Медіа
Перегляди: 1554
26 березня 2020

Втрата суспільна та особиста

ПАМ'ЯТІ ІРИНИ БЕКЕШКІНОЇ

Віктор Рибаченко, Київ. Спеціально для «Час і Події»

Вранці 21 березня за звичкою відкрив інтернет-стрічку новин і побачив повідомлення, яке мене просто приголомшило. В ньому йшлося про те, що померла відомий український соціолог Ірина Бекешкіна.

Коли ти знаєш людину десятки років, дружив з нею, спілкувався, святкував дні народження – свої та її, коли тобі знайома кожна рисочка її обличчя, кожен типовий вираз її міміки – і раптом прочитати таке!

Це більше, ніж шок! Це якийсь шок у квадраті, у кубі!

Ніби в тумані, я на «автоматі» написав про це в соцмережах, все ще не в силах усвідомити реальність цієї страшної події. І тільки в кінці свого повідомлення раптом збагнув, що не знаю причини. «Невже коронавірус?» – це перше, що сяйнуло в затуманеній свідомості.

Тут же набрав її близьку родичку, і почув коротке, мов постріл: «Рак».

Ось уже третій день звідусіль йдуть співчутливі відгуки – починаючи з Офісу президента України, багатьох відомих людей – політиків, громадських діячів, інших віп-персон.

Ірину Бекешкіну знали, шанували на всіх поверхах українського суспільства. Знали та поважали її і за межами України.

Особливо емоційні жалі линуть від людей зі сфери соціології та сектору громадянського суспільства, в якому активно та плідно працювала Ірина Бекешкіна.

І таких сотні…

Пронизливі реакції тих, хто дружив з пані Іриною, тісно спілкувався з нею.

І таких десятки…

Трохи нижче я опишу науково-суспільні досягнення Ірини Бекешкіної. Вони в Україні були, і, тим більше, тепер, після численних повідомлень та некрологів, є загальновідомими. Перечитав більшість із них. В 90% з повідомлення в повідомлення цитується одна й та ж сухувата довідкова інформація – декілька рядків офіційної біографії, займана посада, професійні здобутки. Але ж цього так замало, щоб повною мірою оцінити покійну не тільки як фахівця, але і як людину. А я спробую – хоча б в першому наближенні…

Ірина Бекешкіна народилася 4 лютого 1952 року в невеликому російському місті Івдель, далекої Свердловської області, де її батько, з незвичним для радянського вуха іменем Ерік, тоді з родиною жив і працював. Як етнічна росіянка Ірина Бекешкіна з часом стала не просто відомим соціологом в Україні, але й щирою українською патріоткою?

Спробую коротко розповісти.

Родина Бекешкіних переїхала до України і осіла в місті Нікополь, на Дніпропетровщині. А Ірина вступила на філософський факультет Київського державного університету (тоді, за часів СРСР, він ще не іменувався Національним), на відділення філософії. Я того ж року вступив також на цей факультет, але на відділення психології.

Так ми й познайомилися з Іриною. Ми, приїжджі, жили в гуртожитку по вул. Ломоносова, а киянка Ірина (вона жила з бабусею в столиці) любила до нас в гуртожиток приїздити, бо ж там було набагато веселіше, ніж вдома.

Там і проживали ще дві студентки – Люба Грінченко та Олена Петрова, які на все життя стали Ірині дуже близькими подружками.

Ірина була для нас зіркою – весела, яскрава, компанійська, з відкритою душею. Через її ефектність я, провінціал, сприймав Ірину певною мірою як таку собі розбалувану столичну «штучку», білоручку. Як же я був вражений, коли після тяжкої хвороби бабусі Ірина, будучи зовсім юною, надовго перетворилася для неї в терплячу няньку і майже повністю відмовилася від розваг і компаній. Так переді мною раптом постала зовсім інша Ірина – серйозна, відповідальна, жертовна, безмежно віддана бабусі, з якою вона жила душа в душу довгі роки. Такою вона на все життя стала своїм близьким і рідним.

Наукою Ірина захопилася ще в студентські роки. Вона з найближчими подругами особливо ретельно вивчала діалектику, яку викладав дуже цікавий професор В. Босенко, історію філософії, етику, естетику – дисципліни, котрі студентами сприймалися як елітні серед інших дисциплін факультету. Прізвища викладачів цих дисциплін – В. Шинкарука, М. Булатова, В. Табачковського, І. Бичка, А. Канарського, Л. Левчук та інших і досі згадуються студентами того покоління зі шанобливістю.

Це сформувало високу культуру мислення, широкий науковий кругозір, уміння глибоко аналізувати процеси і явища. І коли Ірина волею обставин прийшла в соціологію, все це їй дуже згодилося, як і досвід редактора журналу «Філософська думка». Вона швидко освоїлась в середовищі вітчизняної соціології, де активно діяли цікаві професійні колективи і вже були свої «зірки» та авторитети.

Ставши заступником директора Фонду «Демократичні ініціативи» у 1996 році, Ірина Еріківна у 2001 році стала його науковим керівником. Коли ж у 2010 році передчасно помер його засновник Ілько Кучерів, Ірину Бекешкіну обрали директором Фонду.

За ці чверть століття Фонд «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва став одним з провідних соціологічних центрів України, а бездоганна репутація його керівників – і пана Ілька, і пані Ірини – стала прикрасою і гарантією солідної професійної репутації Фонду.

Чи не найпершими в Україні фахівці Фонду стали проводити екзит-поли на вітчизняних виборах, і це одразу внесло європейські і світові стандарти не тільки у політичний процес, але й у соціологічну практику.

 

Екзит-пол 2004 року, який показав перемогу В. Ющенка, попри те, що переможцем тодішнє ЦВК оголосило В. Януковича, став потужною перепоною для фальсифікації і послужив одним із мотиваторів політичних протестів та Помаранчевої революції.

Величезним і загальновизнаним є внесок Ірини Бекешкіної та всього колективу «Демініціатив» у розвиток демократії та формування громадянського суспільства в Україні. Постійні опитування із залученням вітчизняних експертів дозволяли тримати руку на пульсі громадсько-політичного життя України, вчасно сигналізувати суспільству і політикуму про стан громадської думки в країні, електоральні настрої.

Я вдячний пані Ірині за неодноразові запрошення до складу експертів у таких дослідженнях.

За ці роки етнічна росіянка, російськомовна Ірина Бекешкіна стала свідомою патріоткою України, послуговувалась у професійній публічній діяльності тільки українською мовою, виросла у справжню лицарку демократії та Незалежності України. Національні інтереси України стали для неї безумовним критерієм оцінки усіх громадсько-політичних процесів в Україні. Будучи науковцем, людиною аналітичного складу мислення, вона в багатьох своїх оцінках була не тільки зваженою, об’єктивною, як і належить аналітикам, але й виражено патріотичною.

Ірина Бекешкіна отримала широке суспільне визнання, входила до списку «100 найвпливовіших жінок України» за версією журналу «Фокус».

Передчасна смерть Ірини Бекешкіної – велика втрата для суспільства та тяжкий удар для рідних, близьких, колег і друзів. Вона була неповторною…