Вирватися з патерналістського кола: ким є і ким вважають себе українці?
Про результати дослідження «Ким ми себе вважаємо і хто ми є?» - на Громадському радіо.
У студії — Ірина Бекешкіна (голова фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва), Євген Бистрицький (виконавчий директор Міжнародного фонду Відродження), Олексій Панич (філософ, культуролог, перекладач). Телефоном до розмови долучається Вікторія Бриндза — керівниця аналітичного відділу консалтингової компанії “Pro.mova”, соціологиня, учасниця Унівської та Несторівської групи.
На думку Ірини Бекешкіної, цікавою була методологія дослідження, що було покликане запитати громадян про те, як змінилося суспільство, а також про те, як змінилися вони самі: «Ми були приємно здивовані: громадяни бачать суспільство активним, енергійним, готовим захищати національні інтереси, контролювати владу. Люди говорять про більшу готовність захищати свої інтереси. Але як вони це будуть робити? Власне активність більшості людей зросла не набагато. Масово активність людей не зросла. 13% українців займаються неоплачуваною волонтерською роботою, але зросла кількість годин такої роботи».
Ірина Бекешкіна також говорить про становлення «нового патерналізму», що виражається у втраті довіри до влади та в покладанні сподівань на волонтерів і громадські організації, яким громадяни готові давати гроші: «Мовляв, ми дамо вам грошей, а ви зробіть «харашо»». Також Ірина Бекешкіна нагадує, що 47% українців протягом 2015 року давали гроші на благодійність.
Євген Бистрицький розказує про уявний образ «нової України», що постає в результаті дослідження: «Люди після Майдану відчувають Україну як країну, що рухається вперед. Це не просто метафора, а ідеальний образ, який виносить нас вперед». Євген Бистрицький полемізує з тезою про «новий патерналізм», зауважуючи, що 12% тих, хто бере на себе відповідальність, становлять велику частину населення.
«Є проблема розриву між тим, що люди могли би робити, і тим, як державні інституції пропонують їм долучатися. Коли влада відкривається перед громадянами, стають явними її недоліки. Недостатня відкритість влади після Майдану породжує затримання з реформами, недовіру до влади. Коли зменшується довіра, люди замикаються в собі та відчувають меншу готовність розвивати свій бізнес», — вважає Євген Бистрицький.
Вікторія Бриндза, коментуючи дослідження, говорить, що суспільна думка в країні змінилася. Сьогодні ці зміни відбулися у кращий бік. Для українців важливо, що думає суспільство з того, чи іншого питання. Думка, що від людини нічого не залежить, міняється. Однак, ми ще знаходимося у «переході». Ми боремося проти чогось, наприклад, проти влади, але не боремось за щось. Тому потрібно перезавантажити систему освіти, яка формуватиме у людині здатність приймати рішення.
Олексій Панич вважає, що тепер в Україні відбувається рух до іншої моделі стосунків між громадянами та владою: «Одна модель стосунків — це модель Санта-Клауса, коли довіра функціонує у форматі клієнтельно-патерналістської настанови у форматі щастя під ключ. Така довіра — сліпа та не базується на спільних справах, вона не розвиває суспільство. Друга модель — довіра, що ґрунтується на спільних справах. Конструктив чиниться, коли влада сприяє ініціативам громадян».
