Війна і мова: як російське вторгнення змінило ставлення українців до чинників ідентичності – експертне обговорення
2 червня Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва провів онлайн-пресконференцію «Боротьба в інформаційній та культурній царинах: що думають українці про державну мовну політику та пропаганду на тлі агресії рф», під час якої презентував дані соціологічного дослідження, проведеного спільно з Центром політичної соціології за підтримки John Fell Oxford University Press Research Fund.
На тлі російської агресії українці почали більше розуміти значення захисту державної мови як фактору безпеки держави, – Сергій Шаповалов
Чи актуальним є обговорення теми мови під час війни, коли перед країною стоїть єдине надважливе завдання – перемогти ворога. На думку організаторів заходу – тема мови якраз на часі, і актуальність її залежить від того, як ми цю війну розуміємо. Одна із цілей російського вторгнення – денацифікація України – передбачає позбавлення українців культурної та політичної самостійності, асиміляцію й перетворення їх на ще один поневолений росією народ. Саме тому завжди актуально говорити про ті чинники ідентичності, серед яких і мова нації, які роблять нас стійкими до зазіхань агресора. Так розпочав презентацію даних дослідження політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» Сергій Шаповалов.
Насправді питання використання різних мов в Україні вважають одним з найгостріших в державі лише 7% жителів Заходу та Центру України. Якщо порівняти ці дані із лютим 2021 року, то сприйняття гостроти цієї проблеми доволі знизилося. Так, торік 27% респондентів вважали, що питання використання мов узагалі надумане. Цьогоріч таких вже 44%.
«Окрім того, що пріоритети в українців змінилися, це зайвий раз доводить, що суспільні суперечності навколо використання української чи російської, чи мови меншин, які роздмухувала російська пропаганда, здебільшого штучні», – прокоментував аналітик.
Значно зросла на тлі війни й підтримка запровадження обов’язкового використання державної української мови у сфері обслуговування.
«Така підтримка і раніше домінувала, але тепер вона ще більше укріпилася, – акцентував Сергій Шаповалов. – Якщо раніше "за" було близько 72%, то зараз 85%. Серед них 63% цілком підтримують такий захід держави, тобто вагань немає».
Однією з важливих змін є те, що мешканці Центрального регіону стали навіть більш консолідованими у підтримці державної мови у сфері обслуговування, аніж мешканці Заходу України, зауважив аналітик. Так, серед жителів Центрального регіону 72% цілком підтримують такий захід (ще 19% скоріше підтримують), а серед мешканців Заходу України 58% цілком підтримують (і ще 23% – скоріше підтримують).
«Торік, навпаки, мешканці Центру України були більш поміркованими. Власне це показує, що робить з поглядами людей те, наскільки близько побувала до них війна», – акцентував Сергій Шаповалов.
Згідно з опитуванням, на думку переважної більшості громадян у Центрального та Західного регіонів України, в Україні не порушуються права ані тих, хто говорить українською, ані тих, хто говорить російською, ані тих, хто говорить мовами національних меншин. Лише близько 10–12% респондентів вважають, що права «російськомовних» чи права меншин у цьому сенсі в окремих випадках порушуються.
«Важливим спостереженням тут є те, що часто ті самі респонденти говорили одночасно про всі мовні групи, що їхні права порушуються. Можна припустити, що цим громадянам притаманне незадоволення іншого характеру (наприклад, соціально-економічного), яке вони висловлюють, відповідаючи на запитання про порушення прав мовних груп. А отже, це ще один доказ, що порушення мовних прав меншин, яке роздмухує російська пропаганда, є штучним», – звернув увагу Сергій Шаповалов.
Крім того, за даними опитування, 75% мешканців Центру та Заходу України вважають, що навчання і в школі, і у вищих навчальних закладах має здійснюватися лише державною мовою. Ще близько 15% вважають, що навчання мовами меншин можливе на ранніх етапах (у початкових класах), але на пізніших етапах – лише українською мовою.
«Минулорічні опитування Фонду «Демократичні ініціативи» в Одеській та Харківській областях показували, що у цих регіонах було порівну тих, хто вважав, що потрібно проводити навчання державною мовою (27–29%), і тих, хто вважав, що можна допустити навчання мовою національних меншин (29–30%). Під мовою національних меншин у цих регіонах, очевидно, малася на увазі російська. Якщо подивитися, що відбувається в досліджуваних областях зараз, то ця опція, що можна дозволити всюди навчання мовами нацменшин всього, становить всього 2%».
Це опитування яскраво демонструє, що українське суспільство на тлі російської агресії починає більше розуміти значення захисту державної мови як фактору безпеки держави, наголосив Сергій Шаповалов.
Відчутно змінилося ставлення українців й до тез російської пропаганди, й до заборони російських артистів і фільмів в Україні.
«Раніше навіть і на заході України було багато таких, які вважали, що не варто забороняти російських артистів і фільми в Україні. Зараз тих, хто почав розуміти важливість культурного проникнення усього російського в Україну, стало більше. 71% тепер на Заході і в Центрі України говорять, що заборона російських артистів і фільмів є необхідним кроком для захисту держави. Торік таких було 57%», – каже аналітик.
У дилемі, що важливіше – зберегти свободу слова чи захистити державу від дезінформації, яка може нашкодити державі, безумовно, більшість набрав захист держави. Але на пропозицію заради наведення порядку тимчасово обмежити свободу слова в країні все-таки більшість не погоджується.
«Це говорить про те, що громадяни України, попри те, що вважають дуже актуальним проблеми інформаційної безпеки, тим не менше, не погоджуються на встановлення диктатури навіть на період воєнного часу», – зауважив аналітик.
Одне із завдань громадянського суспільства сьогодні – шукати баланс між цими речами і протидіяти спробам влади необґрунтовано обмежувати ті чи інші аспекти свободи слова, підсумував Сергій Шаповалов.
Повномасштабний наступ росії вплинув на масову свідомість громадян України та сприяв утвердженню української мови як державної, – Тарас Кремінь
Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь зазначив, що значний вплив на збільшення присутності державної мови в публічному просторі мало ухвалення місцевих програм із розвитку та опанування української мови як державної, поява профільних заступників міністрів та голів ОДА із мовних питань та остаточне скасування після звернення Уповноваженого до Генерального прокурора України неконституційних рішень місцевих громад про регіональні мови.
«Безперечно, що повномасштабне вторгнення росії 24 лютого спричинило тектонічні зміни у свідомості українських громадян і ще більше утвердило українську мову як державну, підсилило мовний державницький імператив українців», – сказав Тарас Кремінь.
Він також заявив, що рівень використання української державної мови сфері обслуговування помітно зріс.
«Що стосується зростання рівня володіння державною мовою, зокрема у сфері обслуговування... значною мірою це є результатом того, що і суб'єкти господарювання і громадяни України почали інакше ставитися до опанування української мови», – сказав він.
Тарас Кремінь додав, що динаміка кількості звернень про порушення прав громадян щодо використання державної мови у сфері обслуговування значно скоротилась.
Уповноважений нагадав, що минулого року пропонував, щоб керівники всіх торговельних мереж організували мовні курси для співробітників. Він також розповів про співпрацю з місцевими громадами щодо розробки безкоштовних курсів з української мови для громадян.
«У великій кількості областей ми маємо сьогодні близько 100 мовних курсів, які ініційовані або закладами вищої освіти, громадами або волонтерами – і на заході, і в центральній Україні, є дистанційні», – розповів Тарас Кремінь.
У час війни українці налаштовані проти всього російського, що відкриває потенціал для запровадження української мови відповідно до побажань громадян, – Володимир Кулик
З огляду на те, що опитування проводилися лише в центральних і західних областях країни, важко спрогнозувати ситуацію в громадській думці на сході та півдні, вважає доктор політичних наук, головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України Володимир Кулика. Адже в західній та центральній частинах України з підтримкою державної політики на користь української мови не було проблемі і до війни. Зате в іншій половині країни вони були, констатує науковець.
«Можна припустити, що саме там відбуваються найбільші зміни, бо саме там "русскій мір" показує, що він робить з російськомовними громадянами, яких він буцімто прийшов захищати. Але як саме відреагують ці громадяни на це, скільки з них просто почнуть ненавидіти росію, а скільки почнуть говорити українською мовою, ми не знаємо. І не можна припустити, дивлячись на цифри для заходу і центру, що така сама ситуація буде на сході та півдні», – зауважив він.
Володимир Кулик пригадав, як, згідно з результатами опитування, після 2014-го серед жителів східних та південних регіонів різко впав відсоток тих, хто вважав рідною мовою російську. Але попри те, частка людей, які реально говорили нею у повсякденному житті, не зменшилася.
«Люди швидше відмовляються від ідентифікації з російською мовою, не хочуть мати нічого спільного з агресором, але не готові ламати свою мовну практику», – зазначив науковець.
Водночас не можна вважати, що російськомовці всі підтримують саме вживання російської мови, веде далі Володимир Кулик.
«Нашим ресурсом є те, що дуже багато російськомовців цілком толерантно і навіть ентузіастично ставляться до поширення української мови. І тут треба розуміти, що багато людей хочуть, щоб держава зробила те, чого вони не можуть зробити самі», – пояснив вів.
Фахівець акцентував – оскільки більшість громадян цілком підтримує переважне вживання української мови не тільки в державних сферах – як то освіта, а й недержавних – як то сфера обслуговування, то держава може цілком активніше провадити мовну політику.
«І тут сфера обслуговування – ключова, – наголосив він. – Це головна практика, де громадяни набувають мовних навичок повсякденного вживання і мовних звичок. Тобто ота дефолтна мова, якою ми звертаємося до незнайомої людини, вона для містян досі часто російська. Закон про обов'язкове обслуговування українською мовою дає громадянам і обов'язок, і шанс змінити цей дефолт. Наприклад, ми звертаємо увагу на те, що касирка до нас звертається українською, і у нас вже немає проблеми вибору мови, ми до неї також відповідаємо українською».
Володимир Кулик завважив, що в час війни українці налаштовані проти росії і всього російського, і у них зростає бажання, щоб усе було українською мовою, що відкриває великий потенціал для запровадження української мови відповідно до побажань громадян. Але при цьому слід зважати й на права нацменшин, застеріг науковець.
«Є ризик нехтування прав носіїв інших мов, і ми повинні бути до цього чутливі, не дозволити, щоб права громадян України, які вважають рідною інші мови, порушувалися і давали підстави думати, що їх дискримінують», – резюмував Володимир Кулик.
Зараз ми бачимо досить сильні обмеження в телевізійному мовленні, і тому вельми важливо зберегти свободу слова і баланс думок у післявоєнному етері, – Наталія Лигачова
Шефредакторка «Детектора медіа» Наталія Лигачова, коментуючи результати опитування, зазначила, що такі цифри є цілком очікуваними й зрозумілими. Бо під час війни, звісно, безпека для громадян – на першому місці, й вони заради неї погодяться на певні обмеження їхніх прав.
«Але 51%, все ж таки, не готовий поступатися свободою слова навіть заради наведення порядку. Тут мова йде скоріше вже про післявоєнний час, коли війна або завершилась, або вийшла з гарячої фази. І це добре. Власне про це і кажуть експерти, які наголошують, що зараз ми бачимо досить сильні обмеження в телевізійному мовленні, зокрема в марафоні "Єдині новини" та "FreeДом". "Детектор медіа" провів дослідження, згідно з яким з політичних сил там присутня лише партія влади. З опозиційних сил має певну частку лише партія Юлії Тимошенко, принаймні це стосується нацмарафону. Інші, наприклад, "Європейська солідарність", не присутні в нацмарафоні, і це вже каже про певні обмеження. Це тривожний сигнал, особливо для післявоєнного часу. Ми повинні стежити за цією ситуацією, щоб у нас залишилась свобода слова і був баланс думок у післявоєнному етері. Хоча я вважаю, що баланс щодо проукраїнських сил має бути і під час війни», – каже Наталія Лигачова.
Наталія Лигачова додала, що в етерах нацмарафону є певний дисбаланс й з експертами: запрошують тих, котрі співпрацюють з владою, а незалежних експертів ігнорують.
«Нацмарафон зараз повністю контролюється владою. І це нормально для ситуації гарячої фази війни. Але якщо так триватиме і після війни, це буде ненормальною ситуацією. Це буде заважати громадянам ухвалювати свідомі рішення щодо виборів, які відбудуться після війни, бо громадяни не матимуть достатньої інформації для усвідомленого вибору», – наголосила Лигачова.
Крім цього, на думку Наталії Лигачової, владі та журналістам не слід готувати для українців «теплу інформаційну ванну» щодо подій на фронті, адже реальність може бути більш тривожною. Намагання тих, хто створює марафон «Єдині новини», повідомляти переважно позитивну інформацію про поточні події в Україні, може призвести до зневіри та розчарування: «Мені здається, влада це починає розуміти... Президент став озвучувати, наприклад, наші втрати, казати про важкість ситуації на фронті... І це правильно. Ми маємо вірити в нашу перемогу, але не треба думати, що громадяни не здатні розуміти реалії, й не вдягати на них рожеві окуляри».
На думку соціологів Фонду, результати проведеного дослідження ще раз засвідчили потребу шукати баланс між безпекою та свободою слова, а також необхідність для громадянського суспільства навіть у воєнний час відстежувати дії влади та запобігати необґрунтованим обмеженням свободи слова.
За матеріалами Укрінформу, Детектор медіа та "Демініціатив"