Виклики європейської політики пам’яті про Другу Світову в контексті російсько-української війни — експертне обговорення

Захід відбувся в Укрінформі й був присвячений до Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Участь в обговоренні взяли історики, фахівці з національної пам’яті, урядовці, комунікаційники.

Ярина Ясиневич, програмна директорка Центру досліджень визвольного руху, членкиня Ради Коаліції Реанімаційний пакет реформ, зазначила, що російсько-українська війна поставила перед європейськими політиками та суспільством низку питань, відповіді на які включає переосмислення і Другої світової війни, і політики памʼяті щодо неї:

“Європейський концепт памʼяті про Другу світову не спрацював або спрацював недостатньо. Тому що він мав на увазі превенцію, але зараз на континенті триває нова повномасштабна велика війна зі всім арсеналом Другої світової. Адже російська концепція “можем повторіть” налаштувала народ так, що вони знову повторюють геноцид, масштабні бомбардування і вбивства цивільного населення”.

Т.в.о. виконавчого директора Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Тарас Жовтенко нагадав, що сьогодні українці сильно просунулися у своїй власній рефлексії Другої світової війни й Дня пам’яті. Адже ще 12 років тому 74% опитаних українців сприймали 9 травня як День перемоги, а вже у рік повномасштабного вторгнення Росії до України  — в  2022-му — таких були лише 15%. Водночас абсолютна більшість українців (80%) почала розглядати 9 травня як День пам'яті жертв Другої світової війни.

Якщо порівнювати  День перемоги з  іншими святами, які  присутні в українському календарі, то  у  2024 році лише 11% респондентів відзначили 9 травня як улюблене та важливе державне свято,  тоді як у 2010 році таких було 58%.

«Тобто так само ми бачимо поступове спадання сприйняття Дня перемоги як загальнонаціонального торжества з тими сенсами, які вкладала Російська федерація»,  —   констатував Тарас Жовтенко. 

Окреслюючи суть вепонізації історії Другої світової війни путінським режимом, він виділив кілька її елементів. По-перше, це приватизація перемоги у Другій світовій війні російським диктатором Володимиром Путіним. По-друге, оскільки сучасне російське суспільство потребує «об'єднуючого клею», за відсутності інших ідеологічних засад, російська пропаганда перетворює Другу світову війну на масштабну   планетарну трагедію, а Росію — на її жертву.

«Очевидно, через цю жертовність російське суспільство й намагаються об'єднати»,  — пояснює аналітик. — Ми фактично бачимо, як  процес поступової й агресивної вепонізації історії   Росією  призвів до  того,  що  9 травня вже скоріше сприймається як дата, яка відзначає жертви, які російська військово-політична машина приносит на вівтар своїх політичних амбіцій».  

Голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович нагадав, як українське суспільство переходило від радянської до європейської моделі памʼяті:

“Після розвалу Радянського Союзу за 30 років нам вдалося пройти щонайменше три великих періоди, які характеризуються специфічним ставленням до Другої світової війни. Було три моделі памʼяті, зараз ми знаходимося в третій з них. Перше десятиліття незалежності ми прожили в недорозкладеному фантомі радянської політики памʼяті, яка так і не була переосмислена і опрацьована належним чином. У 2000 році ухвалили важливий закон про увічнення перемоги у Великій вітчизняній війні 1941-1945 років. У цьому законі фіксуються дуже важливі речі: назва «Велика вітчизняна війна», радянська періодизація – 1941-1945 роки, усталені радянські практики з підняттям прапора переможця і т.д. У цьому законі також зʼявився термін «український народ» і фігурує термін «Друга світова війна». 

Друга велика модель памʼяті повʼязана з законом 2015 року про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. У ньому немає «Великої вітчизняної війни», згідно з ним не можна повсюдно використовувати прапор перемоги, період став коректним – 1939-1945 роки, 8 травня стало Днем памʼяті та примирення, а 9-те – Днем перемоги над нацизмом. 

Повний перехід до третьої моделі памʼяті у юридичній площині відбувся у 2023 році. Верховна Рада ухвалила закон, згідно з яким Днем памʼяті та перемоги над нацизмом стало тільки 8 травня. 9 травня назавжди зникло з найвищого офіційного рівня як дата та термін. Російсько-українська війна призвела до того, що українці чітко дистанціювалися від російської та радянської моделі памʼяті. Чим більш токсичним Росія робить памʼятання Другої світової війни, тим далі від того стає українське суспільство”.

Відтак, сьогодні саме українці можуть стати рушієм зміни європейської політики – а радше навіть міфу — про Другу світову війну. Україна в цьому процесі деконструкції політики пам’яті має стати суб’єктною. Директор Національного музею історії України у Другій світовій війні Юрій Савчук впевнений: «Ми маємо сформувати український наратив розуміння Другої світової війни. Бо зараз у світовому дискурсі ми чуємо тільки російський наратив. Для нас він очевидний у контексті Визвольної боротьби й трьох війн — Першої світової, Другої світової й сьогоднішньої російсько-української війни». 

То в чому ж проблема європейського міфу про Другу світову. Історик Віталій Нахманович у ході обговорення згадав Нюрнберзький процес та його ролі в конструкції європейської політики пам’яті: «Після Другої світової війни був створений «Нюрнберзький міф»: міф про тотальну перемогу добра над злом. Нюрнберзький процес — це був карний процес, процес справедливості. Але суть була в тому, що серед тих, хто судив, був режим, який не чим не кращий за той, який судили. Але оскільки він опинився ситуативно на боці переможця, то став автоматично добром і справедливості. Таким чином не тільки виправдали радянський режим, але й у майбутньому автоматично виправдали всі пострадянські режими — вони отримали індульгенцію. По суті Росія зараз живе з «дивідендів» Нюрнберзького процесу». 

І поки РФ збирає «дивіденди» з Другої світової, європейці досі перебувають у періоді так званої «до-стійкості». Артем Біденко, керівник Інституту інформаційної безпеки, пояснює, що для європейців у момент формулювання гасла «Ніколи знову» був етап перемоги, стійкість — а значить і опір — як цінність не було запорукою існування держав. Втім для українців саме стійкість стало цією запорукою, що й видозмінило для нас гасло на  «Пам’ятаємо-перемагаємо». І це необхідно комунікувати.

З важливістю комунікації й просуванні своїх наративів на європейській арені й історик Олександр Зінченко: «Один з ключових викликів для українців як 10 років тому, так і зараз — це бути почутими. Бо коли ми починали цей гуманістичний посил у переосмисленні Другої світової війни для українців, ми стикалися зі знеціненням і чіплянням до дрібниць, наприклад, що це спосіб «етнізації» Другої світової. Але зараз хід історії спростував ці спроби знецінення наш підхід до пам’ятання Другої світової війни. І зараз це рівень, на якому ми можемо бути почутими».

“Контрпродуктивною була “оптика” Другої світової для оцінки гібридного етапу російсько-української війни у 2014-2022 роках. Якщо за масштабами АТО/ООС не дотягувала до тієї “еталонної” війни, значить багато хто сприймав її як несправжню, знецінюючи подвиг сучасних захисників України. По-друге, проблема суб’єктності. У Другій світовій українці воювали не як солдати, що боронять свою незалежну державу. Щоб не пропагувати слідом за Росією радянський патріотизм, ми розповідали про різні досвіди людей під час тієї війни, але для оцінки війни сучасної ці напівтони вже не актуальні.”