.png)
Олексій Гарань,
Професор політології Києво-Могилянскої академії,
науковиі директор Фонду "Демократичні ініціативи"
Півтора роки тому, навесні 2014-го, Ігор Коломойський та його команда зіграли позитивну роль, стабілізувавши ситуацію в Дніпропетровську і навколо нього, на відміну від того ж Ахметова, який займав хитку позицію «і нашим, і вашим», а в результаті ми отримали ситуацію в Донбасі. Тоді енергійність Коломойського і його команди зіграла на користь Україні.
Але згодом ми побачили, що політичний капітал, який він нажив і набрав у тому числі й на патріотичних гаслах, Коломойський використовував, по-перше, для перетворення Дніпропетровщини в свою феодальну власність, а, по-друге, для того, щоб кинути виклик центральній владі, хоча тоді Коломойський був головою Дніпропетровської ОДА, а Геннадій Корбан - керівником його апарату. А формально ж обидва були держслужбовцями.
Їхні дії створили загрозу територіальній цілісності - ми пам'ятаємо, як захоплювали офіси Укрнафти та Укртранснафти в Києві. Очевидно, що президент був змушений відреагувати, і з того часу продовжується так і не вирішений конфлікт.
Коломойський не збирається платити в бюджет країни дивіденди за Укрнафту. Крім того, він наростив м'язи: створено об'єднання УКРОП, що, на жаль, приватизувало термін «укроп», яким українці почали пишатися – тепер його монополізовано однією політичною структурою. УКРОП став політичною надбудовою над бізнес-імперією Коломойського; Корбан, як відомо, став очільником УКРОПУ.
Повністю ототожнювати інтереси Корбана та Коломойського не можна - я не виключаю, що Корбан працював з різними людьми – але, тим не менше, ми бачимо, що робить Корбан. Ми спостерігали за його спробами стати мером Чернігова; не виправдовуючи методів його опонента (вони були гідні один одного), те, що робив Корбан, включно з «скупівлею» Чернігова, не лізе ні в які ворота. Я, на жаль, не можу підібрати більш політологічного терміну. Потім Корбан вирішив, що він може претендувати на посаду мера Києва. Тут, по суті, вже є елемент клоунади.
Мене запитують, чи не відбудеться з Корбаном ситуація, аналогічна з ув’язненням Тимошенко, на якому вона заробила рейтинг. Але Корбан – не той персонаж. Він не є політиком – він бізнесмен, який переслідує власні інтереси. І цілком очевидно, що є цілий ряд кримінальних статей, по яким до нього є обвинувачення, в тому числі і викрадення та зникнення людей. Але проблема в тому, що це потрібно довести – і довести виключно в правовій площині.
Тому те, що зараз відбувається стосовно Корбана, я б не назвав політичними переслідуваннями. Але з правової точки зору цей процес потрібно провести бездоганно, щоб владу не можна було звинуватити у переслідуванні. На жаль, мені здається, що наша Генпрокуратура, СБУ та судова система програють піар-кампанії, яку розгорнули Корбан, «Плюси» та інші ЗМІ Коломойського.
В чому відмінність від того, що відбувалося за часів Кучми та Януковича? Зараз ми маємо систему, яка все ж є збалансованою, і один начальник не може собі дозволити те, що могли ті ж Кучма та Янукович. Зрештою, суди у нас зараз, при усіх проблемах, стають майданчиком для змагання між прокурором і адвокатами. На цій змагальності і будується судовий процес в демократичних країнах.
І тут я можу сказати, що адвокати Корбана, які, очевидно, є професійно підібраними та високооплачуваними, а також великі гроші, що задіяні на піар-кампанію, діють. Принаймні, для публіки вони діють переконливіше, ніж прокурор.
Очевидно, що у таких справах важко знайти докази. Зокрема, у США Аль Капоне звинувачували і в зникненнях людей, і у інших злочинах, але довести це було практично неможливо, тому його посадили за несплату податків. В свою чергу, Генпрокуратура моє довести винуватість Корбана, але зробити це бездоганно. Інакше це буде використано стороною Корбана як докази політичної заангажованості правосуддя.
Я не певен, що це може додати дивідендів самому Корбану чи УКРОПу для потужної розкрутки їхнього проекту, але це, безумовно, буде ними використано.
До речі, стосовно успіху УКРОПу у деяких областях на місцевих виборах: коли Правий сектор оголосив, що не піде на вибори, постало запитання, на чию користь це може спрацювати. І відповідь була – на користь УКРОПу. Радикальна чистина електорату перетікала до них.
