Як краще залучати та використовувати міжнародну підтримку громадських організацій в Україні?

Учасники

• Ірина Бекешкіна – директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва
•  Пьотр Казміркєвіч  - експерт Фонду «Інститут Публічних Справ»
• Тетяна Кухаренко, директор програми "Схід-Схід: партнерство без кордонів" Міжнародного фонду "Відродження"

Основні питання до обговорення

• Від кого отримують допомогу НУО?
• Які існують проблеми абсорбування міжнародної допомоги в Україні?
• Чи існують інституційні проблеми НУО у отриманні грантів та управлінні проектами і які саме?
• Які можна дати рекомендації донорам (США, ЄС, країни члени ЄС)?

Організатори прес-конференції та конференції : Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва (Київ), Інститут справ публічних (Варшава) за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження, програми «Схід-Схід: партнерство без кордонів» та Фонду відкритого суспільства.

Вирішальна роль громадянського суспільства в утвердженні демократії, прав і свобод людини, принципів соціальної справедливості – загальновизнана.  Доля країн, де відбуваються складні, суперечливі та часто болісні процеси переходу від повністю одержавленої до ринкової економіки, від тоталітаризму до демократії, а у деяких країнах – і до  державної незалежності рівною мірою залежить від політичних еліт та розвиненості громадянського суспільства.

У радянській Україні паростки громадянського  суспільства почали проростати лише у період «перебудови» й були вщент знищені  економічним колапсом, що  вибухнув, тільки-но Україна здобула незалежність, та суцільною злиденністю населення.

За цих умов вирішальну роль у становленні та розвитку громадянського суспільства відіграли міжнародні донори, котрі розпочали свою діяльність в Україні та надавали фінансову підтримку громадським організаціям.  На початку 90-х років  завдяки підтримці грантового фінансування були засновані багато громадських організацій, частина яких стали відомими та визнаними. Першими організаціями, що були засновані завдяки підтримці міжнародних донорів, були мозкові центри, правозахисні організації, ресурсні центри та інші громадські інституції.

Протягом наступних двох десятиліть  кількість громадських організацій в Україні починає поступово зростати.  В 1991 році в країні налічувалось близько 300 активних організацій, в 1996 році – майже 12000,  в 2000 році – близько 27000, а на початок 2011 року  в загальному Державному реєстрі підприємств та організацій кількість громадських організацій становила 67696 і зросла до 71767 на початку 2012 року.  Втім, за висновками експертів, із них провадять діяльність тільки 8–9%.

Водночас фундаментальною проблемою є низька фінансова самодостатність неурядових організацій.  Структура фінансування українських НУО відрізняється від їх колег з країн ЄС.  В більшості країн ЄС основним джерелом фінансування ОГС є продаж їх послуг та фінансова підтримка від держави (до 85% в цілому), а пожертви становлять не більш як 20%.  Натомість в Україні дохід від продажу послуг та фінансова підтримка від держави становить менш як 30% загального доходу.  Залежність від іноземного фінансування стала навіть ще гострішою через те, що інші джерела в останні роки виснажуються.  Благодійні пожертви громадським організаціям від українських підприємств в 2010 році становили 15,1%, хоча ще 2009 року вони становили 20,7% обсягу фондів НУО.  Особливо вражаючим є низький рівень державного фінансування (центрального та місцевого), яке числить тільки 8% загальних бюджетів НУО, на відміну від бюджетів європейських НУО (починаючи від 24% в Польщі, до  27% – в Угорщині, та 39% – у Чеській Республіці).  Отже, пожертви від закордонних донорів становлять значну частину, а у деяких організаціях – й основне джерело фінансування.

Тому вкрай важливо вивчити проблеми отримання міжнародної допомоги українськими громадськими організаціями з метою підвищення спроможності українських НУО абсорбувати міжнародну підтримку.

Представлений проект  «Підвищення спроможності українських НУО абсорбувати міжнародну підтримку – огляд інституційних недоліків та необхідності втручання» був виконаний  українським та польським аналітичними центрами – Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва та Інститутом публічних справ (Польща) за фінансування Фонду «Відкрите суспільство» та міжнародного Фонду «Відродження». 

Дослідження проводилось в два етапи: по-перше, серед організацій були поширені анкети  з низкою запитань, потім зібрані та  проаналізовані експертами з Польщі спільно з українськими колегами.  По-друге, на основі відповідей були напрацьовані індивідуалізовані додаткові запитання.  Після цього польські та українські експерти відвідали 40 організацій у 5 містах України (Київ, Харків, Львів, Одеса, Івано-Франківськ), аби зібрати додаткову інформацію (у тому числі звіти та статистичні дані, що їх надали представники організацій). Поєднання первісного опитування та додаткового стало основою для розробки висновків та рекомендацій.

Інтерв’ю з українськими НДО підтверджують той факт, що для них існують  два найбільш суттєві бар’єри у доступі до фінансування: пошук  міжнародних джерел коштів, які б відповідали їхнім потребам, та утвердження себе як надійних довготривалих партнерів іноземних донорів.  Основними характеристиками тих НДО, що успішно отримують міжнародне фінансування, виявилися: знання процедур звернення до донорів, активна позиція в пошуку фінансових можливостей та хороші відносини з місцевою громадою і владою.

“Ускладнені” форми заявок на грант та “обтяжливі” процедури були названі багатьма організаціями як основні перепони в пошуку коштів; особливо важко тим, хто знаходиться поза межами столиці.  Для того, щоб залучити до конкурсів нових отримувачів грантів, донорам потрібно зробити свої вимоги зрозумілими для учасників, по-перше, приймаючи заявки українською мовою, по-друге, надаючи інформацію про те, як інтерпретувати терміни, що вживаються в процедурах подання заявок.  Особливого значення набуває гнучкість у визначенні сфер підтримки – низка респондентів з НДО закликали донорів бути відкритішими до соціальних ініціатив, що тільки з’являються, та надавати фінансування на основі не тільки попереднього досвіду співпраці з іншими донорами, а й відповідно до того, чи пропозиція відповідає реальним потребам громади.

Жодна з опитаних організацій не отримує фінансування на інституційну базу діяльності. Проекти міжнародної допомоги, як правило, фінансують окремі види діяльності, вважаючи за даність те, що організація сама здатна забезпечити її адміністрування, оренду та зарплатню постійних працівників.  Потреба в сталому фінансуванні була чітко сформульована організаціями, насамперед тими, що планують розширення своєї діяльності в інші регіони країни або зацікавлені в професійному зростанні свого персоналу. При плануванні підтримки таке фінансування має бути прив’язане до специфічних умов, в яких працює організація.

З одного боку, деякі організації потребують інституційної підтримки з метою здійснювати діяльність, яка скоріше за все не отримає підтримки у влади, але є визнаною пріоритетною для підтримки міжнародними донорами (наприклад, моніторинг виборчих процесів, боротьба з корупцією, захист громадянських свобод та прав людини).  З іншого боку, деякі НДО потребують фінансування на поширення діяльності на інші сфери чи на забезпечення неперервності роботи в тих секторах, де вони мають добру репутацію.  Нарешті, організації в столиці та інших обласних центрах порушили питання складнощів у залученні та утриманні висококваліфікованих кадрів через відносно низьку заробітну плату та тимчасовість контрактів.

Одним із бар’єрів для надання стабільного фінансування українським НДО є низький рівень прозорості внутрішнього менеджменту.  Таким є, з одного боку, надання можливості донорам та партнерам зрозуміти фінансову систему організацій через публікацію фінансових звітів в мережі Інтернет.  З іншого боку, крупним організаціям рекомендовано дотримуватися кращої практики організації наглядових рад (правлінь) із метою запобігання конфлікту інтересів через зменшення строку перебування їх членів (таким чином, забезпечуючи ротацію) та вимогу того, що члени цих органів не отримують плату за своє перебування в складі цих органів.

Представники НДО наголосили, що якість персоналу є критичним фактором потенціалу організації в забезпеченні фінансування проектів, особливо працівників, відповідальних за фандрайзинг, зв’язки та звітність перед донорами, а також тих, хто здійснює моніторинг виконання проектів.  Було запропоновано, щоб працівники тих організацій, що менше знають процедури подання заявок та виконання фінансованих донорами проектів, могли взяти участь у стажуванні в тих організаціях або в умовах таких організацій, що мають гарний досвід використання донорських коштів.