Століття обману: як Росія використовує переговори для затягування війни – Маріанна Присяжнюк
Як проходили українсько-російські мирні переговори 1918 року та які паралелі можна провести із сьогоденням, в етері Громадського радіо розповіла Маріанна Присяжнюк, політична аналітикиня Фонду «Демократичні ініціативи».
— Поговоримо про вашу статтю у виданні «Тексти», де ви аналізуєте перемовини між Росією та Україною 1918 року, зокрема йдеться про Брест-Литовський договір. Хотілося б почути ваш аналіз цих мирних перемовин і їхнє значення для української державності.
— У статті не вдалося охопити всіх деталей. Наприклад, нинішній міністр закордонних справ Андрій Сибіга, коли був послом у Туреччині в 2020 році, знайшов в османських архівах оригінал Брест-Литовського договору. Завдяки цьому документ був відцифрований і збережений для українських архівів. Це значний історичний, політичний і культурний здобуток пана Сибіги на цій посаді. Мені цікаво, як він зараз проводить історичні аналогії, адже, думаю, йому також 1918 рік більше відгукується, ніж, скажімо, Мюнхенська змова, яка нависає над нами архетипом. Хоча одне іншого не виключає, але ситуація нині ще не настільки драматична.
Ми з колегами з видання «Тексти» вирішили проаналізувати стенограми переговорів між українською і російською делегаціями, які відбувалися в Києві 1918 року. Вони доступні у відкритих джерелах і були видані у 1999 році.
Перемовини проходили в будівлі Центральної Ради в Києві, нині там Педагогічний музей. У 2022 році він постраждав від російських обстрілів. Саме там понад 100 років тому вперше пролунало питання: «Які гарантії, що ви знову не нападете?».
Було дуже емоційно читати ці стенограми. Ті самі питання, які українська делегація ставила росіянам — і нічого нового зараз не відбувається. Ті самі питання, які президент України і суспільство ставить партнерам та Росії як агресору, лунали і тоді на пленарних засіданнях мирної конференції. У відповідь російська делегація використовувала знайомі методи: вимагала проведення референдумів під час визначення демаркаційної лінії, створення автономій (наприклад, в Одесі) та заявляла, що «рятує» Україну, яка начебто не контролює свої території.
Ба більше, росіяни приїхали не лише дипломатичним складом — із ними прибули три вагони озброєних більшовиків. Вони не просто вели перемовини, а водночас проводили агітацію, вербуючи та озброюючи своїх прихильників.
Цікавий і водночас сумний момент: російська делегація одночасно проводила такі квазі-перемовини із політичними опонентами уряду Скоропадського, сподіваючись на затягування процесу, нереалістичні умови та внутрішній розбрат серед українських еліт.
Рекомендую ознайомитися зі статтею — там більше паралелей і яскравих цитат, зокрема голови російської делегації Християна Раковського, який після більшовицької окупації очолив радянську Україну й розпочав той терор, з яким більшовики прийшли на українську землю. Також ми наводимо цитати Сергія Шелухіна, керівника української делегації.
Це важлива тема для розуміння історичних уроків та оцінки перспектив. Детальніший розбір помилок української делегації та методів дипломатичного тиску з боку Росії є надзвичайно важливі для сьогоднішнього моменту.
— Хочеться показати цю статтю Дональду Трампу, щоб він побачив: Росія не змінює свою політику, вона постійно обманює світ і не дотримується жодних угод, які підписує. Які паралелі можна провести між 1918 роком і сучасною війною? Що головне ви б виділили?
— Тут є і позитивні, і негативні моменти. По-перше, не варто проводити паралелі між персоналіями чи тими кластером питань, коли більшовицький уряд намагався сіяти розбрат. Не слід навішувати ярлики ні на тих, ні на тих, бо саме з цього часто починаються помилки.
По-друге, механізм навколо Брест-Литовського договору чимось нагадує «зернові угоди». Хоча масштаби й контексти різні, але принцип схожий. Брест-Литовський договір укладався через посередників, без прямої міжнародної угоди між Україною та Росією, що свідчить про те, що сторони не визнавали одна одну легітимними. Так само «зернову угоду» було укладено під модераторством Туреччини та ООН. Це доводить, що подібний механізм може змусити Росію сісти за стіл переговорів.
Це позитивний момент, але він не гарантує, що Росія не застосовуватиме гібридну дипломатію, не саботуватиме домовленості й не використовуватиме переговори для затягування часу та підготовки нових військових операцій.
Ще один виклик — як діяти після того, як Росія опиняється за столом переговорів. Як діяти в умовах гібридної дипломатії, коли домовитися ні про що неможливо, коли переговори ведуться вимушено, але політичної волі до компромісів немає. Це питання важливе і для України, і для міжнародних партнерів.
Тож якщо мета — просто змусити Росію сідати за стіл переговорів, то механізм працює: Брест-Литовськ, «зернові угоди» через міжнародних посередників — цілком можливий варіант. Але якщо очікувати, що такі угоди принесуть мир, то ні. Історичний досвід це підтверджує, і ми маємо це усвідомлювати.
