Як позбутися страху повтору війни і відновити життя на Донбасі – експерти шукали алгоритм допомоги жителям звільнених територій

Життя на звільнених територіях поступово налагоджується й істотно відрізняється від життя людей, які перебувають на окупованих територіях. І саме «успішне відновлення нормального життя на тих територіях Донбасу, які контролює Україна», опитані жителі Словʼянська і Краматорська вважають визначальним у встановленні миру на сході України. На цьому наголосила директор Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» Ірина Бекешкіна, презентуючи результати опитування жителів звільнених міст – Слов’янська і Краматорська –  під час круглого столу «Донбас: про що думають, на що сподіваються і чого бояться жителі звільнених територій (громадська думка жителів Слов’янська та Краматорська)».

Соціолог зазначила: «Почути нині цих людей, щоб дізнатись про їхні потреби, можна лише одним способом – провести результативні соціологічні опитування. Що ми й зробили завдяки програмі, яка починає працювати в Україні «Українська ініціатива зміцнення громадської довіри» і фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).  Емпіричне дослідження в Слов’янську і Краматорську робили дві соціологічні фірми – Центр Разумкова і «Ukrainian Sociology Service». Але головною метою дослідження було  – не так дізнатись про проблеми цих регіонів, як виробити рекомендації, чим і  як  можна допомогти жителям цих територій».  Ірина Бекешкіна повідомила, що  і в  Краматорську, і в Слов’янську буде проведено круглі столи,  під час яких  експерти разом з громадським активістами спробують знайти цей алгоритм допомоги.

«Світло, електрика, інтернет, зв'язок, транспорт… Люди в Слов’янську і Краматорську  кажуть,  що з цим тут  більш-менш нормально, – розповідає експерт. – Проблеми інші. Проблеми з роботою, впевненістю у майбутньому, в тому, що немає достатньої комунікації з місцевою владою. Тобто є два комплекси проблем – матеріального забезпечення і фізичного виживання та проблеми психологічного характеру, себто соціальні… Існує велика проблема інтеграції людей в громаду, об’єднання громади не лише з Україною, а й усередині громади. І це дуже серйозні виклики, що їх має  вирішувати як  місцева влада, так і громадські активісти».

Ірина Бекешкіна наголосила, що майже 19% готові безоплатно брати участь у відновленні своїх міст. Директор «Демініціатив» вважає цю цифру перспективною. «Основна рушійна сила – це меншість і те, наскільки ця меншість може бути активною. Так, більшість у цих містах пасивна. Але давайте подивимося на Словʼянськ: готові попрацювати безоплатно 23%. Краматорськ – менше, але 16%. Це немало. Ця активність меншості може зробити дуже і дуже багато», – зазначає соціолог.

Представляючи результати опитування в Слов’янську, директор соціологічної служби Центру імені Разумкова Андрій Биченко відзначив, що отримані дані показують помітну різницю між Слов’янськом і Краматорськом. Це дає підстави припускати, що й у інших містах Донбасу, які перебувають під контролем України, ситуація може бути кардинально іншою. Тому  дане опитування соціолог не вважає  думкою всього Донбасу.

«Що неприємно вразило – як громадяни вважають, хто винен у конфлікті на Донбасі і хто повинен розрулювати ситуацію, – каже Андрій Биченко. – Переважна більшість опитаних жителів Слов'янська, хоча вони мали можливість назвати кілька відповідей, але більше 70% вважають, що винне нинішнє керівництво України, 43% – що це вина минулої влади і, що цікаво, приблизно порівну, 31% і 32% вважають, що винні Росія і США».

Разом із  тим, більшість жителів (84%) Слов'янська вважають, що відновлювати Донбас має центральна влада України. При цьому лише 11% вважають, що відновлювати Схід України має Росія. «Були  й такі відповіді, як усі жителі України чи самі жителі Донбасу,  які набрали близько по 10% кожна,  – зауважив Андрій Биченко, – Але такі дані свідчать лише про те, що  в цих містах перебуває  споживацьке ставлення до життя.  Адже відповідаючи на запитання, яку волонтерську роботу по відновленню Донбасу могли б здійснювати самі місцеві жителі, більше третини (37,4%) відповіли, що взагалі не готові що-небудь робити для відновлення Донбасу, 12% населення важко було відповісти на це запитання, а 11% сказали, що допомагають приїжджим волонтерам поширювати гуманітарну допомогу. Виходить – ближче до кухні, подалі від начальства, і це  притому, що більше половини самі отримували гуманітарну допомогу», – зазначив соціолог.

Підсумовуючи, експерт порівняв ситуацію на Донбасі, коли люди не готові брати відповідальність за своє життя і  країну на себе,  з тією, що була властива всій Україні більше року тому. «Виходячи з даних опитування, ми бачимо, що Донбас на сьогодні – єдиний регіон України, який залишається у минулому в історичному плані. І сподіватися на  жителів Донбасу поки що не доводиться. Надії можна покладати  тільки на окремих активістів. А для України головна мета  –  зробити  країну такою, в якій хотілося б жити і тим, хто зараз не дуже згодний з самим існуванням держави Україна, і щоб дивлячись на нас, вони намагалися бути схожими на нас», – констатував Андрій Биченко .

Описуючи ситуацію в Краматорську, директор   фірми   «Ukrainian  Sociology Service» Олександр Вишняк наголосив, що вона  в цілому краща, ніж у Слов’янську, оскільки це місто і в мирний час не входило у депресивну зону, і до того ж там не було таких сильних бойових дій та інтенсивних обстрілів, як у Слов’янську. «Основні підприємства під час визволення міста не постраждали, в місті живе  багато молоді, чого не скажеш про Слов’янськ, основу демографічної структури якого становлять пенсіонери», – пояснив експерт.

Загалом же майже 70% населення у Краматорську, практично, як і в Слов’янську, сказали, що Донбас має залишатися частиною України, зазначив соціолог. За незалежність «ЛНР» і «ДНР» виступило 12% жителів у Краматорську і 3% — у Слов’янську. А те, щоб східні регіони стали частиною Росії, підтримало 4% у Краматорську і 6% у Слов’янську.

Експерт зазначив, що близько 60% мешканців у Краматорську орієнтовані на Україну і близько чверті місцевого населення є проросійсько і сепаратистсько налаштованими. Крім того,  більшість людей на Сході  підтримують українську армію. «У Краматорську понад 60% вважають, що українська армія у цих містах має чи залишатися назавжди, чи знаходитися до тих пір, поки ситуація не стабілізується. Водночас 27% населення у Краматорську і 36% у Слов’янську вважають, що військовим краще піти», — відзначив Олександр Вишняк.

Аналізуючи результати дослідження, громадський діяч Валентин Красноперов підмітив високий рівень відповідей (42%) жителів Слов’янська щодо отримання ними  гуманітарної  допомоги. У Краматорську таких виявилось лише 13%. «Більшість такої допомоги довезли до Слов’янська саме волонтерські рухи, – каже Валентин Красноперов. –  Тому й не дивно, що  люди в Слов’янську, як показує дослідження, більше знають про своїх активістів, знають, що в їхньому місті діють громадські організації».

Валентин Красноперов переконаний, що й  громадська активність у Слов’янську зростає, а міф про патерналістську психологію регіону треба розвіювати. «Якщо порівняти нинішню громадську активність у Слов’янську з тією, що була 3–5 років тому, то зміни сталися відчутні. Сьогодні на півночі Донеччини дуже багато людей самоорганізуються в громадські організації, пропагують патріотизм, залучають до активної роботи студентство. І якщо громадські активісти з усієї України  впроваджуватимуть свій досвід саме в Донецькій і Луганській областях, то ситуація там буде ще кращою».

Валентин Красноперов наголосив, що сьогодні готові як волонтери брати  участь у відновленні міста в Слов’янську 20–25% населення (для порівняння, у Краматорську –  16%).  А те, що в Слов’янську 81% прагнуть, аби український уряд ішов на компроміси з Росією, причому 67,5% із них підтримують будь-які можливі компроміси, то на це  теж є свої причини. «Слов’янськ пройшов набагато більше процесів окупації, ніж Краматорськ, тому й вважає,  що Україна має захистити цю територію від війни будь-якою ціною. Люди дуже перелякані. Відтак й відсоток тих, хто вважає, що мир на Донбасі можна встановити тільки з позиції сили, такий мізерний – 7%, тоді як в Краматорську силою встановлювати мир готові  20%», – констатував громадський діяч.

Не розділяє оптимізму колег з приводу результатів опитування громадський діяч, журналіст, а нині військовослужбовець Збройних сил  України, 12-го батальйону територіальної оборони  Володимир Кухар. Він звернув увагу на те, що дуже багато у відповідях людей займають  позиції «не визначився», «не хочу говорити»,  а  це означає, що колись ця невизначеність обернеться супроти  держави.

«Опитування показує, що «вата» головного мозку» поки що непереможна. І це на території, яка контролюються законним українським урядом… А є ще сіра зона – Станиця Луганська,  Первомайськ, трохи ближче до Лисичанська... Якщо війна так впливає на погляди людей, що живуть на звільнених територіях,  то можна лише здогадуватися, що люди думають там», - зауважив військовослужбовець.

Краматорськ, за даними опитування, виглядає трохи позитивніше, ніж Слов’янськ, каже Володимир Кухар, але лише одна цифра, на жаль, перекреслює все те хороше, про що говорять жителі Краматорська. На запитання «Куди саме ви хотіли б виїхати?» 40% громадян відповіли, що воліли б переїхати до Росії. «В таких умовах мене часто запитують колеги, що я там роблю,  для чого захищати цих людей? Відповідь військовослужбовця на це питання дуже проста. Я там особисто не займаюся захистом тієї чи іншої особи або групи осіб. Я там відстоюю територіальну цілісність України, відновлення суверенітету всієї території».

А завдання громадського суспільства, на думку Володимира Кухара, має полягати, зокрема, і в тому, щоб не дати оцій  невизначеності й байдужості  розповзтися на всю країну.

Активістка Центру громадянських свобод Марія Томак розповіла, що  повернулася з поїздки звільненими містами на півночі Луганщини, і  головне,  з чим там стикнулися волонтери –  це страх. Люди бояться, попри те, що живуть на звільнених територіях, попри те, що там відбувається  ротація в місцевій владі. «Особливо бояться представники бізнесу, – каже Марія Томак, – бо ці люди не пов’язані з громадською діяльністю і не звикли до певної публічності. Вони мотивують цей страх тим, що колись їм будуть стріляти в спину. Вони бояться повернення бойовиків, бояться тих, хто ходив поруч і  в будь-який момент може зрадити, так як це відбувалося під час окупації».

Громадська діячка пояснює: людей лякає приклад тих містечок, які після звільнення українськими військовими знову опинилися під контролем бойовиків, а тому вони й не виявляють соціальної активності, боячись покарання за свою громадянську позицію.

Але самій владі критично важливо перетворити звільнені міста на приклад того, яким може бути новий український Донбас. «Звільнені території повинні бути перетворені на такий собі форпост. І там має бути проведена грандіозна робота – просвітницька, культурна, гуманітарна – щоб ситуація там стабілізувалася», – каже Марія Томак.

Керівник громадської організації «Центр UA» Олег Рибачук також  вважає, що потрібно багато уваги приділяти саме громадам цих звільнених територій і найкращим вирішенням проблеми може стати відчутне покращення життя саме в цих невеличких містечках.

«За останній час ми з командою декілька разів побували у північній Донеччині, відвідали 8–10 містечок, де громади кардинально різняться своїми настроями, – розповідає експерт. – Але що об’єднує всі ці громади – вони вперше зі здивуванням для себе зрозуміли, що можна зустрічатися, говорити, що в кожному із цих містечок є громадські організації. Але є й типова проблема – немає взаємодії між представниками малого й середнього бізнесу, студентством окремо і громадськими активістами окремо. Ми це зрозуміли і буквально на наступному тижні будемо відкривати майданчики комунікацій між цими десятьма містечками. Ми хочемо за декілька місяців допомогти громадам впливати на владу – не тільки перекриваючи там дороги, але навчити їх, яким чином вони можуть чинити тиск».

Олег Рибачук акцентував на тому, що на місцевих виборах, які відбудуться в Україні наступного року, треба діяти так, щоб у кожному з цих містечок була хоча б одна дві фракції, які відповідали би настроям активної частини суспільства. «В будь-якій країні саме активні громадяни, активні бізнесмени, активна молодь ніколи не складають більшість. Але цю ситуацію можна і потрібно ламати, просто допомагаючи громадам, навчаючи їх і готуючи уже зараз до того, що наступного року вони можуть значно посилити представництво собі подібних у місцевих органах місцевої влади», – наголосив експерт.

Донецький соціолог Оксана Панькова з Інституту соціальної та політичної психології теж переконана, що для жителів Краматорська сьогодні вже не є головним питанням, хто винен  у конфлікті, для них сьогодні проблема номер один – позбутися страху повтору війни. «Вони покладають величезну надію на владу, яка забезпечить там мир і порядок. І люди зможуть спокійно жити, спокійно ростити своїх дітей».

Соціолог дала своє пояснення різниці настроїв у Слов’янську та Краматорську:
«В Краматорську була розвинена промисловість, зараз вже працюють більшість підприємств, які  практично не зазнали ушкоджень». За словами Оксани Панькової, громадська активність людей у звільнених містах досить  потужна.  Величезну допомогу  у відбудові міста та відновленні соціальної  інфраструктури надають і промислові підприємства. «Населення Донецька перекочовує до Краматорська, і люди тут вже відзначають позитивні  зміни, – зауважила соціолог. – В  Краматорську росте готельний бізнес, добре йде торгівля, розвивається  бізнес таксі, потреба в якому теж посилилася. Людям потрібен лише мир та спокій, і вони самі відновлять все те, що зруйновано», – акцентувала Оксана Панькова.

Шукати компроміси у вирішенні  проблем східних регіонів закликала й співачка та громадська активістка Руслана Лижичко. Вона акцентувала на тому, що більшість жителів Донбасу, з якими їй довелось спілкуватися у процесі відвідин гарячих точок регіону, нарікають на загальне байдуже ставлення до них. «Вони мені кажуть: «До нас ніхто не звертається,  ми  не відчуваємо, що до нас ідуть сигнали… Це узагальнені, звісно,  речі, а не дослідження, але  таких людей багато. І як нам в цій ситуації діяти?» Руслана каже, є три варіанти – закрити  очі; говорити те, що нам хочеться  або вигідно; і справді дивитися  реальності в очі. «Ця тема потребує серйозної дискусії, – розмірковує Руслана. – Бо це дуже тонка хірургія на рівні тонких нюансів емоційного спілкування між нами. Ані соціальні ролики, ані  якісь  промови не врятують ситуації, доки ми самі за неї  толком не  візьмемося. Ми самі маємо пов’язати цей гарний віночок між нами. Бо скільки буде людей, стільки буде й нюансів, стільки буде й проблем. Треба  шукати компроміси і вирішення цих питань кожен на своєму місці», – підсумувала Руслана.