Медіа
Перегляди: 2110
19 листопада 2016

Росія, Україна і Трамп: період невизначеності

 

Олексій Гарань, політолог, професор політології НаУКМА,
науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи"

 

Москва хоче вивести питання Криму за дужки російсько-американських відносин. Що на це скажуть у Вашингтоні?

 Один з найважливіших факторів, який сьогодні впливає на дії Росії – невизначеність, що склалася після президентських виборів у США. З одного боку, Захід підтримує продовження санкцій, про що лідери США і Німеччини заявили під час візиту Барака Обами в Європу. З іншого – Путін намагається зірвати ці санкції і розколоти єдиний фронт Заходу, зокрема, скориставшись перемогою Дональда Трампа.

Обама та інші західні лідери намагаються створити ситуацію, коли Трамп буде змушений продовжувати налагоджену зовнішньополітичну лінію США. Трамп, тим часом, формує свою команду, в якій уже є вельми суперечливі особистості.

Призначення керівника Національного комітету Республіканської партії Райнса Прібуса керівником апарату президента є позитивним знаком: значить, Трамп намагається взаємодіяти з істеблішментом Республіканської партії. Відповідно, є сподівання, що зіграє традиційна зовнішньополітична стратегія республіканців. Водночас новообраний президент запропонував Майклу Флінну стати радником з національної безпеки, що викликає великі питання. Відставний генерал-лейтенант, звісно, досвідчений у військовій та розвідувальній сфері, але з символічної точки зору, він робив речі, які ставлять під сумнів його неупередженість. Зокрема, йдеться про його візит до Росії на святкування 10-річчя заснування пропагандистського рупора Кремля Russia Today.

 
Путін посилає Трампу чіткий сигнал – Україна не повинна залишатися одним з пріоритетів зовнішньої політики США
 Деякі демократи і республіканці кажуть, що потрібно посилити санкції проти Росії. При цьому у відомому виданні The National Interest з'являється стаття декількох юристів, які, по суті, пропонують вивести питання Криму за дужки російсько-американських відносин, зберегти статус-кво Донбасу як частини України (правда, незрозуміло, що мається на увазі), надати їй пакет фінансової допомоги на відбудову Донбасу за участю Росії, США та ЄС в обмін на відмову від зближення з Євросоюзом. Це сказано не прямо, а випливає з контексту статті, яка, насправді, відображає саме те, чого хоче Росія.

Путін посилає новообраному американськомупрезидента чіткий сигнал – Україна не повинна залишатися одним з пріоритетів зовнішньої політики США, мовляв, Кремль і Білий дім можуть домовитися про безліч інших, важливіших питань. Наприклад, про боротьбу з тероризмом.

Обама, тим часом, намагається продемонструвати, що в американській зовнішній політиці буде спадкоємність, в тому числі щодо України. І нам це вигідно. Ухвалена в Третьому комітеті ООН резолюція щодо Криму, де Росія названа країною-окупантом, а анексований півострів – тимчасово окупованою територією, – є ще одним тому підтвердженням.

Таким чином, у США намітилося дві лінії: Обама, який хоче закріпити те, що було зроблено за часів його президентства, зокрема, ті ж санкції; і Трамп, який поки остаточно не визначив свою зовнішньополітичну стратегію. Нинішню міжнародну ситуацію можна визначити як період невизначеності. Кожна сторона тестує іншу.

Новое время