і незалежну, яка має давати відсіч всім зовнішнім факторам – і політикам, і владі загалом, і олігархам». Велике значення при цьому Анатолій Марценкевич відводить запровадженню системи оцінювання діяльності суддів. Така атестація має насамперед вдосконалити судову систему, але саме оцінювання слід робити в інтересах громадськості в цілому. Секретар Ради суддів України розповів, що на нещодавньому засіданні Ради було затверджено таку систему, яка передбачає, крім опитування самих суддів, врахування цілої низки статистичних та соціологічних даних, зібраних, зокрема, й і під час досліджень громадської думки. Така оцінка діяльності суддів – одна із можливостей постійно моніторити роботу суду, каже Анатолій Марцинкевич, що має суттєво покращити стан справ з відправленням правосуддя в Україні.
Експерт Реанімаційного пакету реформ, суддя Михайло Жернаков зауважив, що для нього в опитуванні стала несподіванкою відвертість суддів, принаймні щодо люстрації та хабарництва. «Здавалося, що всі 100% суддів скажуть, що люстрації їм не потрібно, а хабарництва у судах взагалі немає, – зазначив експерт. – Я чекав, що судова система, яка не хоче змін, покаже свою інертність, однак ті цифри дослідження свідчать про те, що і судді, і суди готові мінятися».
Відтак справа тепер за тим, хто робить судову реформу. А тут запитань так само багато, вважає експерт. «Добре було б, звичайно, щоб це дослідження та й багато інших речей, напрацьованих експертами, побачила Верховна Рада і ті decision makers, хто робить судову реформу в Україні, до того, а не в процесі того, як голосується закон про судову реформу, – відзначив Михайло Жернаков. – Сьогодні є багато напрацювань у громадських експертів з приводу того, як робити судову реформу. На жаль, до них, якщо й дослухаються, то враховують, дуже мало». Експерт навів приклад, як напередодні голосування за законопроекти про судову реформу 12 лютого комітет Верховної Ради з правової політики і правосуддя зібрався лиш за півдня, щоб розглянути поправки до документів. «Я не знаю, як можна розглянути 4014 поправок на 1045 сторінках за такий короткий термін і якою буде якість законопроектів, якщо депутати у день голосування ще не знають, який буде текст», – дивується експерт.
Михайло Жернаков застеріг депутатів від поспішних голосувань, нехтування думкою громадськості та експертного середовища і закликав політиків до відповідальності перед народом в одному з найважливіших напрямів реформ.
Підсумовуючи, заступник голови правління Центру політико-правових реформ Роман Куйбіда, наголосив, що єдиною точкою дотику, яка зближує і громадян, і експертів, і суддів є необхідність подолання політичних впливів на суддівську систему. Та, на жаль, законодавець не прислухається до цих позицій і зберігає, а подекуди й збільшує повноваження президента та парламенту, особливо парламентського комітету у вирішенні питань кар’єри суддів, – зауважив експерт.
«Якщо суддя знає, що його просування по службі щоразу залежатиме від рішення чи депутатів, чи членів комітету, то він завжди, приймаючи рішення в політично чутливих справах, орієнтуватиметься на їхню позицію, – роз’яснює Роман Куйбіда. – Інакше він не зможе робити суддівської кар’єри. Зміни, звичайно, будуть, але у разі невирішення проблеми політичної залежності судова система залишатиметься в такому ж керованому вигляді, а політики стоятимуть над судами», – наголосив Роман Куйбіда.
Він також зазначив, що проводячи опитування, експерти хотіли дослідити, наскільки українці розуміють європейські стандарти в цій сфері. «Відповіді на деякі запитання мене вразили, – каже Роман Куйбіда. – Очікувалось, що на запитання «Хто має призначати суддів?» люди мали б вибрати позицію «Громадяни на виборах», однак цю опцію підтримало лише 28%, а більшість (43%) все-таки підтримали тезу, що «призначення суддів має бути у компетенції спеціально створеного для цього органу, який був би незалежним від законодавчої та виконавчої влади і членами якого були би судді і представники громадськості». Така відповідь, власне, і є європейським стандартом! І я бачу в цьому позитив», – констатував експерт.
