Тандем, який має впливати на владу і на суспільство

Соціологи  і журналісти  це потужна сила, яка великою мірою формує громадську думку. Одні – методом цифр, інші – у словесний спосіб, але й ті  й інші  показують   суспільству  те, яким воно  є насправді, які має слабкі  чи сильні сторони.   Однак  іноді між соціологами та журналістами  виникають непорозуміння, що переростають в обопільні  претензії, радше пов’язані з незнаннями  професійних тонкощів, внутрішніх законів  один одного. І тоді цей тандем втрачає  свою могутність, тоді як насправді міг би відчутно впливати як на владу, так і на громаду загалом.

Як почути один одного, чого чекають журналісти від соціологів, а соціологи від журналістів, а також як уникнути принципово важливих перепон, що виникають у їх співпраці? Про це говорили учасники круглого столу «Вибори-2012: соціологія і журналістика», під час якого було оприлюднено результати дослідження фонду «Демокраичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва,  участь у якому взяли 72 журналісти з усіх регіонів України.

Презентуючи результати дослідження директор фонду «Демокртичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва  Ірина Бекешкіна,   зазначила, що на тлі  тотальної недовіри суспільства  різноманітним політичним і соціальним інститутам, усе ж залишається ще три інстанції, яким люди довіряють. Це – церква, журналісти і соціологи. Причому показник довіри громадян до результатів соціологічних опитувань за останні роки суттєво зріс – від 36% у 2002 році до 51% у 2012-му. «Тому ми повинні цю довіру виправдовувати, – наголосила науковець. – Тим більше, що ми люди зацікавлені. Адже у недемократичному суспільстві професія журналіст втрачає сенс, а професія соціолога стає безсилою і нікому не потрібною…»

Соціолог відзначила, що результати опитування представників ЗМІ засвідчили – більшість журналістів все ж використовують у своїй роботі дані соціологічних досліджень, виявляючи найбільший рівень довіри до Центру Разумкова, Фонду «Демократичні ініціативи» та Київського міжнародного інституту соціології.

Проте залишаються ще такі мас-медіа, які досі або не довіряють соціологам, або використовують дані «лжеопитувань», не завдаючи собі клопоту перевіряти їх, зауважила науковець і так описала картину, як соціологи відчувають наближення виборчої кампанії: «Для мене як для соціолога існує три прикмети початку виборчої кампанії: по-перше, коли політики починають інтенсивно замовляти соціологічні опитування, по-друге, коли соціологів починають звинувачувати у «продажності», а по-третє,  коли в  ЗМІ з’являються фіктивні результати фіктивних соціологічних фірм» .

Експерт також назвала низку тем і запитань, що їх журналісти вказали в опитуванні як важливі і хотіли б поставити їх соціологам і експертам напередодні виборів. А найбільш авторитетними  експертами  журналісти назвали  Ірину Бекешкіну, Євгена Головаху, Володимира Фесенка та Володимира Паніотто.

Що стосується соціологічної складової опитування, то насамперед журналістів цікавило, чи проводитиметься екзит-пол на парламентських виборах і чи змінюватиметься методика його проведення.

Відтак директор фонду «Демократичні ініціативи» підтвердила, що учасники Національного  консорціуму у складі  «Демініціатив», КМІСу та Центру Разумкова  під час парламентських виборів проведуть екзит-пол у багатомандатних округах, де кандидати балотуватимуться за виборчими списками політичних партій. Соціолог повідомила, що надходили й пропозиції, в тому числі від міжнародних фондів, які фінансуватимуть загальнонаціональний екзит-пол, провести його і на мажоритарних округах. За її словами, два таких екзит-поли уже закладено у проект соціологічного консорціуму. Округи, де вони відбудуться, визначать ОПОРА і Комітет виборців України – організації, які провадять моніторинг виборів.

Водночас від ідеї провести  екзит-пол у мажоритарних округах не в захваті самі соціологи, констатувала соціолог. За її словами, не важко провести 2 паралельних екзит-поли у таких великих містах, як Київ і Харків, де багато соціологів. «Але, можливо, треба буде везти в якусь область 20 соціологів, що вже проблематичніше. Тож ентузіазму колег-соціологів я не відчула, вони сказали, що це дуже важко», - зазначила І.Бекешкіна.

Про те, чи змінюватиметься методологія  екзит-полу на парламентських виборах, розповів Генеральний директор Київського міжнародного Інститут соціології Володимир Паніотто. «Наша методика, застосована під час президентських виборів  у 2010 році, відрізнялася від інших тим, що ми не фіксували кількість опитаних на кожній дільниці, а фіксували крок опитування. І тому відбувалось самозважування. Наприклад, якщо людей прийде на дільницю вдвічі менше і  якщо в нас фіксований крок, скажімо кожний 15-й, то ми й опитаємо їх вдвічі менше. Але умовою виконання цієї методики є  дуже ретельне виконання  кроку. У 1-му турі президентських виборів 2010 року, коли у нас було недостатнє фінансування, ми ввели в процес опитування деякі новації,  які, на жаль, виявилися згубними, і тому сталася велика похибка. Ми зробили висновок з цього,  і вже в 2-му турі  наші дані знову були найбільш точні. Я думаю, що ми дотримуватимемося тієї самої методики, яку можна умовно назвати методикою «єдиного кроку», і на цих виборах. Це стандартна методологія, випробувана як у Сполучених Штатах, так і у країнах Європи», – констатував соціолог.

Інформацію про те, як розпізнати  «лжеопитування», що також цікавило представників ЗМІ,  доніс до журналістів  заступник керівника соціологічної служби Центру ім. Разумкова Михайло Міщенко. Він пояснив, що перш ніж вдаватись до оприлюднення соціологічних даних, журналіст має здійснити невеличкий аудит дослідження: перевірити, чи насправді існує така  соціологічна фірма;  чи вказано в описовій частині опитування, кого,  коли і де опитували, тобто, чи репрезентативною є вибірка.  Дієвий спосіб виявити, чи справжнє опитування – порівняти дані кількох дослідницьких установ. Якщо дані якоїсь фірми явно свідчать на користь  якоїсь політичної партії, це дає підстави говорити, що, можливо, є якась політична мотивація такого результату. Тому важливо також запитувати в соціологів про те, хот є замовником опитування.

Заступник директора Інституту соціології НАН України Євген Головаха додав, що в світі вже давно відпрацьовано механізм довіри чи недовіри до соціологічних фірм. Службі, яка отримала акредитацію професійної організації, можна довіряти. А тим, хто такої акредитації  не має, довіряти узагалі не варто. «Справжні соціологічні фірми мають бути зареєстровані або в міжнародній, або у вітчизняній професійній асоціації, пройти їхню комісію з етики. На сайтах таких асоціацій завжди можна знайти перелік акредитованих соціологічних фірм», – пояснив соціолог.

Найбільше запитань щодо політичних процесів у країні дісталось директору Центру «Пента» Володимиру Фесенку. Наприклад, цікавить журналістів той факт, чи наважиться  влада зловживати адмінресурсом під час цих парламентських виборів, на що політолг відповів, що не знає такої влади на  посткомуністичному просторі, яка б не наважилась цього робити. Однак відмінність нинішньої ситуації, за словами експерта, полягає в тому, що теперішня влада має значно  більше можливостей для зловживання цим ресурсом, тому що вона консолідована, а адмінресурс монополізований. «Сьогодні  адмінресурс легше використовувати, і місцеві вибори в 2010 році це засвідчили», – наголосив Володимир Фесенко, порадивши журналістам активніше висвітлювати такі факти, адже саме від них залежить надання громадськості правдивої інформації про ситуацію зі зловживанням владою.

А ще політолог переконаний, що питання демократичних виборів значною мірою залежатиме від того, як на них  працюватимуть як  журналісти, так і соціологи. «Перше, що слід підтримати, так це проведення екзит-полу. Адже екзит-пол –  це стримуючий чинник для влади, і наша історія неодноразово це підтверджувала», – констатував Володимир Фесенко. Водночас він застеріг, що нині  вже розроблено методики, які дають змогу спотворити результати екзит-полів. Знаючи наперед, в яких місцях  проводитимуться екзит-поли, штаби партій уже сьогодні «обробляють» свого виборця.

Розмову про те, як журналісти бачать співпрацю з соціологами, продовжив ведучий «Свободи слова» (ICTV)  Андрій Куликов.

Він вважає поверховим оприлюднення даних громадської думки у розрізі рейтингів, цифр  і відсотків, чим часто зловживають його колеги. «Часто-густо журналісти обмежуються тільки відсотками і не запитують у соціологів, а що ж стоїть за цими відсотками, – зауважив Андрій Куликолв. –  Мені в соціологічних даних бракує класового або соціального виміру. Не те, в якому регіоні, за  кого або проти кого готові голосувати, а які соціальні верстви українців найбільш активні сьогодні. В цьому я бачу один із чинників об’єднання  громадської думки, суспільства, способів пошуку спільної мови».

Андрій Куликов наголосив, що соціологи мають не лише подавати цифри, а й аналізувати їх, пояснювати журналістам, чому  відбуваються саме такі процеси у суспільстві. Хибне  тлумачення тих чи інших даних громадської думки в ЗМІ, на що часто нарікають соціологи, відбувається, на думку журналіста, не зловмисне, а радше від незнання. «Тому важливим елементом у нашому спілкуванні має бути не лише постановка запитань,  але й справді навчання в соціологів», – підсумував Андрій Куликов.

На необхідності видати посібник з соціології для журналістів, який би був адаптований до українських політичних реалій і   написаний зрозумілою для журналістів мовою, наголосив і журналіст газети «Дзеркало тижня» Сергій Рахманін. А ще він  вбачає проблему в тому, що ЗМІ практично не  мають фінансової  змоги звернутися до соціологічних фірм, аби замовити те чи інше потрібне у їхній роботі дослідження. Хоча такі дослідження, за словами Сергія Рахманіна, журналістам конче потрібні, аби мати «поживну їжу» для аналізу стану суспільства.

 «Таке ретельне дослідження може собі  замовити політична партія, – каже журналіст.  –  ЗМІ собі дозволити це не можуть. Як вийти з цієї ситуації? Можливо, є сенс раз на рік зробити таке  дослідження силами ЗМІ. Приміром, десять ЗМІ можуть скинутись грішми, а соціологи допоможуть журналістам сформулювати запитання. Щоб ми могли нарешті отримати портрет виборця опозиції, портрет виборця влади. Бо мені у моїй роботі завжди бракувало чітких відповідей, яким він є виборець опозиції чи влади, чого саме він хоче», –  констатував Сергій Рахманін.

Думку, що журналістам бракує  соціологічних знань, підтвердила й головний редактор сайту MediaSapiens Діана Дуцик. «Курси соціології, які викладаються на факультеті журналістики, не завжди хорошої якості, вони не адаптовані до журналістської роботи», – твердить журналіст. Вона вважає, що  мало користі дадуть й абстрактні курси про соціологію,  не адаптовані до прикладної роботи. «Ця проблема є на всіх факультетах журналістики, курси соціології не адаптовані для роботи журналістів, питання посібників залишається вкрай важливе».

А ще Діана Дуцик порадила соціологам не дуже засмучуватися тим, що між ними і журналістами іноді постає проблема  недовіри. «Довіри немає між соціологами і журналістами не тому, що погані соціологи чи погані журналісти, – пояснила журналіст. – Немає довіри в суспільстві загалом, і цим також можна пояснити  ставлення один до одного… Частина журналістів сьогодні, на жаль, поділена за політичними таборами, і це  дуже часто заважає їм дивитися на картину загалом і оцінювати об’єктивно ваші дані».

Директор  «Демініціатив»  Ірина Бекешкіна відзначила, що посібник для журналістів вже видавався у  Фонді 17 років тому і тепер організація має плани  його  розширити та  перевидати. Однак, за словами соціолога,   доповнювати його доведеться суттєво, адже тепер він вельми  відрізнятиметься від тих посібників, що існують у західному світі. «Там  не йдеться про те, як розпізнати опитування, кому можна довіряти, кому не можна, – зауважила науковець. – Адже сьогодні серед населення загалом і серед журналістів є фіксація на фальсифікаціях. Ось ми запитали журналістів, які теми мають бути в центрі уваги наших круглих столів під час виборів. Це основні методи фальсифікації результатів на виборах – «підрахуйство». Це цікавить навіть більше, ніж самі рейтинги. Коли ми запитуємо, що має бути в підручнику, нам пишуть: «Як журналісту розпізнати реальні опитування та «лжеопитування»? Як маніпулюють даними соціологічних опитувань?». Таких знань, каже експерт. Не знайдеш в жодному західному  підручнику.

В свою чергу журналіст із ТВІ Мустафа Наєм висловив кілька практичних зауважень до соціологів.

«Як і у журналістів, так і у соціологів є кругова порука, – зауважив він. – Ми не нападаємо один на одного, не говоримо один про одного погано… Але, мені здається, є моменти, коли треба про це говорити. Зараз є сенс, щоб самі соціологи вказували на своїх колег, навіть не з точки зору критики, мовляв вони замовні, а з точки зору пояснення  їхніх помилок. Роз’яснювали ті цифри, які вони вважають помилковими. Тому що журналісти, справді, не завжди  можуть розібратися, які  дані правильні, а які ні». Друга порада, яку висловив журналіст – попри все називати замовників соцопитування. Адже журналісти довіряють більше тим дослідженням, замовників яких знають.

«Зараз деякі соціологічні  служби почали ставити експеримент, виключаючи зі своїх опитувальників певних політиків, скажімо, від опозиції,  і при  цьому спотворюється загальний результат, – пояснює Мустафа Наєм. –  Тим більше насторожує, коли такі експерименти проводяться у дослідженні, замовників яких ми не знаємо. А коли ми не знаємо замовників і плюс до того в дослідженні є якісь спотворення,  для мене це є поганим сигналом щодо цієї соціологічної  служби і тих, хто ці дані транслює».

Однак Володимир Паніотто зауважив, що розкривати ім’я замовника соціологи можуть лише за його згодою. А проводити незалежні дослідження соціологи мають змогу вкрай рідко, оскільки проведення широкомасштабного загальнонаціонального опитування надто коштовне. Водночас Ірина Бекешкіна поділилася планами Консорціуму проводити такі дослідження поміж виборами. Незалежні соціологічні опитування, за її словами, можуть бути підтримані міжнародними фондами.

Підбиваючи підсумок розмови, журналістка з  програми «Вікна - новини» телеканалу СТБ Наталя Соколенко порадила соціологам напередодні виборів  дослідити альтернативні телебаченню інформаційні канали. «У мене є великі сумніви щодо того, що будуть показувати під час виборів і які  рейтинги з’являться на телебаченні, – зауважила журналістка. –  Зараз центральні канали потрапили не тільки в тенета цензури, а що найстрашніше – під пресинг джинси. І ми можемо отримати  в день виборів наказ оприлюднити дані «заказушних» екзит-полів».

Наталя Соколенко вважає, щоб донести правдиві результати екзит-полу  до аудиторії, соціологам вже сьогодні треба подбати про альтернативні  інформаційні канали. Тим часом,  Володимир Паніотто припустив, що до 2015 року екзит-поли  взагалі можуть заборонити.

І все ж, поза деякими песимістичними нотками розмови, учасники круглого столу відзначили позитивну зацікавленість обох сторін у розумінні  одне одного й прагненні співробітництва.