Опитування
Перегляди: 4704
6 лютого 2014

Від Майдану-табору до Майдану-січі: що змінилося?

3 лютого 2014 року, у понеділок,  Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» разом із Київським міжнародним Інститутом соціології  провів опитування  Майдану.  Усього було опитано 502 особи, в  усіх стаціонарних точках   Майдану (намети, Будинок профспілок, будівля КМДА, Жовтневий палац, Український дім ін.) за вибіркою, яка забезпечувала пропорційне охоплення учасників Майдану. Опитування було здійснено за фінансування Міжнародного Фонду «Відродження». 

Це вже третє опитування  учасників Майдану. Перше  було проведено Фондом «Демократичні ініціативи  імені  Ілька Кучеріва» та Київським міжнародним інститутом соціології у вихідні дні - 7(субота) і 8 (неділя) грудня 2013 року. Усього було опитано 1037 респондентів (375 – 7 грудня і 662 – 8 грудня) за методикою, яка забезпечувала  випадкову вибірку учасників Майдану. Це  був багатолюдний Майдан-мітинг.

Друге опитування Майдану – вже як  стаціонарного табору (Майдан-табір) було проведене Фондом «Демократичні ініціативи  імені  Ілька Кучеріва» та Київським міжнародним інститутом соціології 20 грудня 2013 року, у п’ятницю. Усього  було опитано 515  осіб за вибіркою, яка представляла усі стаціонарні точки Майдану.  

Від часу проведення опитування на Майдані-таборі пройшло півтора місяці. Увесь цей час був наповнений жорстким протистоянням протестувальників та силових структур – побиття,  репресії, зникнення людей, а після ухвалення сумнозвісних законів від 16 січня – справжні криваві бої на Грушевського і перші людські жертви. Майдан дуже змінився зовні – ощерився барикадами, напружився у постійному очікуванні нападу,  став більш закритим. Майдан-табір перетворився на Майдан-січ.

Які зміни відбулися із  населенням Майдану? Як змінилася соціально-демографічна структура? Чи змінилися думки та вимоги цього, значно більш воєнізованого люду? Це ми й намагалися зясувати у нашому опитуванні.

Отже, що спільне і що відмінне у цих двох етапах  існування

стаціонарного Майдану  – «Майдану-табору» і «Майдану-січі?»

  • На Майдані-січі, як і раніше, абсолютна перевага чоловічого населення, причому  стала ще більшою: 88% – чоловіки, 12% – жінки. За віком склад майже не змінився: середній вік мешканця  Майдану-січі  – 37  років (33% віком від 18 до 29 років, 56% – 30–54 роки, 12% – 55 років і старше). За рівнем освіти стало дещо менше людей з вищою освітою: було 49%, стало – 43% (проте все рівно цей відсоток вищий, ніж в середньому по країні),  43% – з середньою загальною та середньою спеціальною освітою, 9.5% – з незакінченою вищою  і 4% – з неповною середньою.  
  • За родом занять на сучасному Майдані-січі, як і раніше, найбільше присутні спеціалісти з вищою освітою  – 27% (було 22%), істотно додалося підприємців (17%, а було 12%), як і раніше, представлені робітники (15%), дещо менше стало студентів (з 10% до 6%) та пенсіонерів (з 11% до 7%). Як і раніше, є на Майдані-січі й керівники (4%), й працівники правоохоронних органів, військові (3%), службовці (4%), сільськогосподарські робітники, фермери (3%). Зрозуміло, є й ті,  хто не має постійного місця роботи (13%, із них 4.5% підробляють у різних місцях, а 7.5% джерел доходу не мають).
  • На стаціонарному Майдані-січі, як і раніше, явно переважають приїжджі (88%, було – 81%), кияни становлять 12%.  Серед приїжджих переважають жителі Західної України (55%, було – 42%), решта – з Центральної України (24%) та зі Сходу й Півдня (21%).  Значні зміни сталися у переважаючому типі поселень, звідки приїхали люди на Майдан: поменшало жителів обласних центрів (з 32% до 20%) та великих міст (з 23% до 17%), натомість значно додали у представництві жителі  невеликих міст (з 23% до 42%).  Село, як і раніше, на  Майдані-січі представлено 20% мешканців.  
  • За мовною ознакою дещо зросла кількість україномовних – з 52% до 59%, водночас зменшився відсоток російськомовних (з 20% до 16%) та тих, хто звик спілкуватися обома мовами (з 28% до 24%).
  • Серед нинішніх мешканців Майдану-січі ще менше тих, кого організовано привезли політичні партії (було 12%, зараз – 3%), громадські організації та рухи привезли 13% протестувальників, а решта 83.5% прибули на Майдан-січ самостійно. Менше стало у структурі мешканців Майдану-січі членів партій (було 15%, стало 8%), членів громадських організацій залишилося стільки ж – 8%, а от тих, хто належить до громадських рухів, стало значно більше – 14% (було 6%). Можливо, це пов’язано з тим, що різноманітні громадські рухи виникають прямо на майдані, і люди до них доєднуються. Проте 70%, як і раніше, не належать до жодного з об’єднань.
  • Мотиви,  що спонукали людей не лише вийти на Майдан і там  отаборитися, ті самі, що й раніше: на першому місці –  жорстокі репресії влади проти учасників протестів (61%), а от на друге місце вийшов такий загальний мотив, як «прагнення змінити життя в України» (51%, було – 36%), як і раніше, вагомими причинами протестів залишаються  відмова Віктора Януковича від підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом (47%) та прагнення змінити владу в Україні (46%). На заклики опозиції з нинішнього складу Майдану відгукнулися лише 3%,  бажання  помститися владі за все, що вона коїть, не перевищує стабільні 10%.  Значно зріс серед нинішнього складу Майдану такий мотив, як відчуття небезпеки, що Україна вступатиме у Митний союз і взагалі поверне до Росії (з 14% до 20%).  
  • За час стояння Майдану ще більш чітко сконцентрувалися основні вимоги, які протестувальники вважають головними: це – відставка Віктора Януковича і проведення дострокових президентських виборів (85%, зростання на 20%) та звільнення заарештованих  учасників Майдану, припинення репресій (82%, зростання на 20%). Решта вимог теж важливі, але все ж меншою мірою: відставка уряду (68%), порушення кримінальних справ на винних у побитті учасників протестів (64%), розпуск Верховної Ради і призначення дострокових парламентських виборів  (59%), зміна Конституції, повернення до конституційної реформи 2004 року, яка обмежувала владу президента (62.5%), заведення кримінальних справ на усіх, хто був задіяний у корупції (62%), підписання Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом (49%), звільнення Юлії Тимошенко (30%).
  • Учасникам опитування запропонували визначити три основні мінімальні вимоги,  виконання яких  може бути  тим компромісом із владою, який може задовольнити   Майдан. Однозначно таких вимог окреслилося дві: відставка Віктора Януковича і проведення дострокових президентських виборів (68% – зростання на 36%) та звільнення заарештованих  учасників Майдану, припинення репресій (51%, зростання на 20%). Усі решта вимог,  порівняно з цими, мають явно другорядне значення.
  • Учасники нинішнього Майдану  значно менш схильні до підтримки переговорного процесу з владою: ще півтори місяці тому думки майданівців ділилися практично навпіл: 45% підтримували необхідність переговорів, 47% – ні. Зараз лише 27% вважають, що переговори з владою потрібні, а 63% налаштовані проти будь-яких переговорів.
  • Негативно сприйняли на Майдані і ухвалений Закон про амністію. Лише 4% готові заради скорішого звільнення заарештованих піти з будівлі державної адміністрації та  розблокувати вул. Грушевського, а 83% вважають, що влада повинна звільнити заарештованих без усяких додаткових умов та вимагати негайного звільнення учасників протестів.
  • Лише 1% протестувальників позитивно оцінюють пропозицію лідерам опозиції очолити уряд. Ще 6% вважають, що можна погодитися лише на формування уряду повністю  опозицією, ще 22% – у разі повернення до Конституції 2004 року і посилення ролі прем’єр-міністра та уряду. Проте більшість – 62% – вважає, що поки президентом є Віктор Янукович, погоджуватися брати бодай якусь участь в уряді не можна.  
  • І лише 17% вважають, що варто надати Віктору Януковичу гарантії особистої безпеки та збереження майна, якщо він погодиться на дострокові президентські вибори, 78% відповідають: «Ніяких гарантій!»
  • Як і раніше, абсолютна  більшість учасників  Майдану (86%) готові бути на Майдані «стільки, скільки буде треба».  Власне, серед них 73% прибули на Майдан ще минулого року, а 24% на Майдані з самого початку, 21–30 листопада.  Спонукати людей піти з Майдану може виконання усіх вимог, які там були висунуті – таку позицію займають 83% опитаних (раніше так вважали 64%), ще 12% ладні задовольнитися виконанням кількох основних вимог (було  25%), і лише 1% вважає, що було б достатньо виконати хоч щось.
  • За півтора місяця зросла кількість учасників Майдану, які ладні вдатися до радикальних методів протесту: бойкотів, відмов виконувати рішення органів влади (з 31% до 40%), до несанкціонованих мітингів та демонстрацій (з 28% до 45%),  страйків (з 32% до 47%),  пікетувань державних установ (з 38% до 56%),  захоплень будівель (з 19% до 41%),  створення незалежних від владних структур збройних формувань (з 21% до 50%).

Загалом повторне опитування учасників стаціонарного  Майдану  засвідчило, що  влада  за півтора місяця репресивної політики домоглася значної радикалізації Майдану, його перетворення з Майдану-табору на Майдан-січ. Вимога відставки президента та дострокових президентських виборів стала головною. Очевидно, що перша і головна вимога Майдану є останньою поступкою,  на яку може погодитися Віктор Янукович – єдиний переговорник,  який реально ухвалює рішення. Майдан не задовольнить опозиція в уряді при президентові Януковичі, Майдан взагалі у більшості своїй проти переговорів. Ситуацію істотно ускладнює й те, що опозиція, яка веде переговори, не керує Майданом, який виріс значною мірою спонтанно і зараз не має чіткої вертикальної структури. Рішучість учасників Майдану, більшість з яких витримала іспит морозами, «стояти до кінця» (а більшість із них перебуває на Майдані ще з минулого року), не дає підстав сподіватися, що Майдан якось сам собою «розтане, наче сніг по весні». А спроби розігнати Майдан силою, очевидно, наразяться на таку саму  силову відсіч. 

Завантажити пресреліз з таблицями розподілів відповідей.