Соціологія екології – про що знають, а про що не здогадуються громадяни
Соціологи назвали низку основних екологічним проблем, які хвилюють українців, екологи ж, у свою чергу, розставили свої пріоритети щодо природоохоронних потреб. Загалом же і ті, і ті одностайні в тому, що екологічна свідомість українців наразі дуже низька, і ця екологічна безграмотність громадян є чітким відображенням низької пріоритетності екологічної складової в державній політиці. Такі основні підсумки розмови за круглим столом «Значення чистого довкілля в житті українців», що його провели Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина» та Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.
Загалом українці вважають, що екологічне право - це право жити в безпечному довкіллі, але вони не готові особисто брати участь у заходах з охорони довкілля. Про це, представляючи результати соціологічного дослідження, сказала директор Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна. За даними дослідження, що навела соціолог, 71% респондентів вважають, що екологічне право – це право на безпечне для життя та здорове довкілля. Але брати участь у розробці та запровадженні заходів щодо охорони довкілля готові лише 29,9% опитаних.
Крім того, за її словами, питання екології та збереження довкілля не стоять на перших місцях у пріоритетах українців: 9% респондентів вважають екологічну ситуацію у своєму регіоні цілком благополучною, а 61% – нормальною.
При цьому серед екологічних проблем свого регіону опитані називають забруднення довкілля побутовими відходами – 59%, забруднення повітря шкідливими викидами – 43,8% та низьку якість питної води – 42,3%.
Водночас, як зауважила Ірина Бекешкіна, значна частина респондентів вважають, що екологія – це плата за економічний розвиток, причому у відповідях простежуються і регіональні відмінності. «У західних та центральних регіонах більшість вважає, що економічне зростання можливе без завдання шкоди довкіллю, а от у східних, південних регіонах і особливо на Донбасі більшість вважає, що економічне зростання неможливе без шкоди довкіллю», – зазначила соціолог.
Загалом, за її словами, 43% вважають за можливе успішно розвивати економіку без завдання шкоди довкіллю, а 38,7% – що без завдання шкоди екології економічне зростання неможливе. На думку соціолога, така досить висока частка свідчить про те, що люди звиклися із ситуацією та не вимагають її зміни.
Також дослідники відзначають низький рівень залучення громадян до екологічних ініціатив: лише 1% респондентів визнали себе активними учасниками екологічного руху.
Коментуючи результати опитування, керівник проектів і програм МБО «Екологія-Право-Людина» Ганна Хомечко зазначила, що в сфері екологічної освіти є величезний простір для роботи, але велике значення має загальнодержавна політика у цій царині.
Експерт навела приклад Швеції, коли там у 60-х роках почалися серйозні екологічні проблеми. «Уряд Швеції замислився над тим, який негативний вплив на здоров’я людей чинять ті шкідливі речовини, які використовуються у сільському господарств, – розповіла Ганна Хомечко. – Почалися активні наукові дослідження про вплив різних екологічних факторів – стану води, повітря – на здоров’я людей. Ці дані доносились до широких верств населення в доступній популярній формі, яскравими картинками впливу на здоров’я людей проводилась активна меді-кампанія на радіо і телебаченні. І саме це доходило до розумів і сердець людей. Бо людина сприймає як небезпечне все те, що небезпечно саме для неї».
Громадська діячка відзначила, що в 60-70-х роках рівень захисту довкілля в Швеції був приблизно такий самий, як сьогодні в Україні. Зараз Швеція здійснила величезний прогрес у цій царині. І це було зроблено завдяки двом факторам – по-перше, країна визначила захист довкілля як головний пріоритет державної політики, а по-друге, було докладено величезних зусиль для підвищення екологічної свідомості громадян.
«Якщо в Україні проблемою номер один громадяни вважають забруднення побутовими відходами, – веде далі Ганна Хомечко, – то у Швеції переробка побутових відходів майже наближається до 100%. Тобто половина відходів переробляється, іде на повторне використання, половина – спалюється для виробництва електроенергії, і лише 0,7% захоронюється на сміттєзвалищах, тоді як в Україні туди іде понад 96% відходів». Керівник проектів і програм МБО «Екологія-Право-Людина» Ганна Хомечко акцентувала на тому, що такий разючий контраст якраз і засвідчує, яких успіхів можна досягти, якщо приділяти належну увагу екологічному аспектові в державній політиці, підвищенню екологічної свідомості громадян.
Збентежили результати соціологічного дослідження й народного депутата України Остапа Єднака.
Надто те, що більша частина громадян України пов’язує поняття сталого розвитку лише з економічним зростанням держави. «Це значить, що не лише кожен другий студент або кожна друга домогосподарка вважає так, але так вважає і підприємець, і бізнесмен, які, найімовірніше, не враховують екологічної складової в своїй діяльності, а також кожен другий держслужбовець, який, очевидно, теж не думає про довкілля, коли приймає важливі для держави рішення», – наголосив народний обранець. Остап Єднак відзначив, що для громадських організацій залишається ще велике поле для діяльності – підвищення екологічної свідомості громадян, але так само величезне поле для роботи є й у держави – забезпечити певну екологічну освіту від дитсадка і школи аж до університетів, щоб через певний час відповіді на те, що таке сталий розвиток, були інакші.
Остап Єднак вважає абсолютно логічним те, що питання побутових відходів найбільше хвилює громадян. Але непокоїть те, що більше 90% громадян не мають досвіду в захисті своїх екологічних прав. «Це означає, що громадяни розуміють, що у них є проблеми, але вони не вимагають від місцевої влади їх вирішення юридичними механізмами. Натомість у Верховній Раді є таке усвідомлення важливості цієї проблеми, і зараз розробляються такі законопроекти, які повинні частково розв’язти її», – констатував Остап Єднак.
В свою чергу керівник ГО екологічний клуб «Край» Галина Проців також прокоментувала цифри низької задіяності громадян у роботі природоохоронних громадських організацій.
«Ми переконались, що зі 100 людей, які кажуть, що вони чують нас, лише 5 реально чують, а готові щось зробити – одна людина, – каже експерт. – Тобто лише 1% людей готові брати участь у роботі природоохоронних організацій, що і підтвердило соціологічне опитування».
Галина Проців твердить, що низька соціологічна свідомість породжує і мізерну обізнаність про те, які саме екологічні проблеми мають насторожувати передовсім. Наприклад, громадяни України думають, що пріоритетною є проблема з відходами, але першим знаковим впливом на добробут і стан здоров’я людей є вода. «Україна на сьогодні має найгіршу ситуацію з дотриманням Оргуської конвенції, яка гарантує людям права на доступ до інформації, на участь у процесі прийняття рішень і на доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, – відзначає експерт. – Бракує інструментів з дотримання процедур і державним органам, які або усунулися, або не помічають своєї важливої ролі у захисті інтересів людей. Наша праця і праця інших природоохоронних організацій присвячена саме цій темі».
Унікальним механізмом співпраці органів державної влади і громадськості є Оргуський центр Державної екологічної академії. Про це розповіла його директор Галина Сєрова.
«Така взаємодія сприяє насамперед формуванню екологічної свідомості, підвищенню рівня екологічної культури, поширенню екологічної ї освіти і освіти для сталого розвитку», – наголосила директор Оргуського центру. Вона розповіла, що Декада освіти сталого розвитку, яка завершилася цього року, має значні здобутки. Але ці успіхи стосуються саме громадських організацій. Наприклад, Оргуський центр взяв активну участь у поширенні програми освіти для сталого розвитку. Ця програма, до якої долучилися різні громадські організації, мала потужний розвиток в Україні. Завдяки спільним зусиллям громадського сектору був розроблений навчальний інноваційний курс освіти для сталого розвитку, який на сьогодні вже має гриф Міністерства освіти та науки і охоплює навчальну категорію від дошкільнят до учнів 9 класу. Розроблено й підручники, й методичні посібники для вчителів, ці матеріали апробовані у 14 регіонах України. «Охоплення дуже значне, – розповідає Галина Сєрова, – але навчаючи дітей, які потім навчають своїх батьків, котрі далі мають впливати на свої громади, ми помітили, що цей ланцюг, на жаль, на якомусь етапі рветься. Простий приклад – розподіл сміття. В багатьох містах є ця ініціатива, вона підтримується людьми, але вони не знають, як далі іде переробка, і що врешті-решт відбувається на виході. Так ініціативи громадські, які виникли як результат послідовної освітньої роботи, не знаходять відгуку і продовження у роботі органів влади», – резюмувала Галина Сєрова.
І все ж громадськість має рішуче тиснути на владу. У цьому переконана виконавчий директор МБО «Екологія-Право-Людина» Олена Кравченко.
«Якщо буде попит від громадянського суспільства, то партії також думатимуть про довкілля і включатимуть ці проблеми як складові у свої програми, – каже експерт. – Наразі жодна партія не переймається цими питаннями. Так само як і уряд». Олена Кравченко навела приклад, як аналітичне дослідження «Довкілля та війна», яке її організація здійснювала для центральних органів виконавчої влади, що мають реалізовувати свою політику в сфері охорони довкілля, застряг у владних коридорах. «Написано низку рекомендацій для Комітету з природних ресурсів, природоохоронного та екологічного права, Кабміну, Адміністрації Президента, відіслані рекомендації дослідження… Зворотної реакції немає ніякої, – обурюється Олена Кравченко. – Натомість від очільника уряду ми часто чуємо, що рахуються збитки в зоні проведення АТО. Однак рахуються вони у тоннах цегли і метрах труб, а не у тому, скільки коштів нам потрібно буде, щоб відшкодувати довкілля. Там вже зараз не можна ні пити воду, ні використовувати овочі та фрукти, які вирощуються на забрудненому ґрунті». Олена Кравченко переконана, що кошти на відновлення довкілля у зоні АТО в декілька разів можуть перевищувати ті, що потрібні для відновлення інфраструктури. Але усі владні чільники про це мовчать.
Найбільшою проблемою експерт вважає відсутність пріоритетності реформ в сфері охорони довкілля для влади. «Наша влад в принципі не бачить проблем з охороню довкілля, – доводить свою думку Олена Кравченко. – Яскравим прикладом цього є черговий проект мораторію на контролюючі органи, в тому числі екоінспекцію. Проблему становить і відсутність проекту Закону про оцінку впливу на довкілля. Написаний разом із Мінекології, РПР та низкою депутатів, поданий давно, він пройшов комітет і застряг. А без оцінки впливу на довкілля ми не можемо рухатися далі. Ще один проект, який застряг – це проект закону про стратегічну екологічну оцінку. Це надважливі закони, без яких ми матимемо і вирубку лісів, і знищення малих річок малими ГЕС, і проблеми з природно-заповідним фондом, починаючи від прозорості призначення директорів національних парків до прозорості їхнього фінансування і витрачання коштів».
Оленка Кравченка назвала ще низку екологічних негараздів, які через брак обізнаності, суспільство просто не вважає значущими. Але вони є. Це проблеми і з електронними відходами, і відведенням величезних площ родючих чорноземів під сміттєзвалища, й утилізації медичних відходів, проблеми з питною водою, а також закритістю для громадськості спецдозволів сланцевих угод. «У сланцевих угодах є екологічна інформація, і, згідно з низкою законів, ця інформація має бути відкрита, – пояснює Олена Кравченко. – Тобто однією з великих проблем залишається доступ до екологічної інформації. Немає прозорості, немає усвідомлення цією владою, що здоровʼя нації залежить від чистоти довкілля, і що в ці 50 пріоритетних реформ, які збирається втілювати влада, має входити реформа довкілля – це однозначно», – констатувала експерт.
Ірина Філіпчук
