Соціологічне забезпечення на цій виборчій кампанії було достатньо бідним
Закінчились чергові виборчі перегони і соціологи підбивають підсумки. Про характер останніх виборів Президента і роль у них соціології під час прес-конференції, що відбулася в Укрінформі, розповіла науковий керівник Фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна.
Перебіг виборчої кампанії з кожними виборами дедалі змінюється й істотними чинниками, які впливають на характер цих змін, стають, по-перше, телебачення, коли виборча компанія почала перетворюватися на шоу, й по-друге – новітні методи соціологічного вимірювання, які дають змогу адекватно і надійно передавати настрої суспільства і визначати політичні рейтинги.
Власне, що таке – рейтинг? Винайдений ще у 40-х роках минулого століття Джорджом Геллапом, і застосований у зондажу громадської думки щодо політиків, він відкрив еру наукового вивчення думки населення. Рейтинг і до сьогодні залишається знаряддям вимірювання температури в суспільств, що дозволяє тримати руку на пульсі під час виборчої компанії.
Загалом соціологічний супровід виборчих кампаній характерний для всіх розвинених і навіть напіврозвинених демократій. Різниця полягає лише в тому – хто замовляє такі опитування. Причому у нас, кажучи про «замовне опитування», вкладають здебільшого негативний смисл, називаючи таке дослідження заангажованим. Та, на жаль, це повне нерозуміння ситуації. Адже опитувань у принципі не буває незамовним. Тому що, якщо воно справжнє, то проводиться сотнями людей, і хтось повинен їм за цю роботу заплатити. Це робить замовник. Зазвичай у розвинених демократіях опитування замовляють засоби масової інформації, і насамперед телебачення. В Україні ж медіа тільки зараз почали замовляти опитування, і то – лише екзит-поли. Прикладів поточного опитування, замовленого ЗМІ, я ще не зустрічала. Вітчизняні засоби інформації твердять, що це для них дорого. Але якщо порівняти суму, сплачену за появу в прайм-таймі кандидата, і вартість соціологічного опитування, то за одну появу когось із політиків можна провести три якісні соціологічні опитування. Втім у наших медіа вже виробилася звичка користуватись тими даними, що дають їм безплатно. Але ж що їм дають? І взагалі звідки з’являються в засобах масової інформації рейтинги? На сьогодні існує три джерела, звідки може потрапляти подібна інформація у ЗМІ.
Перше, це коли під час виборчої кампанії опитування зазвичай замовляють політики. Хоч би що вони казали про соціологів, але все одно вдаються до їхніх послуг. Якщо результат для політика вигідний, він дозволяє його оприлюднювати. Це зовсім не означає, що подібне опитування дає замовний результат. Результат – об’єктивний, але політик сам розпоряджається, що із цього результату афішувати, а що – ні. Як правило, оприлюднюються лише рейтинги. Хоча заради самих рейтингів опитування не проводитиметься, бо воно досить коштовне. Зазвичай, таке опитування містить велику анкету, яка дає змогу проаналізувати, як переходять голоси, які питання є найбільш важливими під час виборчої кампанії, як реагуватиме на ті чи ті гасла виборець. Це велика анкета, так би мовити, для службового користування, з якої на широкий загал виноситься хіба що рейтинг, і то, якщо він вигідний.
Друге джерело надходження інформації, це коли соціологи оприлюднюють дані, які вони отримали шляхом вміщення своїх запитань в інше опитування, яке нікому не належать. Тоді вони можуть цю інформацію оприлюднювати, і ,як правило, це також рейтинги.
І третє джерело, яке раніше під час виборчої кампанії широко використовувалось, а зараз використовується недостатньо, це опитування, які замовляють різні фонди. Це в основному грантові дослідження, які від самого початку призначені на те, щоб всі отримані результати були оприлюднені. На цьогорічних виборах саме цей шлях отримання інформації, який раніше широко використовувався під час виборчої кампанії, майже не був присутній, інтерес до України різних міжнародних фондів сьогодні практично втрачений. Звідси й така соціологічна бідність цієї виборчої кампанії, де власне, крім рейтингів, у медіа нічого більше не звучало. Наприклад фонд «Демократичні ініціативи», який завжди під час виборчої кампанії проводив два або три опитування громадської думки, цього разу мав змогу отримати від міжнародного фонду гроші лише на одне опитування, яке було оприлюднено наприкінці грудня. Опитування містило запитання не лише про рейтинги, там досліджувалось і те, як, наприклад, люди ставляться до виборів, чи готові продавати вони свій голос, які проблеми їх хвилюють найбільше, чи готові люди фінансувати політичні партії, які права, на їхню думку, в Україні існують, а які ні, як вони ставляють до корупції та чимало інших питань. Певну частину даних «Демініціативи» вже оприлюднили, а ще частину планують оприлюднити найближчим часом.
Отже, соціологічне забезпечення на цій виборчій кампанії було достатньо бідним, а оприлюднення рейтингів було вигідним лише одній політичній силі – Партії регіонів. Трохи ближче до виборів оприлюднила свій рейтинг ще одна політична сила – Сергія Тігіпка, електорат якого напередодні першого туру стрімко збільшився. І на цьому соціологія скінчилася. Як на мене, дуже важливо, щоб під час наступних виборчих кампаній наші засоби масової інформації зрозуміли, наскільки це корисно, коли соціологія досліджує громадську думку не лише заради рейтингів. Самим медіа було б цікаво дослідити, як, скажімо, люди ставляться до засобів масової інформації, до висвітлювання виборчої кампанії у ЗМІ тощо.
Другий урок, який піднесла ця виборча кампанія – остаточне розвіяння міфу про те, що соціологічні рейтинги істотно впливають на вибір електорату. Адже саме віра деяких політиків у те, що збільшені рейтинги можуть вплинути на тих, хто вагається, і швидше визначатися на користь переможця, призвела до того, що в інформаційний простір постійно запускалися різноманітні фантомні фірми з якимись неіснуючими рейтингами.
Але, на щастя, ця інформація ніяк і ні на кого не вплинуло. Якби, скажімо, виборці справді орієнтувалися на високий рейтинг і голосували за того, у кого він вищий, то було б не можливо істотне зростання рейтингу Тігіпка, який починав свою виборчу кампанію з 2,5%, а закінчував з 13%. Те саме стосується і Арсенія Яценюка – якби люди голосували лише за високий його рейтинг, який оприлюднювали соціологи на початку його виборчої кампанії, то він би не впав би так низько наприкінці перегонів.
Тобто, це ще раз підтвердило, що штучне наганяння рейтингів – повна нісенітниця, і я сподіваюся, що на наступних виборах політики вже не будуть так ганьбитися для того, щоб запускати на орбіту якихось нікому невідомих «фахівців» з намальованими ними рейтингом. Бо таке дрібне шахрайство, воно просто нікого не красить і ніякої користі нікому не дає.
Власне для цього треба вчитися не тільки політикам, а й журналістам. Адже інтерпретації, що їх дають журналісти, так само іноді ґрунтуються, на тому, що вони не дуже добре розуміють, що таке соціологія. Наприклад, у західних університетах існує обов’язковий курс, де майбутніх медійників обов’язково навчають методам емпіричних досліджень, як їх інтерпретувати, як їх розуміти. Тому що взаємодія соціологів і журналістів надзвичайно важлива, і не лише під час виборчих компаній.
Коли ми кажемо, що соціологія, це дзеркало, куди ми дивимося у суспільство, то суспільство без засобів масової інформації нічого про це не дізнається. От, між цим дзеркалом і суспільством перебувають засоби масової інформації. І налагодження плідної, розумної співпраці між журналістом і соціологом дуже істотна річ для того, щоб наша Україна ставала демократичною та й просто цивілізованою.
