Соціологія «гібридної війни» у стрічках новин

«Дві третини українців готові на компроміси з Росією заради миру на Донбасі». Таку новину на основі проведеного авторитетним фондом «Демократичні ініціативи» опитування випустило в середу авторитетне інтернет-видання «Українська правда». До четверга, щоправда, заголовок змінили, й тепер він пишеться так: «Дві третини українців готові на компроміси з Росією, але не на будь-які».

У соцмережах, утім, на той час уже розігнався, як то модно називати, хайп на традиційні теми «зради», «провокації» та навіть «замовних опитувань». Хоча якраз до опитування жодних претензій немає. Власне, новий заголовок «УП» цілком відбиває зміст новини. Якщо коротко, то станом на грудень минулого року 71,5 % опитаних вважали, що між Україною та Росією на даний час триває війна (14,5 % трималися протилежної думки); 51,2 % погодилися, що «заради миру варто погоджуватися на компроміси, але — не на всі»; й лише 16,2 % схвалили би «мир за всяку ціну».

Між іншим, фахівці «Демініціатив» у своєму звіті наводять порівняльні дані за попередні роки. І це найважливіше. Згідно зі звітом, картина громадської думки з даного питання загалом не змінюється ось уже майже три роки. Зокрема, у травні 2016-го за будь-які компроміси виступали 22,5 % респондентів. За обмежені — 47,3 %. Тож, як бачимо, про «зраду» не йдеться — й навіть зовсім навпаки.

Ці дані цілком корелюються з даними інших соціологічних фірм, які проводять відповідні опитування протягом усього часу «гібридної війни». Тож у новині від «Демініціатив» немає не тільки «зради», але й жодної сенсації.

До речі, як і в травні 2016-го, лише 17,8 % опитаних «Демініціативами» громадян вважають, що зупинити війну на Донбасі може тільки рішуча перемога якоїсь однієї сторони. Це теж відповідає даним інших досліджень. І, авжеж, саме ці дані завжди припадають до смаку російським пропагандистам: мовляв, українці проти війни на Донбасі. Перебуваючи в Росії, автор цих рядків лише минулого тижня тричі чув згадки про такі результати опитувань з уст ведучих та учасників численних російських політичних ток-шоу (зараз телеканали «Первый», «Россия-1», НТВ та ТВЦ сукупно присвячують Україні до восьми (!) ток-шоу щотижня — але це окрема чималенька тема).

При цьому «незручна» інформація — про ті ж межі компромісу, до якого готові українські громадяни, — часто елементарно замовчується. Хоча те саме опитування «Демініціатив» розписує цю інформацію досить детально. І жодної сенсації тут теж немає. Як і за даними інших опитувань, у тому числі попередніх років, найменше ми готові до повної амністії бойовиків (в опитуванні «Демократичних ініціатив» це 15,2 % «за» при майже 60% «проти»). Найбільше — до конституційного закріплення позаблоковості України та «особливого статусу» нині окупованих територій у складі Української держави. Але це «найбільше» в даному дослідженні досягає тільки 30 % опитаних, тоді як число їх опонентів наближається до половини.

Заголовки новин, як і власне відбір цих новин до новинних стрічок, загалом відбивають політичні та ідейні вподобання редакцій (та / або власників ЗМІ), й немає на те ради. Та водночас у таких складних та багатошарових темах із великим масивом інформації проблеми часто-густо лежать у площині вправності випускових і редакторів.

До того ж «Демініціативи» своє опитування подали двома підблоками: із даними по всій Україні (крім тимчасово окупованих територій) та по підконтрольних законній владі територіях Донецької й Луганської областей. Цей момент важливий з огляду на суттєві, хоча й не діаметрально протилежні відмінності суспільних настроїв Донбасу та решти країни. Але для випускового / редактора це лише додатковий головний біль, упоратися з яким не так просто.

Тож не випадає дивуватися, що різні українські онлайн-ресурси подали цю новину з абсолютно різними заголовками, наприклад:

«Заради миру 70 % українців готові на компроміс з РФ» («Корреспондент»); «Майже 70 % опитаних українців готові йти на компроміс з Росією заради миру» (ZIK); «Почти 70 % украинцев готовы на компромиссы с РФ ради мира на Донбассе, но только 16 % готовы на любые уступки» («Цензор.НЕТ»); «Скільки українців переконані, що Росія веде проти України війну» (24 канал); «Больше 70% украинцев заявили, что между Украиной и Россией идет война» («Интерфакс-Украина»); «Лише 49 % жителів Донбасу вважають РФ стороною конфлікту на сході України» (УНІАН); «54,5 % українців підтримують уведення миротворців на Донбас» («Гордон»); «Масштабне опитування показало, яким українці бачать кінець війни на сході» («ТСН»).

І навіть «Українці назвали прийнятні компроміси з Росією для миру в Донбасі» («РБК-Україна») — напевне, найбільш неоднозначний заголовок із суто професійного погляду, адже самі українці нічого не називали, а обирали із запропонованих варіантів, та й якою мірою «прийнятності» відділити варіант, який підтримують 30 % опитаних, від варіанту із 15 % прихильників?

За певного знайомства з «кухнею» новинних стрічок легко зрозуміти, що вибором заголовків керували не лише переконання власників чи особисто редакторів (буває й останнє, і то частіше, ніж думають), але й та сама «клікабельність». Необхідність всіляко підвищувати відвідуваність сайту ніхто не скасовував.

Водночас акуратність і, в позитивному значенні слова, обережність у цьому питанні потребують із боку медійників особливої уваги. Можна провести паралель із часто негласними, але добре всім відомими обмеженнями на демонстрацію в телеефірі сцен насильства, вживання наркотиків тощо. Йдеться не про заборону на поширення інформації — навпаки, про адекватне її подання. Тим паче, що соціологія, як і будь-яка наука, не терпить емоційних підходів — хоча, як і будь-яка наука, завжди зазнає впливу ідеології і, в свою чергу, цю ідеологію формує.

Можливо, комусь це питання видасться малозначущим на тлі відвертого фальсифікату, який заполонив не лише онлайн-ресурси (буквально цього ж дня на сайті «Обозреватель» з’явився блог про «приховування» інформації соціологами, який керівник тих-таки «Демініціатив» Ірина Бекешкіна назвала «наглою брехнею»), але й випуски телевізійних новин, про що днями детально писав «Детектор медіа». Що ж, це теж проблема, і велика — але друга проблема від цього меншою не стає. І полягає ж вона, схоже, в тому, що новинарі, з тих чи інших причин, часом вчитуються в отриману інформацію ненабагато ретельніше, ніж ті читачі, які потім починають перейматися «зрадою» соціологів лише через винайдені новинарями заголовки.