«Третій сектор» в Україні: де криється проблема?
Лукаш ГРАЄВСЬКИЙ
Інститут громадських справ (Варшава) провів конференцію «Підтримка громадянського суспільства в Україні: різні перспективи», під час якої польські й українські експерти обмінялися думками щодо функціонування недержавного сектора в Україні. Учасники дискусії дійшли висновку, що він працює незадовільно. Можна до цього додати: «втішає» те, що то – не лише українська тенденція.
Волонтери харківської організації «Форум регіональних ініціатив» прибирають околиці свого міста.
Поштовхом до дискусії стала книжка під назвою назвою «Making Ukrainian Civil Society Matter», щойно видана Інститутом громадських справ.
Експерт Інституту громадських справ Пьотр Казьмеркевич і директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна опитали представників 40 українських недержавних організацій з метою з’ясувати сильні та слабкі місця «третього сектору» в Україні. Пан Казьмеркевич представив на конференції головні висновки цього дослідження: бракує інституційного фінансування; більшість організацій живе від проекту до проекту і часто-густо згортає діяльність, як тільки «проектне» джерело коштів висихає…
Про те, що бюрократичні та технічні вимоги міжнародних донорів до українських НДО завищені, свідчать цифри. Як показують автори згаданої публікації, фінансовою допомогою, яку надають світові донорські інституції, користується близько 500 українських організацій. Зіставимо це з іншими цифрами: фактично в Україні працює 10 тисяч недержавних організацій, тоді як зареєстровано їх 70 тисяч.
П. Казьмеркевич висловив думку, що низка грантодавчих організацій припустилася помилки, визнавши Україну в період після Помаранчевої революції демократичною країною. Ці підходи проходять перевірку часом на нинішньому етапі, коли знову постає питання про потребу підтримки українського громадянського суспільства.
Владислав Галушко з «Think Tank Fund» (Будапешт) – фонду, який підтримує аналітичні центри на теренах Східної Європи, – звернув увагу на проблему нинішніх властей, які часто очорнюють діячів недержавних організацій: «Працівників НДО нерідко видають за західних агентів, які заробляють бозна-які кошти…»
На думку українських експертів, одним із шляхів розв’язання цього конфлікту має стати посилення прозорості роботи недержавних організацій. Значний відсоток українських НДО не подає своїх фінансових звітів, намагаючись приховати факти подвійного фінансування, коли кошти на виконання одного і того самого проекту надаються різними донорами.
Висновки попередніх доповідачів піддав сумніву Кшиштоф Становський – колишній заступник міністра закордонних справ Польщі, який нині обіймає посаду голови Польського фонду міжнародної співпраці заради розвитку «Знати – як».
Він виокремив у «третьому секторі» фахову, кваліфіковану меншість. Її представники вміють готувати документи, знають мови, реалізують складні проекти і, витрачаючи кошти, не забувають про звітність згідно з вимогами західних донорів.
Але більшість організацій (не лише в Україні!) діють спонтанно і непрофесійно. Це водночас не означає, що їхня робота не потрібна. Цілком навпаки, тож грантодавці не повинні вимагати від своїх партнерів лише і винятково підвищення фаховості.
Пан Становський навів приклад Білорусі, коли допомога недержавним організаціям не може надаватися прозоро – хоча б із огляду на безпеку осіб, які реалізують проекти…
Українські питання, порушені в публікації і на конференції, прокоментував Войцех Творковський, який тривалий час займається сприянням розвитку недержавних організацій та їхній співпраці.
Він звернув увагу на подібність висновків публікації Інституту громадських справ щодо України і змісту «стамбульських засад», які є підсумком глобальних дебатів про те, чим є НДО і як вони мають діяти в інтересах місцевих спільнот.
Схожість українських і глобальних проблем має спонукати до подальших дискусій і дій заради вдосконалення такої плинної і важкої для усталення матерії, якою є громадянське суспільство.
Джерело: http//eastbook.eu