Що треба розуміти про Схід, аби його зберегти
Схід України – це не Крим, сепаратизм на Сході – це набагато більш небезпечно. Без Криму, хай би як боляче це було, але українська держава зможе функціонувати і залишатися державою. Повернення Криму може на десятиліття стати ідеєю, метою, політикою, яка триматиме увагу світової спільноти на українському питанні, зміцнюватиме імідж України як демократичної держави, яка дотримується на відміну від Росії, норм міжнародного права. Без Сходу, втрата якого стала як ніколи реальною, держава Україна як така просто перестане існувати.
Марія Золкіна, політичний аналітик
Отже, що треба мати на увазі й усвідомлювати, ухвалюючи, а потім виконуючи рішення щодо Сходу, якщо ми хочемо зберегти Схід частиною України, а відтак – зберегти Україну загалом.
- Треба розуміти – у Луганську і Донецьку масових мітингів на захист держави Україна не буде. Протестний потенціал Донбасу значно нижчий за готовність до протесту в Центрі і на Заході країни. Мовчання більшості, нехай вона і не підтримує відокремлення від України і введення російського контингенту, відіграє свою вирішальну роль так, як це було в Криму: активна меншість, організована та керована, підтримувана якоюсь кількістю пересічних громадян, користуючись мовчанням, відстороненістю та індиферентністю більшості, зробить свою справу: і облраду «розпустить», і Донецьку, і Луганську республіки «проголосить», і до складу Росії «увійде». Потрібно усвідомлювати, що це мовчання переважної частини населення стало одним із стримувальних чинників для Росії і не дозволило їй перетнути східний кордон України раніше. Кремлю стало зрозуміло, що масової підтримки таким діям Росії на Сході не буде. Відповідно до цього плани Кремля щодо Сходу були відкориговані і ставку зробили на дії «п’ятої колони» у східних областях і політичних туристів. Саме цю технологію успішно введено в дію. В умовах, коли більшість населення виступає не як активні громадяни, а як мовчазні спостерігачі, врегулювати кризу можна тільки ефективними діями нинішніх силових відомств та злагоджених дій центральної та місцевої влади.
Приклад Кернеса, який не стоїть в стороні, а веде перемовини задля стабілізації ситуації з сепаратистами у Харкові, мають наслідувати зараз у Донецьку та Луганську. Є медіа-ресурси. Є і державні медіа, є приватні, які посідають адекватну об’єктивну позицію – тобто можливість для обласної ради, адміністрації, СБУ, міліції висловити свою позицію і звернутися до громадян є: треба пересічним громадянам зараз сказати, що всі дії із захопленням адміністрацій, проголошенням відокремлення областей від України, закликами до референдуму – нелегітимні. І це вкрай важливо, бо пересічні жителі Сходу не розуміють, в чому полягає різниця між захопленням КМДА й адмінбудівлями під час Майдану і нинішніми діями «прихильників федерації» чи виходу зі складу України. Адже й різниці з правової точки зору, справді, немає, окрім того, що зараз до самого факту захоплення ОДА додається сепаратизм, який вже є злочином проти держави. Саме тому було так важливо після революції пояснити Сходу, чим це було і для чого, пояснити славнозвісною революційною доцільністю чи якось інакше, але пояснити. Цього не було зроблено і тепер для тих, хто не вникає в деталі нинішніх подій, сепаратисти в Луганську – це люди, які реалізують своє право на волевиявлення. Хоч би як тут, у Києві, не хотілося приймати таку позицію, треба поїхати на Схід або бути зі Сходу, щоби розуміти, що погляд зі Сходу на події Майдану, як і на події зараз на Сході може відрізнятися від «київської» проекції. Схід треба розуміти і зрозуміти. І діяти – відповідно до психології Сходу, коли вирішуєш проблему у цьому регіоні.
- Посадовцям хоча би зараз треба їхати на Схід. За 1,5 місяці перебування при владі жоден з найвищих посадовців так і не поїхав у регіони, де не підтримували Майдан, який і призвів, власне, до зміни політичної верхівки в державі. Чи треба було говорити з Півднем, в якому 71% населення не підтримували Євромайдан? Чи зі Сходом, де для 65% мешканців Євромайдан був чужим і незрозумілим? Це дані кінця грудня, але на сьогодні не потрібна точність нових соціологічних досліджень, щоб розуміти: нова влада сприймається на Сході здебільшого як результат Майдану, який мав мало симпатиків і в Луганську, і в Донецьку, і в областях, особливо, в сільській місцевості. Перша поїздка нових посадовців мала бути здійснена сюди – в регіони, де їх ніхто не зустрічав би як переможців, але які мають, насправді, «золоту акцію», яка може як зберегти України цілісною державою, так і сприяти її розколу, причому вже не ідеологічному. Не поїхали. Але і зараз ще не пізно. Виїзні засідання органів державної влади та й сам факт присутності найвищих посадовців у Донецьку, Луганську, Харкові – це сигнал для Росії, що ці регіони не повторять долю Криму, що тут позиція влади буде жорсткою в плані захисту суверенітету України, і буде сигналом для пересічних жителів цих регіонів – вони не залишені напризволяще. Бо саме таке враження лише укріплювалося на Сході останній місяць: в Києві відбулася заміна одних політиків при владі на інших, інтереси регіону, який не підтримав Майдан, до пріоритетів нових посадовців не входив. Схід після 2004 року відчував себе чужим у новій політичній реальності і це стало одним з визначальних факторів для перемоги Януковича у 2010-му. Але зараз наслідки можуть бути більш ніж катастрофічними – не реванш на чергових виборах, а розкол держави.
- Їхати повинні авторитетні або хоча би прийнятні для цих регіонів політики і посадовці. Чи не найгіршим вибором як делегата в Донецьк для врегулювання кризи стала особа Юлії Тимошенко. Тимошенко на Сході не сприймають і це несприйняття у багатьох пересічних мешканців граничить з тим, що людина відчуває до свого особистого недруга. Не можу стверджувати, але виглядає так, що Тимошенко їде в Донецьк насамперед для того, аби домовлятися з місцевими елітами і Ахметовим. Вплив Ахметова на ситуацію в регіоні колосальний. За умови його чіткої і жорсткої проукраїнської позиції нинішні сепаратистські диверсії можуть бути припинені негайно, а їхня ефективність – нівельована. І для цього непотрібно навіть застосовувати неформальний тиск на силові і владні структури. Він має можливість вплинути на громадські настрої за посередництвом керівників промислових підприємств, які можуть заявити перед робочими колективами про загрозу розколу країни, важливість її збереження, недоцільність і нелегітимність проведення будь-яких референдумів і розпуску облрад самозванцями-сепаратистами. Але Рінат Ахметов поки що формально тримається осторонь цих подій, принаймні його зусиль для збереження саме української держави і придушення сепаратизму не видно. Загалом скидається на те, що йдуть серйозні політичні торги на рівні еліт регіональних, національних та…цілком можливо – російських. Отже, говорити з елітами можуть одні посадовці чи політики – і в цьому Тимошенко може відіграти свою позитивну роль, але от заспокоювати населення мають їхати інші політики чи посадовці. Головне тут – спільний ККД. Якщо Тимошенко може домовитися з Ахметовим чи з будь-ким іншим і припинити спільними зусиллями сепаратистські рухи – нехай вона робить це. Якщо Ярема здатний мобілізувати деморалізовану міліцію – нехай робить це. Лідери громадської думки також мають їхати зараз в Донецьк, Луганськ, Харків та інші міста й виконати свою роль у заспокоєнні сепаратистських настроїв і пробудженні патріотичних настроїв у звичайних жителів регіонів.
Зараз головне – зберегти державу. Практично всі зусилля і всі ресурси нині потрібні та прийнятні для збереження того, що підтримує більшість українців – цілісної та неподільної держави, незалежно від того, підтримують вони це відстороненим мовчанням чи активною проукраїнською позицією.
