Соціологи – реформам
Про місце науковців у процесі реформ, які нині провадяться в країні, говорили в Інституті соціології НАН України під час круглого столу «Реформи в Україні: реальна практика і суспільні очікування». Захід пройшов 13 грудня 2016 року у рамках проекту «Публічна соціологія як фактор розвитку громадянського суспільства», що його здійснює журнал «Соціологія: теорія, методи, маркетинг» у співпраці з Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
В оцінці впровадження реформ нині доводиться розділяти експертне знання про них і повсякденне, – зауважив Віктор Степаненко, модератор заходу, провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України, відкриваючи дискусію. Він відзначив, що у повсякденні люди здебільшого кажуть, що реформ немає, і основним критерієм так вважати є їхнє економічне становище. Експерти ж зазначають, що певні зміни все ж є – відбулося становлення Збройних сил, певні кроки з реформування поліції, запроваджено електронну систему публічних закупівель «Прозоро», ініціативу з електронного декларування статків чиновників, створено інституції у сфері боротьби з корупцією, здійснено певні кроки з судової реформи.
Але рівень сприйняття реформ серед людей залишається низьким, майже таким самим, що й три роки тому, твердить науковець. На думку соціологів, основною причиною цього є відсутність довіри до влади. «Реформи важко проводити в країні, де дуже низький рівень довіри до влади», – каже Віктор Степаненко. – Ще одним чинником незадовільного сприйняття реформ є їх повільний темп – за три роки дуже мало результатів із запроваджених змін, які б довели свою ефективність. Чинить свій вплив і несприятливий зовнішній фактор, зокрема відсутність реальної перспективи членства в ЄС».
Низька оцінка дій влади є й наслідком того, що в суспільстві немає розуміння, які саме реформи треба робити і хто є суб’єктом цих реформ. Так вважає Анатолій Єрмоленко, заступник директора Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України. «Можновладці думають, що вони знають, які реформи проводити і фактично не радяться з громадянами про це, – констатує науковець. – Це залишилося у спадок ще з радянських часів. А в суспільстві мають запрацювати відносини, де рівноправним суб’єктом у дискурсі про реформи постане громадянське суспільство».
Окреме місце слід відвести процесу обговорення реформ, вважає Анатолій Єромленко. Сьогодні він розвивається симулятивно. «Обговорення проходять у такий спосіб, де фактично не слухають аргументів політичного супротивника, – зауважує вчений. – Усі ток-шоу постають як хибні комунікації, де може досягатися хибний консенсус, і вони мало що дають, аби виробляти таку політику, яка б не формувалася тільки у високих кабінетах можновладців».
Науковець вважає, що соціологи і філософи мають включатися у ці дискусії і виступати не просто експертами, а суб’єктами діалогу, які стежитимуть за механізмами аргументації, за тим, в який спосіб проводяться ці дискусії, яким чином досягається згода, чи не проштовхуються приховано чиїсь осібні інтереси замість того, щоб справді досягати тих, які працюють для спільного блага.
А от Ігор Мартинюк, старший науковий співробітник Інституту соціології НАНУ, основну проблему в тому, що реформи гальмують, вбачає не так у владі, як у суспільній свідомості. Надто велика частина населення, особливо старшої вікової групи, ще не змогла адаптуватися до сучасних умов, дається в знаки й спадкоємність традицій. У структурі суспільства це чимала частка, зауважив соціолог. Тому змінювати треба щось у суспільстві, а спробу вирішити питання реформ шляхом сильного правителя науковець вважає марною.
«Найкращий шлях, який могла би обрати влада задля цього – поступові реформи, – наголошує Ігор Мартинюк. – Як іде цим шляхом Китай, який потрошку випускає владу – наказову й тоталітарну – із рук і потихеньку вводить елементи змін».
Окрім того, реформи треба робити саме ті, які потрібні сьогодні, акцентував Ігор Мартинюк. Він переконаний, що науковці мають бути в цьому плані дипломатами і радити соціальним інституція робити те, що вони ЗДАТНІ робити, з огляду на інерцію суспільного мислення й суспільної психології. Тому що будь-яка реформа забуксовує, якщо вона не підготовлена. «Ми маємо створювати той шар підґрунтя, на якому виникнуть реальні засади нового суспільства», – такою бачить Ігор Мартинюк роль науковців у процесі реформ.
Тим часом Євген Головаха, заступник голови Інституту соціології НАН України, не втрачає віри у те, що українці колись та виберуть мудрого правителя для своєї країни. Причиною провалу багатьох економічних і політичних реформ, що втілюються вже 25 років, він вбачає у жахливому поєднанні невдалих варіантів влади. «Залишається одне – вірити, що в країні з’явиться освічений правитель. – наголосив вчений. – А щоб це здійснилося, потрібен тиск громадянського суспільства, його активність та ініціатива. А в перших рядах мають стояти соціологи. Бо ми знаємо суспільство і наше завдання – показати йому всі можливі помилки і способи, як запобігти їм», – підсумував Євген Головаха.