Ситуація, коли плану «Б» бути не може

Незважаючи на  непересічну, історичну важливість Євромайдану, у цій ситуації плану «Б» не може, оскільки  немає і не може бути  навіть плану «А».  І я не маю на увазі, що лідери Євромайдану взагалі не знають, що робити, - ні, я маю на увазі, що  варіантів розвитку подій може бути  добрий десяток, що дії штабу залежатимуть напряму від дії головного опонента – влади, що  зовнішньополітичний фактор (як Росія, так і західний світ) також впливають і будуть намагатися вплинути на події в України, а от Євромайдан на них – зокрема на Росію – напряму впливати не може.  Тому стратегія має бути одна, а от плани А/Б/В.. – це варіанти                 Марія Золкіна, аналітик "Фонду Демократичні ініціативи"

тактик. Прогнозувати, що буде з Євромайданом, складно і безперспективно, по суті.  Виходячи з небажання влади йти на компроміс, можу завважити тільки одне:  бодай якісь зміни, навіть просто організація столу переговорів, можливі ТІЛЬКИ, якщо Євромайдан стоятиме. Не буде Євромайдану – не буде підстави для влади погоджуватися навіть на формальні переговори.

Можна сказати, що до 6 грудня включно Євромайдан у відносній безпеці – зустріч міністрів  ОБСЄ виступить фактором утримання влади від силового сценарію, принаймні. Присутність кількох десятків представників  інших держав на цьому саміті не  дозволить владі  наважитися на силові методи руками міліції чи спецпризначенців.  Але, тут є одне «але»:  натомість цілком можливими є прямі провокації руками «тітушок», що влада цілком очевидно може представити  іноземним гостям як свідчення  немирного характеру  Майдану і можливості агресії з боку «протестувальників».  Світова громадськість (окрім, російського простору, звичайно) у це не повірить, але дії влади останнім часом  позбавлені раціональної логіки. На щастя, світова громадськість  сприймає інформацію не як  закоренілі прихильники Партії регіонів: що сказали – те і правда, а сприймає критично, і словам нинішньої влади, офіційним запевненням, що влада тут ні до чого, віри не йме.

Загалом,  хочу у висновку  закцентувати увагу на таких  пунктах:

По-перше, хоч би як ми хотіли називати  Євромайдан суто громадянською акцією, вимоги у громадян – політичні у найширшому розумінні цього слова.  Не треба боятися присутності політичних партій і політиків у цьому протистоянні. Якщо у громадян і деяких політиків єдина мета – працювати треба разом.  Годі це обговорювати.  Тим більше, як показала практика, багато чого  в організаційному плані  залежить не тільки від самих громадян, але і від  хороших координиторів, які  можуть зробити свій внесок в організацію  протесту.  

По-друге,  треба розуміти, що  стояти на вулиці – це ЄДИНИЙ  можливий  спосіб   тримати увагу, напруження і добитися врешті-решт змін.

По-третє,  чіткого плану на день, десять днів чи місяць наперед не може бути, бо ситуація надто динамічна. Не витрачати час на критику опозиції чи інших лідерів  Майдану,  а самим приходити на Майдан і  пропонувати свої варіанти, якщо такі є.  Температура майдану залежить не тільки від  дій влади, на які Євромайдан  реагує, але від кількості людей, які приходять, розуміючи, що  перше правило – треба приходити і стояти.